Шеф-драматург «PostРlayТеатру» про проект та андеграундне мистецтво

 Театр – це не завжди важкі червоні куліси, які огортають сцену, і створюють відчуття урочистості. Це не завжди три дзвінки, по яких глядач орієнтується про початок вистави. Це не завжди величезні скляні люстри, схожі на медуз, які нависають над залою. Театр – це не тільки привід для того, аби поговорити про насущі проблеми життя під час антракту, п’ючи коньяк у буфеті. Матеріал для вистав – це не тільки класичні п’єси драматургів. Декорації не завжди предметні. У цьому можна переконатися, сходивши хоч раз на виставу від київського PostplayТеатру.

Кількість переглядів - 1919

Опубліковано . в Лонгріди


 

Вони дислокуються у будівлі колишньої стрічкової фабрики на Подолі, де акторів та глядачів оточує не «лоск та шик», а бетон та металеві перекриття. Вони називають себе першим незалежним неприбутковим відкритим театральним майданчиком у Києві. Вони постановками кидають виклик самим собі та глядачеві. Головна мета PostplayТеатру – не розважати, а змушувати глядача мислити та відповідати на складні питання, які крутяться на язиках у багатьох, проте не кожен їх може вербалізувати.

«Гречка» поспілкувалася з шеф-драматургом цього театру – Деном Гуменним. Він переїхав чотири роки тому із Кропивницького в Київ, аби зайнятися драматургією. Зараз має свій майданчик, на якому може втілювати проекти, які собі не можуть дозволити класичні буржуазні театри. 

 

Як би ти описав ваш театр?

Ми за півтори роки існування зрозуміли, який наш театр. У нас є слоган, який звучить як «справжній театральний андеграунд». Єдиний зараз у Києві. Є ще один андеграундний у Запоріжжі і на цьому все. 

Це такий майданчик для експериментів, на котрому можливе все. Все, що неможливо реалізувати в державних театрах, в приватних буржуазних театрах – все можна зробити у нас

— Ден

Але треба розуміти, що буле холодно та голодно, адже ми живимо в промисловому цеху заводу, який не опалюється. Ми його своїми силами облаштовуємо. Там протікає дах. В багатьох виставах присутній дощ, так як часто капає з даху – режисери стали вводити це атмосферне явище в тіло вистави.

«Відкритий незалежалий неприбутковий майданчик». Звідки взялася ця позиція?

Все дуже просто: коли ти у когось береш гроші - ти маєш дати щось взамін. Ти не можеш взяти гроші і сказати "я буду робити на них все, що захочу. Це нечесно. Все має бути в рамках комерційні стосунків - треба відпрацьовувати гроші так, як тебе просять або вимагають замовники. Це може бути група замовників, це може бути глядач. Але тоді ти займаєшся тим, що задовольняєш їх потреби, а тут дуже вузьке поле для роботи. Наша конвенція відбувається таким чином: глядач коли приходить до нас - то платить не за видовище, а робить свій вклад в існування нашого театру. Ми не займаємось комерцією, ти працюємо за благодійні внески. Це принципова наша позиція - ми не заробляємо нічого. У нас немає прибутків, у нас немає заробітної платні, у нас малі, або зовсім відсутні гонорари. 

  Тобто, це така плата за те, щоб робити що ви хочете?

Ні, не прямо так. Можливо, мені б хотілося зробити анахро-комуністичний театр, де б ми робили що завгодно. Але зараз ми розуміємо, що у Києві деякі театральні ніші не заповнені. Є художники, автори, які не вміщаються в існуючі майданчики. Чи то в них є сміливі ідеї, чи то хтось не вміє комунікувати з державними буржуазними театрами, чи то розуміють, що ідея не принесе прибуток. А для того, щоб існував великий театр - потрібні гроші. Театр сам по собі, як інституція, нерентабельний, він завжди дотаційний. Відповідно, для того, щоб навіть незалежний буржуазний театр існував - він має заробляти. А в нас можуть грати вистави, які йдуть "у мінус". Тобто, через нашу форму існування так виходить. Це можливо тільки в андеграундному театрі,.


