Війна – це не лише військові: Сергій Жадан про «Інтернат», екранізацію «Ворошиловграду» та свої стосунки з алкоголем

 Сергій Жадан – один із найпродуктивніших сучасних авторів. До того ж, не зважаючи на кількість, якість творів не нівелюється. Ритм його життя задають постійні презентації, виступи з гуртом «Собаки», робота над новими творами. І те, як серед усього цього він знаходить час на життя – може стати однією із загадок людства.

Кількість переглядів - 779

Опубліковано . в Лонгріди


 «Гречка» використала шанс поспілкувалася з Сергієм під час його візиту до Кропивницького.

Роботу над романом «Інтернат»  ви почали ще у 2014 році. За цей час ви збирали матеріали, спілкувались з місцевими жителями Донбасу? Як взагалі проходила робота?

Ні, матеріали я жодні не збирав. Але в цей час я часто був на Донбасі, ми туди їздили, і там я для себе бачив епізоди, сюжети, враження, які потім увійшли у роман. Спеціальним збиранням я не займався, тому що я не до кінця розумів, який би матеріал міг бути у цьому випадку зібраний. Саме означення «матеріалу» стосовно цих подій воно мені не дуже підходить. Ставитись до війни як до літературного матеріалу мені здається, це не зовсім точно та коректно.

Мені ще від початку війни хотілося написати про неї. І цей роман – це такий згусток ідей, оформлених сюжетно, стилістично. Це так, чи інакше, сукупність поглядів. Підходив я до нього повільно, болісно. І в якийсь момент я побачив головного героя – Пашу, і ситуацію. Це роман про цивільних, про мирне населення. Головний герой - максимально цивільний, максимально мирний. Він – вчитель. І щоб зовсім зіпсувати йому життя я зробив його вчителем української мови. Він викладає цей предмет у невеличкій школі на невеличкій залізничній станції. І як багато викладачів української мови на Донбасі – він українською мовою говорить виключно на своїх уроках. А вже виходячи на перерву, у коридор, говорить російською. І така мовна розірваність, роздвоєність фактично визначає його характер, темперамент, механіку подій. Він довгий час дистанціюється від війни, від політики, робить вигляд, що його все це не стосується, що він за все це не відповідальний, що це речі далекі від нього. І потім ситуація змінюється, лінія фронту насувається. У сусідньому містечку змінюється влада. І ситуація ускладнюється тим, що у тому місті, в інтернаті, лишається його племінник. І він переходить лінію фронту, щоб врятувати цього хлопчика.

Картинки по запросу жадан інтернат

А чому саме про цивільних?

Дуже важливо в контексті цієї війни говорити не тільки про наших військових, але не менш важливо пам’ятати та враховувати голоси цивільних. Я не маю на увазі цей усталений штамп «Почути Донбас». Я маю на увазі зрозуміти, що війна – це не лише військові, але і цивільне населення, яке є тлом цієї війни, тому що вони є беззахисні, на відміну від людей зі зброєю. Це люди, які є заручниками ситуації. Я розумію, що цей усталений вираз «не все так просто», «не все так однозначно» у нас викликає відторгнення. Я, власне, цю неоднозначність хотів передати, зафіксувати.

Чим «Інтернат» особливий для вас?

Він особливий тими обставинами, у яких цей роман написаний і тими подіями, які в ньому описані. Я думаю, що так, чи інакше ця книга вибивається з того, що я написав і з того, що я далі буду писати. Книга справді особлива і для мене страшенно важлива.

В одному з інтерв’ю ви казали, що «Інтернат» писався як кіносценарій. Як він перетворився у роман?

Ні, я казав, що він писався за зразком кіносценарію. Там оповідач фактично є таким оператором, який іде із камерою і все знімає. Всі події показуються через певний об’єктив і читач через нього спостерігає за тим, що відбувається.

Оповідь побудована таким чином, що всі оцінки, які даються, вони не від імені автора. Паша дає оцінки, інші герої. Це такі речі, які багато хто не відчує у  романі. Там немає тенденції до роздавання оцінок і до визначання хто винен, а хто ні. Це тому, що багато хто має своє ставлення до війни, індивідуальне, і все це страшенно емоційно забарвлено. Вони накладають своє бачення на бачення автора, підміняють його своїм баченням. Автоматично, від початку, починають кидатись, опонувати автору, хоча він нічого не говорить. Він показує цю ситуацію очима учасника, персонажа.

Восени закінчилася екранізація «Ворошиловграду». Як легко було знайти спільну мову та бачення з режисером?

Режисер мій хороший знайомий. У нас від початку було спільне бачення проблем, розуміння того, як він хоче зробити це кіно. Я довіряю Ярославу Лодигіну. Проблема була в написанні сценарію. Ми спочатку з ним разом починали його писати, нам не вдалося. Тому ми звернулися до Наталки Ворожби, київської письменниці, яка і зробила нам сценарій.

