В Україні жінка повинна “встигати все” - господарювати, дітей виховувати, на роботі працювати. Такий стеротип десятиріччями панував у більшості родин. Протягом останніх років чимало молодих родин почали відступати від цих упереджень. Від багатьох можна почути про гендерну рівність у родині, про рівний розподіл домашніх обов'язків між партнерам, про спільну відповідальність за виховання дітей та інше.
Та з початком повномасштабного вторгення, через те що чоловіків військовозобов’язані, вони мобілізувалися на фронт. Через це всі обов’язки і проблеми перейшли на плечі жінки. Як підтримати себе? Як не допустити вигорання? Та як виснаження жінки може вплинути і на дітей, і на чоловіка на фронті - у матеріалі "Гречки".
У мам більше роботи і менше шансів на кар'єру
Кропивничани Світлана та Олег мають 9-річного сина Дмитра (Ред. - імена змінені з міркувань безпеки) . Ще на початку березня 2022 року чоловіка мобілізували.
«Тоді ми з сином на декілька місяців перебралися жити зі своєї квартири в приватний сектор до мами Олега: нам якось спокійніше, і їй теж. Проте це було складно. Я продовжувала працювати дистанційно, тут Дмитрику потрібна увага і допомога у навчанні, там потрібно його маму заспокоювати, що з ним все добре, хоча сама дуже хвилююся”, - розповідає “Гречці” Світлана.
Жінка говорить, що у сина бували панічні напади через сирени і тому, що тато далеко, а також відчував переживання мами.
“В мене зменшилися соціальні контакти. Адже я повинна встигнути зробити свою роботу (працюю бухгалтеркою), приготувати поїсти, купити продукти, поприбирати вдома, попіклуватися про кота, якого час від часу потрібно водити до ветеринара, прослідкувати, щоб син не забув про уроки, допомогти йому зробити домашню роботу, відвезти до репетитора чи на тренування – і часу не те щоб на спілкування, а просто на саму себе не знаходиться”, - каже жінка.
За її словами, раніше вони із Олегом це вдвох ділили - побутову роботу і турботи про сина.
“Та й коли зрідка подруги чи колеги витягують мене з дому десь посидіти або пройтися, то я відчуваю, начебто роблю щось погане – ось він там, на службі, а я тут розслабляюся. Тим паче, що тоді я прошу приглядіти за Дмитриком його маму (мої батьки померли), тож уявляєте, як воно відчувається? Вона мене не засуджує, нічого такого мені не каже, та я вже себе накручу, що ось вона думає, що поки її син там, я тут на неї онука кидаю і сама гуляю. Хоча насправді це буває дуже зрідка – може разів три після мобілізації чоловіка, і то буквально на декілька годин”, - говорить Світлана.
До всього зазначає, що зараз їй самій доводиться дороблювати ремонт в квартирі – зробила вже ванну, залишилася ще кухня і дитяча, проте жінка додає, що на даному етапі вже не знає, коли знайде на то сили і гроші.
“Розумію, що є матері-одиначки, і навіть не уявляю, як вони постійно на собі все вивозять, а іноді з двома, трьома дітьми. Але з іншої сторони, окрім всіх домашніх справ, мені постійно потрібно підтримувати чоловіка. Йому складно, він вдома раз на рік буває, в нього гинули побратими, пропадали безвісти посестри по зброї. Іноді його накривають безпідставні ревнощі, що ось він стільки часу далеко від мене і мабуть вже і не потрібен, іноді буває відчай – і я маю підтримувати його, розсіювати його сумніви і страхи. Бо це він в нових для себе умовах, а не я. Але мені теж страшно, в мене теж буває, що опускаються руки, що я зриваюся. Бо все те життя, які ми з ним ділили на двох, я маю утримувати в своїх руках одна – допоки мій він не повернеться”, - пояснює жінка.
Що каже статистика
Війна по-різному впливає на жінок і чоловіків та посилює існуючу нерівність. Жінки з груп, які перебувають в уразливому становищі, залишаються поза увагою та непропорційно страждають від криз, спричинених війною. Такий висновок Оперативного ґендерного аналізу ситуації в Україні від березня 2022 року підготовленого ООН Жінки у партнерстві з CARE International.
Це призводить до дисбалансу неоплачуваної праці з догляду, яка переважно виконується жінками.
92,2% одиноких батьків в Україні становлять матері, які часто поєднують роботу з догляду, домашню працю та роботу, що приносить дохід.
Спершу обмеження, пов’язані з пандемією COVID-19, збільшили тиск на жінок, вимушених поєднувати свої професійні обов’язки з домашніми обов’язками та доглядовою працею. Для прикладу, у 2020 році рівень зайнятості жінок віком від 25 до 44 років з дітьми віком від 3 до 5 років становив 52%. Водночас, рівень зайнятості жінок, які не мають дітей віком від 3 до 5 років, був на 20% вищим (71%).
