Загарбання світу та відданість справі: «The Sound Age» про свій гурт та про музичну утопію

Ми зустрілися для розмови у кав’ярні, навколо гули голоси людей, працювала кавова машина, хтось сміявся. Неупорядкований потік звуків оточував зі всіх сторін. І лише під кінець розмови я дізналась, що все це – не просто шум, а музика цього світу. Все, що нас оточує – музика,  запевняє Ксенія Чеканова, вокалістка гурту «The Sound Age». Для гітариста, Романа Губенко, музика – це спосіб мислення. Але, не дивлячись на різні погляди на це явище, вони можуть працювати над спільним проектом разом з ще з двома музикантами – Богданом Бабіюком та Глібом Голенком.

Кількість переглядів - 668

Опубліковано . в Лонгріди


 

Світлина від The Sound Age.

«Гречка» поспілкувалась з Романом та Ксенією і дізналась про історію «The Sound Age», процес створення пісень та про те, як важливо створювати план своєї роботи, щоб колись прийти до загарбання світу.

Яка історія виникнення вашого проекту?

Р. Дивися, є дві історії: офіційна і та, яка подобається Ксюші. Як розповісти?

Обидві

Р. Спочатку колектив виник у 2009 році, я його організував. І, знаєш, це була така група однокласників, які хотіли грати, виступити в школі. У гурті був ще один мій однокласник – Ігор Малінки. Ми почали грати, виступили кілька разів у школі. Але досить скоро ми розійшлися, адже мали різні плани і перспективи. Далі змінювалися музиканти, вокалісти. Але для нас є знаменною датою прихід у гурт Ксюші. Це було у 2013 році. З тих пір з її появою у нас виникла певна стабільність. З тих людей, які були до неї, залишився тільки барабанщик – Гліб.

А яка версія подобається Ксюші?

Р. Я з’єднав дві.

К. Та, коли прийшла я і прийшла стабільність☺

В якому напрямку ви граєте, як його можна назвати?

К. Пам’ятаєш, ми з тобою розмовляли і придумали назву, якою назвати напрямок?

Р. Хрінь☺?

К. Не пиши цього☺  Взагалі – рок. Але я нещодавно придумала таку фразу «музична утопія». В нас такі пісні, що неідеальні для всіх, але підходять кожному.

Р. В нас відбувається змішання різних стилів, іноді навіть таких, які не пасують один до одного. В гурті нас четверо, ми слухаємо різну музику, і кожен вносить щось своє. Але нехай це буде утопія☺.

У вас є музична освіта?

Р. Я навчався у музичній школі і закінчив її. Наш барабанщик теж закінчив музшколу, але по класу гітари, на барабанах навчився грати сам. Басист навчається на мистецькому факультеті, професійний музикант, грає також у театрі бас-гітаристом. Це людина, яка приносить певну академічність і глибину. Там, де у мене є пробіли – він може їх заповнити.

К. Я ходила в «Антарес», навчалася там співати. Прийшла в ДЮЦ в 11 років. І у 19 років відразу звідти пішла співати у TSA. У «Антаресі» академічний вокал, мені поставили голос. Найголовніше, що треба вокалісту, я там взяла і вчасно знайшла гурт. Я рада, що співаю в ньому. Я люблю акомпанемент саме живих інструментів, а не просто співати під фонограми.

Р. Ксюша каже «я знайшла». А знаєш, як це насправді було? Ми посварились із старою солісткою. І от ми гуляли зі знайомим, я кажу «мені треба солістка», а він мені каже «у мене є знайома». Це було о пів на 12 ночі, я зателефонував і запропонував Ксюші співати у нас. Вже за день, чи два, вона прийшла до нас на репетицію перелякана.

К. Я перелякана??

Р. Ну так. Ще, була в штанах в кльош і кедах.

Як відбувається процес створення пісні? Хтось приходить і каже «в мене є ідея», чи «в мене  текст». Від чого ви відштовхуєтесь?

Р. Цей процес з однієї сторони досить простий, а з іншої – складний. Зараз поясню. Коли Ксюша прийшла в колектив, в нас був ряд написаних пісень. І коли одна творча людина приходить до інших – починається творчий конфлікт. Але коли хтось сперечається – народжується істина. Відбувається так, що деякі старі пісні Ксюша переробила. А з новими – в більшості або я пишу музику і ми разом якусь частину тексту дописуємо, або я пишу музику, ми сідаємо з Ксюшею вдвох, сваримось з приводу підбору слів. Але в кінці-кінців пишеться текст, з якого потім виходить пісня. Буває так, що Ксюша приходить вже з готовими своїми піснями.

Світлина від The Sound Age.