Більшість зйомок відбувались у Старобільську. Я бачив лише робочий матеріал і мені дуже сподобалось. Я мав певні побоювання стосовно того, як актори з Києва відчують цей східняцьський дух, менталітет і головне – нашу говірки. Тут головне було саме мову передати, у ній весь характер, темперамент, інтонації. У нас же вона не зовсім російська, не зовсім українська. І все це таке порубіжжя і фактичне, і ментальне. Але в тому відзнятому матеріалі, що я бачив, – все дуже добре вдалося. Взимку фільм має бути готовий, потім його покажуть на фестивалях і на початку осені наступного року має бути прем’єра і прокат. Я думаю, що все вдасться, тому що я бачив, з яким ентузіазмом актори знімалися, як їх все це пройняло. До речі, старобільчани так цікаво реагували на зйомки: півміста знялося в масовці.

Картинки по запросу ворошиловград фильм

Ви бачите «Інтернат» екранізованим?

Так, ми з цією командою, яка зняла «Ворошиловград»: з режисером Ярославом Лодигіним і продюсером Володею Яценко говорили про це. Але це справа на якийсь тривалий час. Мені здається, що тут важливо не поспішати, тому що я намагався не поспішати і з книжкою. Є велика спокуса все ж таки проговорити до кінця все, що ти думаєш, і зафіксувати свій сьогоднішній стан, настрій. Але це буде тоді не зовсім літературою, не зовсім мистецтвом. Це будуть такі чудернацькі речі, дуже заангажовані. Хотілося б зробити щось більш серйозне та аналітичне.

Чоловіки у  ваших творах змальовані інертними, чи, можливо, «ніякими». Наприклад, як Герман у «Ворошиловграді», чи Паша у «Інтернаті». Вони не звикли самі приймати рішення, керувати власним життям. Часом це і у поезії прослідковується. Чому такий образ виникає?

Не правда, у мене різні персонажі, різні герої. І це такий стереотип і спрощення – говорити, що всі вони пливуть за течією. Є книга «Месопотамія», де дуже різні герої. Так, Паша у «Інтернаті» досить інертний. А Герман у «Ворошиловграді» не інертний, він просто має свої інтереси і вони не співпадають з інтересами тих, хто на нього розраховує і хто від нього залежить. Там стається конфлікт, коли твої інтереси потрапляють в конфлікт з інтересами людей, за яких ти маєш відповідати.

І разом з тим жіночі образи схожі: часто це відчайдушні персонажі, яким ніби нічого втрачати. Чому жіночий образ такий?

Мені здається, що загалом жінки більш емоційні, більш спонтанні. Принаймні, я так це відчуваю і так це пишу.

Немає жодного інтерв’ю, де б  вас не питали про Донбас. Тобто, з вас зробили голос Сходу, голос Донбасу. Це важко?

Річ не в тому, наскільки це важко. Питання в тому, наскільки це адекватно і справді відповідає дійсності. Часто доводиться говорити і відповідати на ті питання, у яких не дуже орієнтуєшся. І робити з когось одного «голос Донбасу», чи експерта, скажімо, з того, чи іншого питання – це не дуже правильно та добре. Я люблю Донбас, я там народився, я там часто буваю. Але сказати, що я є фахівцем з соціальних, економічних питань, пов’язаних з цим регіоном не можу. Я намагаюся завжди говорити дуже суб’єктивно і цю суб’єктивність та приватність підкреслюю.

Нещодавно у вас з «Собаками» вийшов кліп на пісню «Бухло». Які у вас стосунки з алкоголем?

Прекрасні :) Безконфліктні. Ясна річ, що ми пропагуємо вживання алкоголю, але ми проти святенництва. Коли людина, в принципі, розуміє, що всі вживають алкоголь, багато хто курить цигарки, але на камеру про це нічого не скаже. Бо є певний тренд, що не можна говорити добре про погані звички. І от людина притримується цього тренду,  при цьому боячись лишатися собою. Ми не пропагуємо алкоголь, але розуміємо, що всі навколо його вживають. Така от культура у нас.

Який список мастрід від Жадана можете назвати?

Такого списку немає. Але я зараз в дорозі читаю книгу Вікторії Амеліної «Дім для Дома». Це львівська авторка, роман вийшов цього року. Мені цікаво, і завжди приємно відкривати для себе щось з української літератури.

Як ви знаходите час на все, чим ви займаєтесь? Коли ви спите?

Часу, насправді, дуже багато. Головне вміти ним користуватись. От я сьогодні до вас їхав 7 годин і встиг і поспати, і новий вірш написати. 

Нагадаємо, учора у Кропивницькому виступав Жадан з "Собаками" у рамках свого туру "10 років рок-н-ролу".

 

Спілкувалась Олександра Гонтар 

Фото: "Люк", "Вести", "Детектор медіа", Анастасія Дзюбак 

 

Сподобалася стаття?