До того ж через війну ті жінки, які до лютого виховували дітей повноправно разом із партнером, наразі часто опинились де факто один на один з усім побутом, якщо змушені були стати біженцями, або їх чоловіки пішли захищати країну.
Це водночас і зменшує можливості зайнятості жінок і збільшує їх навантаження з доглядової праці. Наприклад, якщо до повномасштабного вторгнення батьки могли брати лікарняний по догляду за дитиною по черзі, то зараз це може лягати лише на матір. Так само, наприкалад, у Кропивницькому через війну у деяких школах не працюватимуть групи продовженого дня. Це означає, що працюючій мамі, яка відвела дитину до школи о 8.00 вде в 11.00 доведеться її забрати і шукати як зайняти дитину.
“Не можу жити в своїй квартирі в Києві. Не лише тому, що мені погано від вибухів. Бо я не можу будь-коли лишити особливу дитину і їхати, бо його нянька, яка тато, - мобілізована.
В мене більше немає свободи, яка була раніше. Немає для мене в Києві більше особистої свободи, хоч росіяни завдяки ЗСУ не взяли Київ. Але для мене особисто - це все-одно місто несвободи. Я не можу більше бути репортером з гнучким графіком.
Для мене будь-яке відрядження зі Львова тепер більш ймовірно, хоч набагато далі за логістикою. З купою логістичних обговорень і вмовлянь дитини, яка ниє”, - написала у Фейсбуці репортерка Мар'яна Пєцух, яка з початку повномасштабного вторгнення переїхала до Львова.
Хочеш відпочити? Значить погана мама
Бізнесмен українського походження Андрій Хомицький, який зараз живе у Сан-Франциско написав прост про те, як цінно проводити час із дітьми.
“Поки ви поспішаєте жити для себе, для усвідомлення себе, відпочиваючи від дітей, ви втрачаєте найцінніше, те, що вже не повернути. Ні за які гроші світу. Більше ніколи їм не буде 2 роки, 5 років, 8 років, 11 років. Ви залишитесь частиною їх історії, їх минулого”, - пише він.
Він набрав 22 тисячі поширень, але для багатьох став тригерним. Адже нині в Україні частина батьків уже 1,5 роки не можуть бути зі своїми дітьми, оскільки захищають країну, а ті, хто був змушений взяти всю доглядову працю на себе втомлюються і хочуть відпочинку і аж ніяк не засудження за це.
“Приїжджай із Сан-Франциско, о мудрий, раз ти мені нагадав, що мої діти півтора року без мене, бо я в армії”, - пишуть йому у коментарях.
“Цей допис не є толерантний для тих батьків,що воюють на війні. Відпочивати від дітей треба, як і якісно проводити з ними час”, - пише інша користувачка.
Згодом виявилось, що це перекладений на українську пост російської сектантки.
Емоційне вигорання мам і як протидіяти
Психологиня Інга Кузнєцова у коментарі "Гречці" зазначила, що соціокультурна ситуація, яка склалася в нашій країні така, українська жінка - це сильна жінка яка здатна дати всьому лад - по господарству справляється, дітям і чоловікові раду дає, всім управляє.
"Це вже усталений стереотип, що українська жінка саме така. Із цього ми виходили достатньо багато часу. Тому це вже і тиск суспільства на те, що жінка повинна бути гарною господаркою обов'язково і дбати про дітей. Але тут є дуже важливий ще аспект - при цьому наша держава зовсім не дбає про дітей. Протягом років політика держави не забезпечувала дітям ні нормальну соціалізацію, ні допомогу мамі, в тому щоб, наприклад, навчання було в дітей як слід організовано, ні якоїсь моральної підтримки", - одразу зауважує психологиня.
Для прикладу, вона говорить, що за ковідних часів були досить жорсткі вимоги до мам, коли почалося дистанційне навчання. Навіть був розповсюджени наратив, що в нормальних мам весь цей процес пройде нормально.
"Тобто тиск на дінок не лише з війною пов'язаний, а триває багато років і навіть не побоюся сказати - століть. З різних сторін на жінку тиснуть. І навіть, коли в країні війна і мама сама лишається, бо батько на фронті, то суспільство ж теж "поблажки" не дає", - зауважує пані Інга.
Звісно ж така ситуація, коли мама все "повинна" й по-іншому бути не може - рано чи пізно призведе до вигорання, яке у результаті вплине не тільки на стан самої жінки, а й на її оточуючих.