- Серед інформації про ваш театр є ще фраза, що
PostРlay – це перший український критичний театр. Як це можна пояснити?

Спочатку - так, ми думали, що будемо займатися тільки політичним, критичним театром. Як виявилось - в такому напрямку в Києві зацікавлена дуже невелика група людей. Якийсь момент ми зрозуміли, що звужуємо поле і обслуговуємо тільки певну категорію людей. На 1000 чоловік у Києві "прокатуємо" виставу, і на ці 1000 чоловік готуємо нову. Ми не хочемо займатися обслуговуванням. Так, цей напрямок соціальний, критичний, важливий для розбудови громадянського суспільства. Але все одно займаємось обслуговуванням і відрізаємо інших людей, які працюють не в критичному театрі. Ми відрізаємо сучасну хореографію, тому що вона часто не критична. Ми відрізаємо молодих авторів, режисерів. Ми вирішили, що треба розширювати коло людей, які до нас ходять, і коло людей, які беруть участь у наших постановках. Вже рік ми займаємося тим, що розширюємо аудиторію, поступово переходячи на більш критичні та складні вистави. У глядача уявлення про те, що таке театр і що вони бачать у нас - кардинально різне. Якщо повільно, поступово, через якісь лайтові вистави вводити і підводити глядача до складного - тоді цей процес відбувається природно, а не насильним шляхом, наче ми взяли і вмокнули в сучасне мистецтво. Така позиція трохи зверхня: "ось я такий художник класний, а ви - недалекі". Так не має бути. Ти маєш стояти на рівні з глядачем. Ми так вважаємо.

 Хто актори у вашому театрі?

Зараз ми проектно працюємо. Але починали з того, що думали, що стане нашою трупою колектив вистав "Сіра зона", "Ополченці" та інших проектів. Але потім ми зрозуміли, що це нам не потрібно. Зараз ми під кожний проект проводимо кастинг. І люди, яких ми підбираємо, вони вже беруть участь у виставах.

Звідки берете матеріал для своїх постановок?

Спочатку ми думали, що більше будемо займатися новою драмою. В Україні є цілий пласт молодих авторів, які не поставлені, і хотілося б, щоб вони прозвучали. Але в якийсь момент зрозуміли, що сама ця система, коли "я ставлю п'єсу" - вона не працює. І це не тільки в європейському театрі, але і навіть у форматі андеграундного. Тому зараз 80 відсотків матеріалу - це те, що ми склали разом з драматургами, режисерами та акторами. Всі ми дуже тісно співпрацюємо. І виникає текст, який є не монологами та букви, а текст як мова вистави. В цій синергії під час репетицій і виникають вистави.



А який ґрунт цієї взаємодії? Має ж бути матеріал, від якого ви відштовхуєтесь?

До нас приходять люди, які хочуть щось поставити. В них є ідеї, вони діляться ними. Ми відкриті до діалогу. Коли людина озвучує ідею, то ми розуміємо, чи стає це на наш майданчик, співпадає це з нашою концепцією, чи ні. Але навіть якщо класна ідея, ми завчасно розуміємо, чи прийде цільовий глядач дивитися на виступу у наш цех. Адже деякі більше схильні до дорогих, пафосних театрів, і вони скоріш туди підуть на такий самий матеріал, ніж до нас. Звичайно, часто нічого не виходить з таких ідей і це нормально. 

В чому різниця між вашим театром та класичним?

Ми театр, у якому можлива помилка. Класичний театр мене не влаштовує тим, що він не дає права на помилку.