Я так розумію, що заняття музикою у вас не основний рід занять. А де ви працюєте, яка у вас спеціальність?

Р. Я вчитель історії та права у школі. А від нещодавно ще і класний керівник.

К. Я закінчила інмов, німецьку мову. Зараз працюю в "Жирафі", це мовний центр, вчу дітей німецькій.

На вашій роботі знають про ваше заняття музикою? Як ставляться до цього?

Р. Я, коли прийшов на роботу чотири роки тому, то приховував, що займаюсь музикою. Це було до тих пір, поки не треба було відпроситися, щоб поїхати на концерт якийсь. Коли про це дізналися, то здивувались. Сказали щось типу "Тобто? Ти цим гроші заробляєш? Ти музикант? А ну зіграй щось". Почали просити на святах грати, але я погодився тільки через три роки.

І останнім часом, коли з'являються певні успіхи, мої колеги підтримують мене, голосують, якщо якийсь конкурс, дивляться відео, пишуть коментарі у Фейсбуці. Мої мене підтримують на роботі. Ну, і колеги як колеги, а от діти - це геть інше. Я вирощую під себе фанатів☺. Найприкольніше було весною, коли під час контрольної у когось заграв телефон і на дзвінку стояла наша пісня.

Поставив 12☺?

П. Плюс бал до контрольної ☺

К. Я тільки нещодавно почала працювати у «Жирафі», тому складно сказати. Взагалі, я така людина, що не буду відразу розповідати, чим я займаюсь. Я не дуже люблю говорити про себе. Але мої колеги побачили десь фотографію, де я з мікрофоном, і відразу про це дізнались. Але дуже класно, коли дізнаються інші, це тобі щось дає. Коли люди знають, що ти чимось займаєшся, то у будь-якому випадку йде якийсь плюс. Я відчуваю, що тоді починаєш з людьми краще спілкуватися, бо вони щось про тебе знають. І це добре, бо робота роботою, а це щось абсолютно інше.

Світлина від The Sound Age.

Як ви знаходите час для того, щоб займатися музикою? Наскільки складно поєднувати це з роботою?

Р. Часу дуже не вистачає. Іноді не те щоб на просто музику, або на життя, а на те, щоб подумати. Тому що, якби це було хобі - то це було б так "а, давайте зберемося, щось пограємо, посидимо".  А тут питання має по іншому стояти: скільки ви часу віддаєте роботі? Бо заняття музикою займає більшість часу і якби воно заважало, то від цього довелось би відмовитися. Але, коли ти цим живеш, тобі нічого не заважає і ти це сприймаєш як належне. Наприклад, після цього інтерв'ю (прим. ред. після 8 вечора) ми їдемо на репетицію. Годин в 10-11 вечора повернемось додому.  І так три-чотири рази на тиждень. І це тільки репетиції, а думаємо про музику постійно. Наприклад, я перед тим, як сюди приїхати, чистив барабанні тарілки.

 

"Це займає багато часу, але я не виділяю на це час. Я обмежую себе у чомусь, щоб виділити час на музику"

 

К. У мене все простіше, тому що я завжди цим жила. Тому я не приділяю часу тому, що мені не цікаво. На навчання я завжди витрачала багато сил. Але хоч я і намагалась гарно навчатися (як і ми всі в педагогічному), але в якихось моментах я розуміла, що краще я піду на репетицію, ніж зроблю якусь пару. Пріоритети були розставлені вже давно. На другому курсі я якось злетіла зі стипендії через репетицію. Тому що, якщо ти вже щось обрав, то треба цьому віддаватися повністю. З однієї сторони я розумію, що не факт, що у нас щось вийде надалі. Може і не вийти. Але тут головне щось робити. Час завжди знайдеться. Його зазвичай немає у того, хто нічого не робить. Якщо люди хочуть чимось займатися, то вони знайдуть на це і час, і сили. Треба взяти якийсь темп і тоді ти будеш все встигати.

Світлина від The Sound Age.

У вас буває таке, що наступають моменти ліні, зневіри? Як вдається побороти ці відчуття? Не думаєте, що "от зараз пройде цей настрій" і тоді продовжимо, чи просто систематично працюєте, не зважаючи ні на що?

Р. Ти про чарівний поштовх питаєш? Мені просто дуже пощастило з Ксюшею, що коли у неї буває щось таке - у мене немає. Або навпаки. І коли у нас двох настає цей стан, коли ми вже налаштувалися, то починаємо відпрацьовувати те, що маємо. Ліні в нас немає. Буває тільки таке, що втомився і нічого не хочеться. Але розумієш, що треба. Якщо ти сьогодні це зробиш, то завтра буде простіше.

