Три роки тому 3-й полк втратив трьох спецпризначенців в Донецькому аеропорту (ФОТО,ВІДЕО)

3 жовтня 2014 року 3-й окремий полк спецпризначення втратив трьох своїх бійців. Вони боронили Донецький аеропорт до останнього і полягли, залишаючись на своїх позиціях - першому поверсі "старого терміналу", опинившись в епіцентрі пожежі та диму.

Кількість переглядів - 3069

Опубліковано . в Лонгріди


Для командира взводу кпітана Івана Литвинова, старшого солдата Вадима Шешені, старшого солдата Олександра Хруля цей бій став останнім. В тому ж бою загинули два бійці "Правого сектору": Сергій Антреєв(Каспер) і Святослав Горбенко(Скельд).

Командуючий обороною Донецького аеропорту з позивним «Редут» в інтерв’ю «ЦЕНЗОР.НЕТ» розповів про ситуацію, що склалась на той час в аеропорту.

Резервів вже не було, 17 вересня в підмогу нам надіслали 20 осіб роти охорони 3-го полку спецназу, яка була сформована з мобілізованих. До третього числа залишилося 12. Когось із них призвали менше двох тижнів тому і вони ще не були «обстріляними», хтось служив уже півроку ... Всьому вчилися по ходу справи. У старому терміналі зі мною залишилися бійці "Правого сектора", озброєні тим, що добули в бою. І група "Патріота", чудового десантника 79 -ї бригади, який незабаром загинув, Жені Півня. Незважаючи на потужний штурм, ніхто не запанікував, навіть кроку назад не зробив. Всі залишалися на своїх місцях навіть в задимлених приміщеннях - росіяни кинули в будівлю димові шашки і гранати. Частина терміналу загорілася, а на першому поверсі троє бійців з роти охорони залишилися на своїх позиціях. Вони виявилися в епіцентрі задимленості. Але вели бій, поки не задихнулися чадним газом ...

— Позивний «Редут»

3 жовтня відбувся один з найпотужніших штурмів аеропорту проросійськими найманцями. З групи, що перебувала у диспетчерській вежі, до «старого терміналу» на підсилення прийшли четверо спецпризначенців, серед них - капітан Іван Литвинов.

3 j1

З Литвиновим ми познайомились 11 вересня перед виїздом в зону АТО. Його представили як командира взводу. У нього була цікава разочка, перед тим як заступати на пост або розпочинати якісь дії, він казав: Ну що мужчінчікі?! І після цього ми брались до роботи.

— Позивний «Кедр», демобілізований боєць 3 оп СпП

Більше ми спілкувались з капітаном Литвиновим, оскільки нас розділили на дві частини – одна поїхала на вежу, інша до «старого терміналу» - це Шешеня і Хруль. А Литвинов був з нами на вежі. Він був командиром – дуже гарна людина.

— Позивний «Хонда», демобілізований боєць 3 оп СпП

3 j6

Ми його називали «Кеп». З ним було легко служити, оскільки був гарною людиною, грамотною, толковою. Він керував обороною, на вежу пішов наступ – 3 танки та жива сила противника. Нас 13 чи 14 чоловік, які фактично щойно приїхали, відбили цей наступ: спалили два танки, знищили піхоту. Як командир він також був дуже здібний та толковий.

— Позивний «Хонда», демобілізований боєць 3 оп СпП

3 j7

В «старому терміналі» серед новоприбулих були двоє новачким: Вадим Шешеня та Олександр Хруль. З Шешенею я познайомився вже в Аеропорту, але помітив його ще в секторі «Б». Прикметний типаж – сонцезахисні окуляри та тільняшка. В ніч 2 жовтня ми разом з ним пішли до медпункту – це єдине місце, де була електрика. Я підзарядив ліхтарик, а Вадим - телефон. Ми там перебували близько години. За цей час він встиг зателефонувати своїй дружині, як виявилось – це була остання їх розмова. І трохи поспав, він попросив щоб я його розбудив за півгодинки…

— Позивний «Кедр», демобілізований боєць 3 оп СпП

Частина була у них не бойова. Їх було троє, вони прослужили на той час півроку, і написали листа до Міноборони, щоб їх відправили до зони АТО, там де шли бойові дії. І їх прислали до 3 полку. За три дні нас відправили в АТО і за два тижні він загинув. В цивільному житті – рятував людей від вогню, а тут сам згорів. Добрий хлопець, веселий. Сміливий, адже ніхто його в той аеропорт не тягнув, поїхав за власним бажанням. Один день він не дотягнув до виводу полка з аеропорту.