— Ден

Там ти маєш обов'язково випустити хорошу виставу, ти маєш завоювати глядача, ти маєш отримати успіх. Нас всі ці моменти не цікавлять, тому що ми займаємось процесуальним мистецтвом. Сам процес випуску вистави вже є: а) мистецтвом та б) результатом. Якщо щось не вийшло, то ми спокійно розходимось і не надаємо цьому особливої уваги. Ми не несемо матеріальних втрат, автор не несе моральних втрат. Адже не все, що ти придумаєш, можна реалізувати так, як ти це бачиш.  Десь ти не допрацьовуєш, десь якісь технічні моменти підводять. Але основне те, що наш театр дає право на помилку, тому до нас приходять автори. Трохи складно в цій ситуації глядачу: якщо він йде з якимись очікуваннями - то вони можуть не виправдатися. 

Яким ви бачите вашого глядача?

Десь півтора роки тому я казав, що наш глядач - це 30-річний юзер Фейсбуку з вищою освітою і чіткою громадянською позицією. Але зараз це поле розширюється. Це - будь-яка людина, яка прийшла до нас в театр і готова працювати разом з нами. Тобто, деякі вистави потребують роботи і від глядача. Вони не дають видовища, вони включають в тобі механізми, які тобі треба пропрацьовати або під час вистави, або після. Іноді вмикається жорстка рефлексія. Іноді - неприняння, але тоді ти маєш поритися в собі і пошукати причини цього. На тебе навалюються купа питань, з якими ти маєш працювати.

Наш театр потребує роботи і від актора, і від глядача. Автор, актор має бути чесним з глядачем, а глядач має бути чесним з нами. На цьому діалозі все і будується. Часто це все виливається в обговорення після вистави. В деяких випадках ми почали вводити цей діалог в тіло вистави.

— Ден

Які цікаві випадки взаємодії з глядачами були?

Коли ми тільки починали - в нашому приміщенні не було опалення, а на вулиці -18 градусів. Ми ставили виставу "Сіра зона" і до нас прийшла журналістка німецького видання "Deutsche Welle".  В кінці почалося обговорення і одна акторка сказала, що зараз мінус 18 в театрі, і ми тут мерзнемо, а десь там мерзне цілий гуртожиток переселенців, який намагаються вигнати з приміщення, відключивши всі комунікації. Потім ця журналістка написала про випадок у своєму виданні, а воно є одним із центральних німецьких видань. Наступного дня всі ключові канали приїхали в той гуртожиток і зняли сюжети. В результаті - людям увімкнули все назад. Це називається потрібний театр.

 Які можете підбити підсумки за півтора роки роботи театру? 

За півтора роки роботи на нашому майданчику відбулося 25 прем’єрних показів вистав як нашого театру, так і наших партнерів - Театру Переселенця, компанії BlackOrangeDanceProduction Антона Овчіннікова, низки незалежних мистецьких груп. Ми відвідали з гастролями більше 15-ти міст України. Взяли участь у кількох десятках міжнародних проектів, у тому числі: провели гастролі американського театру Tricklock з Альбукерке; стали майданчиком для першого міжнародного фестивалю соціальних театрів «Роздоріжжя»; співпрацювали у рамках грузино-німецько-українського проекту «WHAT is WAR» - частини масштабної резиденції «Creative Peacebuilding» (Німеччина); провели гастролі ряду незалежних театрів та театральних груп з різних регіонів нашої держави; навесні – взяли участь одному з головних німецьких театральних фестивалів HeidelbergStükermarket, та багато іншого.
З мінусів – маємо ряд побутових проблем з приміщенням, зимою так саме холодно. Але ми працюємо і в цьому напрямку.

В цілому – трансформація нашого театру триває, маємо купу роботи, планів, міцний, хоч і не чисельний, кістяк команди та амбітні плани на найближчі 2-3 роки.

 Нагадаємо, нещодавно у рамках Національного мистецького фестивалю "Кропивницький" PostPlayТеатр показували постановку "Чорний сніг", яка в нашому місті стала скандальною. 

Текст: Олександра Гонтар

Фото зі сторінки "PostplayТеатру" у Фейсбук. 

 

Сподобалася стаття?