К. У нас скоріш таке, що ми думаємо, що треба щось швидше зробити. У нас не лінь, а гіперактивність. Якщо брати якісь інші творчі професії, то тут не так, як з віршами. Якщо не пишеться - відклали і все. Якщо цей твір захоче статися, то він тобі в голову прийде ще раз. Але у музиці, якщо не хочеться, то у будь-якому випадку треба щось робити. Просто, щоб системність була. Бо, якщо її не буде, не будемо збиратися тиждень-два, то утвориться пробіл, ми забуватимемо пісні, думки загубляться. Якщо ми десь не репетируємо, то ми думаємо про це, або складаємо план дій на найближче майбутнє.

Ви займаєтесь музикою заради музики, чи ставите перед собою конкретні цілі? Чи це поєднано?

К. Музика заради музики, мабуть. У мене так.

Р. Ні, ну музика заради музики - масло масляне. Якщо не ставити перед собою мету, ти нічого не досягнеш. Якби ми просто грали заради музики, то це було б хобі.

У вас цілі внутрішні (щось із розряду саморозвитку, реалізації), або маєте зовнішню мотивацію (концерти, слава і .тп.)?

Р. Загарбання світу? 

Чекайте, зараз я дійду до цього у ієрархії "фестивалі, концерти, альбоми, загарбання світу".

Р. А потім корпоративи:) Цілі у нас далекоглядні.

"В перспективі кожен із нас хотів би залишити своє буденне життя, свої проблеми, свої роботи і просто займатися музикою"

Але для того, щоб це зробити, треба вкласти дуже багато сил та фінансів. Тому будувати якийсь перспективний план - це хороший шлях для розвитку. Ми маємо піврічний план і поступово йдемо до здійснення всіх пунктів.

А загарбання світу коли буде?

Р. У квітні ☺

К. О, і в мене так. Буває, думаю "круто було б зробити концерт", а буквально наступного дня пишуть організатори і пропонують виступити. Коли пускаємо бажання у космос, а воно повертається. У мене таке багато разів було. Звідки це приходить - не знаю. Можливо, я якось правильно мрію.

У вашому перспективному плані є пункти, щоб взяти участь у якомусь шоу типу "Ікс-фактору"? Адже вони функціонують своєрідний ліфт, на якому музиканти підіймаються у своїй кар'єрі.

К. З однієї сторони було б круто потрапити у якесь шоу, тому що ти засвітишся, отримаєш якусь свою аудиторію. А з іншої сторони, ти думаєш "а далі що?". Дуже багато тих музикантів, які засвітились колись, а зараз їх вже немає. Але це один із майданчиків, де реально можна знайти свою аудиторію. Якщо вийде, то ми будемо раді. У нас були спроби потратити вже до "Ікс-фактору". Ми приїхали на передкастинг, але не пройшли.

Просто треба придумати якусь трагічну історію у дусі "в суспільстві нас не розуміють", "батьки нас не підтримують", але, не зважаючи на все це, ми не кидаємо улюблену справу.

Р. Ми спочатку сказали, що зустрічаємось, а це вже трагічна історія ☺

Світлина від The Sound Age.

Зараз буде, мабуть, пафосне питання: що для вас значить музика у глобальному сенсі?

Р. У суботу ми ходили на концерт і ми ходили майже всім складом. І басист після цього мені каже: «ти чув, там чувак грав і якийсь ефект використовував». І я після цього концерту знайшов їх в Інтернеті і кожного дня слухаю, намагаючись зрозуміти, де ж цей ефект. Одну пісню я можу послухати разів шість. Перший раз слухаєш і розбираєш барабан. Потім я слухаю бас, одну гітару, іншу, потім вокал. Потім думаю, що я щось пропустив і починаю знакову все слухати. Тому музика для мене в глобальному плані - спосіб мислення.

К. Музика для мене це те, через що я можу себе реалізувати та показати. Моє самовираження. Виходить, що у мене таке трохи егоїстичне ставлення до всього цього.

"А в глобальному сенсі якщо сказати - то це все довкола нас. Тому що ми живемо і постійно чуємо музику"

От навіть зараз ми сидимо і коло нас хтось розмовляє, чуємо якісь звуки. І це теж своєрідна музика. Або ми просто чуємо тишу - і для нас це теж музика. Я не розумію людей, які не слухають музику, або ставляться до неї нейтрально. Я нещодавно дізналась, що є такі, і реально була у шоці. Тому, музика для мене - це весь світ.

 

Спілкувалась Олександра Гонтар. 

Фото зі сторінки гурту у Фейсбук. 

 

Сподобалася стаття?