— Позивний «Хонда», демобілізований боєць 3 оп СпП

Об 11.45 почався штурм «старого терміналу».

3 j3

Буквально за півгодини до штурму ми сиділи спілкувались з Сашком. Розмова була про те, що будемо робити після того, як все це закінчиться. Говорив, що баню хоче будувати. Поговорили ми пообідали. Не думав він принаймні, що за півгодини так все закінчиться для нього. І виходить, що Вадима Шешеню витягли, а його з литвиновим знайшли за два дні.

— Позивний «Хонда», демобілізований боєць 3 оп СпП

Я почув як до приміщення пробираються сторонні. Попросив передати інформацію «Кепу», а сам очікував, що вони з’являться у мене в полі зору. Але стрілянина почалась не з коридору, а з вулиці.

— Позивний «Кедр», демобілізований боєць 3 оп СпП

В аеропорту було дуже багато офісних приміщень: столи, комп’ютери, папір і всяке таке. Ми зайняли позиції в коридорі, оскільки зайти вони могли лише через коридор. Коли розпочався штурм, вони не могли пройти і підпалили кімнати, що були ліворуч та праворуч від нас. Коли все зайнялося, ми мали один шлях відходу – трохи назад, але там лежав наш боєкомплект і він почав вибухати. Ми виявились відрізаними. Стояли допоки не почали сипатись.

— Позивний «Хонда», демобілізований боєць 3 оп СпП

Поступово вогонь доходив до наших позицій з двома людьми: капітаном Литвиновим і Санєй ми втратили візуальний контакт.

— Позивний «Кедр», демобілізований боєць 3 оп СпП

Ми стояли до останнього, аж поки не почали горіти наші стіни. Коли ми вже почали падати, останні слова, що пам’ятаю перед тим як відключився: Ну що, хлопці, підриваємося? І все… В полон ніхто здаватись не збирався. Прийшов до тями, коли нас вже витягнули надвір. При чому витягували так, що зняли з себе бронежилети, каски. Витягли трьох поранених і одного 200-го. Керував цим особисто «Редут», на той час він вже був поранений. Щоб нас винести, вони дуже ризикували життям, за що їм велика подяка.

— Позивний «Хонда», демобілізований боєць 3 оп СпП

4 жовтня 3 оп СпП планово залишив аеропорт "Донецьк", який був під їх захистом ще до офіційного початку проведення АТО.

Довідково:

  • Іван Олександрович Литвинов, капітан Збройних сил України, командир взводу охорони військової частини В-2336 (3-й окремий полк спеціального призначення).

Народився 7 березня 1975 у Краматорську, Донецької області
Загинув під час війни на сході України, захищаючи Донецький аеропорт. Упізнаний за експертизою ДНК.

Прощання відбулось 11 вересня 2015 року в м. Кропивницький, за місцем основної служби. Похований у смт. Пісочин(Харківська область).
По смерті залишилися дружина, 12-річний син та 15-річна донька.

Указом Президента України № 291/2016 від 4 липня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

  • Олександр Григорович Хруль, старший солдат, стрілець, народився 30 серпня 1992 року в селі Ганнівка Петрівського району Кіровоградської області.
    Закінчив Ганнівську ЗОШ. Мобілізований у вересні 2014-го до 3 оп СПП.

3 жовтня 2014-го загинув при виконанні бойового завдання при обороні аеропорту Донецька.
22 жовтня 2014 року похований в Ганнівці.

Без сина лишилась мама.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

  • Вадим Валерійович Шешеня — старший солдат Збройних сил України. Стрілець, 3-й окремий полк спеціального призначення.
    Народився 10 березня 1984, м. Надим, Тюменська область, РРФСР.

В 2002 році закінчивши 11 класів Маринської школи йде до армії. Строкову службу проходить в м.Херсон в в/ч 3056 МВС України.

Працював в ДСНС. Після мобілізації в 2014 році потрапив на службу до в/ч ППО в м. Херсоні.

На початку вересня 2014 р. вирішується питання про його переведення до 3-го окремого полку спеціального призначення м.Кіровоград. А там почалася його підготовка та постійні тренування з тактики та стрільби, їхню роти охорони згодом відправили на схід України, де розгорнулася справжня війна.

3 жовтня 2014-го загинув при виконанні бойового завдання з оборони аеропорту Донецька. Вадима, важкопораненого, витягнув з-під обстрілу побратим, проте врятувати життя не вдалося.

Вдома залишилися дружина Тетяна, 4-річна донька та новонароджений син. Похований у селі Маринське, Горностаївського району Херсонської області, де проживав з родиною.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (9.4.2015, посмертно),нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Сподобалася стаття?