Віднайти ресурс
Тому, за словами психологині, дуже важливо віднайти ресурс, який даватиме можливість відновлювати силу.
"Найперше, варто переглянути усі свої "повинна". Подивитися без чого дійсно наразі можна обійтися і чому приділяти менше уваги. Наприклад, не так багато уваги приділяти роботі по дому, чи ж можливо просто не надто прискіпуватися до себе за якість результатів цієї роботи. Це може стосуватися і навчання дітей та турботи про них - спробувати робити їх більш самостійними", - радить Інга Кузнєцова.
Заручитися допомогою інших
Наступне, на чому акцентує психологиня, не боятися просити допомогу в інших. Вона зауважує, що це теж дуже важливо.
"Знаєте, у нашому суспільстві до матерів від старшого покоління таке ставлення, що треба робити зауваження і жодним чином не не запропонувати допомогу", - підкреслює фахівчина.
Тому вона радить просити допомогу, кооперуватися з іншими людьми. Це можуть бути подруги, сусіди, родичі.
"У нас поширена ідея самодостатності. Мовляв: “Я така сильна, я все зможу, я все подолаю, я краще не буду спати, але я буду на висоті”. Але коли жінка втомлена, коли вона не отримує елементарних радощів від життя і не може приділити собі часу собі, то виходить не висота, а вигорання", - пояснює пані Інга.
Задовольняти базові потреби
Також обов'язково потрібно потурбуватися про базові ресурси, один з них - це сон. Фахівчиня зауважує, що за нинішніх обставин, у багатьох спостерігаються розлади сну. Про це треба потурбуватися і виділяти час на повноцінний сон.
Якщо мова йде про маму маленької дитини, то варто застосовувати і сенсорну дієту.
"Це коли мама, наприклад, може усамітнитися і побути хоч пів години на самоті. Це дуже-дуже важливо. Але, на жаль, іноді мами ігнорують це. Але просто побути на самоті для них теж може стати ще одним значним ресурсом для відновлення сил," - говорить психологиня.
Дозволяти собі маленькі радощі
Підтримувати своє ментальне здоров'я також важливо, дозволяючи собі маленькі радощі.
"Це те, що подобається - це стосується якихось зустрічей, якихось маленьких відпочинків десь і всього того, що приносить радість. Це зробить життя жінки якіснішим", - підкреслює пані Інга.
Психологиня наголошує, що і зараз, під час війни, і якщо чоловік на фронті, теж варто дозволяти собі ці радощі. Адже, коли жінка фрустрована, тобто обмежена у радощах, коли вона невдоволена і знесилена - в неї виникає велика тривога, яка так чи інакше передається чоловікові на фронт.
"От і чоловік теж починає відчувати внутрішню тривогу, тому що він там розуміє, що з його близькою людиною щось не те відбувається. Тому це дуже важливо, не дивлячись на все, вчитися отримувати від життя маленькій радощі. І це не сприйматиметься чоловіком так, наче "я тут гарую, загинути можу, а ти там про війну забула, розважаєшся". Ні! Навпаки, коли жінка отримує ці радощі, то вона буде і з чоловіком говорити по телефону більш позитивно, а для чоловіків, до речі, дуже важливо знати, що в жінки все гаразд, чути як в неї там життя іде", - коментує фахівчиня.
І вона наголошує, що маленькі радощі - це не про егоїзм, а це те, що дасть змогу жінці краще працювати, краще допомагати іншим, краще справлятися з усім, що на неї покладено.
Звісно ж знайдуться хейтери, які почнуть розповідати, що "яке тобі там важко - он там в окопах, а ти тут", чи ж "хлопці на полі бою справляються, а тобі тут бідній-нещасній важко?" і подібне. Але тут важливо, за словами Інги Кузнєцової, оточувати себе людьми, які підтримують тебе, адже, для прикладу, в соцмережах таким чином просто відбувається викид агресії. При цьому потрібно розуміти, що побут і окопи варто розділяти.
"Так, на фронті в окопах важко і вони зараз в тих умовах. Але ж люди, які живуть поза фронтом повинні, в свою чергу все одно підтримувати свій побут, організовувати для себе свій побут і мати на це внутрішній ресурс - це частина життя", - підсумовує психологиня.
Авторки: Анастасія Дзюбак, Таміла Делюрман
Ілюстрації Катерини Гусєвої
Матеріал був створений завдяки підтримці недержавної організації NESEHNUTI в рамках Програми трансформаційного співробітництва Міністерства закордонних справ Чеської Республіки.
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
- Як в Україні в умовах війни долають стереотипи щодо чоловіків і жінок
- Інтеграція у приймаючу громаду: як у Кропивницькому діють програми для переселенців
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
