Авторські листівки родом з Кропивницького: історії двох ілюстраторок (ФОТО)

 

Кожен із нас зіштовхувався у житті з тим, коли хочеш подарувати красиву, оригінальну листівку, а у продажі є тільки конверти-листівки для грошей та листівки, дизайн яких не змінювався років 20. Чи є ще варіанти? Виявляється, є. Це почати робити листівки самому. І саме такі, які хочеться подарувати, які хочеться тримати у руках. Ну, і які потім можна сфотографувати для милого посту в Інстаграм.

Кількість переглядів - 1713

Опубліковано . в Лонгріди


 

Хто, навіщо і чому робить листівки у нас в місті? Це – дві дівчини, які знайшли себе у цьому несподівано, не продумуючи заздалегідь як то сприймуть і чи треба ці листівки ще комусь, крім них.

Оля Цимбаліст


Вона почала малювати аквареллю влітку 2017 року, і це був своєрідний виклик собі. Дівчина розповідає, що раніше їй не вистачало терплячості аби чекати, коли висохнуть фарби. Вже не кажучи при прикрощі небажаного змішування на малюнку різних кольорів. Але тяжіння до художньої творчості було ще з дитинства, хоча жодної школи профільної не закінчувала.

«Я би може і хотіла закінчити художню школу, але в дитинстві мене відлякував цей формат, коли тобі ставлять якийсь предмет і кажуть: малюй його. Ти тиждень малюєш якийсь горщик і думаєш "нащо він мені здався?". Мені це не цікаво. Хоч я і розумію цю хибу, що я багато чого не вмію. Я маю надолужити це самостійно, за допомогою уроків в Інтернеті, тих самих "Стихійних малювань", зустрічей з аматорами і професійними художниками.

Я малювала з дитинства на шпалерах, на собі. В мене був кухонний стіл, що зверху завжди застелявся чимось, а сама поверхня його - біла. І я на цій поверхні малювала олівцем літери, ці літери кудись йшли, з них складалась історія, вони дружини і сварились. Був дуже зручний стіл тим, що з нього все дуже легко старались і можна було малювати все по-новій. Потім це були зошити, альбоми у школі, конспекти в університеті, парти. Тобто, я не думаю, що переставала коли-небудь малювати, або починала малювати. Просто акварель мені ніколи не подобалась, ці фарби вередливі. Тому це був такий виклик собі, багато речей у моєму житті з'явилися з викликів собі. Воно того варте, мені подобається процес - і це головне».

Ідея малювати листівки до Олі прийшла несподівано, і це було щось на кшталт експерименту. Ще з літа дівчина обмінювала свої акварельні роботи на каву, або якісь смаколики. І коли побачила, що є попит на її творчість, інтерес до неї прийшла до формату листівок. Вона вже має кілька серій, сюжети для зображень бере з оточуючої дійсності, або надихається роботами інших художників.

«Вже є хюґівські, будуть з Кропивницьким - це будівлі старі, нові. І головна суть - що там не буде опису історичного у стилі "ця будівля була збудована...". Будуть просто координати геолокації і при чому – не тої будівлі, яка зображена, а місця, з якого я малювала. Тобто, людина за Гугл-мепс приходить, дивитися і бачить те, що намальовано на листівочці. З часом оточуючий пейзаж може змінюватися. Наприклад, якусь будівлю знесуть, або те місце засадять деревами.

Є просто якість мімімішні штуки, коли мене просили намалювати щось миле. Типу "а намалюйте такого ведмедика", або ще щось. Тобто, це якісь запити, що тобі "скидає" Всесвіт. Надихаєшся, заходиш в Інтернет, дивишся якісь підбірки по темі. Наприклад, прокидаюся і мені приходить в голову "сьогодні я хочу малювати морозиво", бо зараз мені його не можна їсти. Виходить такий двосторонній зв'язок із Всесвітом: він тобі кидає щось, ти шукаєш натхнення і малюєш.

І будуть дівчата. Це проект про красу жінок всіх форм, видів, напрямків діяльності. Він спрямований на те, щоб розширити репрезентативну палітру на наших соціальних медіа. Дуже багато дівчат не бачать своїх відповідників її на телебаченні, в Інтернеті. Вони бачать красивих моделей. Наприклад, як в рекламі спідньої білизни. Зазвичай ми бачимо худесеньку-худесеньку-худесеньку дівчину з дуже великими цицьками, щоб білизна на них виглядала класно. В першу чергу, людина має любити себе такою, якою вона є, навіть якщо в неї не такі стегна, задовга шия, або короткі пальці, або нігті не ростуть кігтеподібного вигляду, щоб робити манікюр. Це ж не применшує твою сутність».

Вже кілька серій листівок Оля продала. Перед Новим Роком вони відправились у різні міста України: до Києва, Запоріжжя, Одеси, Дніпра та навіть Італії. Одним із факторів, які наштовхнули дівчину на малювання листівок стала відсутність вибору. Ті, що можуть запропонувати у крамницях зазвичай однотипні та нецікаві.

«У нас дуже багато друкують листівок під виглядом авторських. Але там просто картинки, крадені з Інтернету, пікселизовані. І якщо у тебе є очі – то ти бачиш, що це жахливо. Все погано, але в нас жевріє надія на те, щ все буде краще. Наприклад, в Україні є такий проект як «Добра листівка», певний відсоток від продажу яких йде на благодійність. Вони працюють з художниками зі всього світу, зазначені авторські права і дуже гарні роботи.
У мене був такий досвід, що я займалась скрап-букінгом і робила дуже часто конверти для грошей. Люди не були готові платити за ручну роботу. Але вони готові платити гроші за багатофункціональність: якщо його можна використовувати у як листівку і як упаковку. Це взагалі впливає на конкурентоспроможність листівок. В мене самоціль – це не листівки як форма, а процес малювання»

Виявляється, листівки можна використовувати не тільки як сувеніри, але і як матеріал для психологічних тестів.
«Я була на тренінгу і там дівчина проводила таке цікаву штуку як «ментальні карти». І люди, які цим займаються, мають спеціальні колоди. Вона її забула, і попросила в мене листівки. Наскільки я зрозуміла, весь процес заключається в тому, що людина бере картинку і розповідає, що на ній намальовано. Те, що вона відчуває. В нас дуже багато в шкільній програмі є «а що автор хотів сказати цим твором?», це безглузде питання. В мистецтві кожен бачить щось своє. Я не потрапила на цей сеанс на тренінгу, але я трохи чула, що там було. Розглядали картинку, на якій був намальований диван, гірлянда і двері. А я чую, що людина розказує «я бачу там шафу, вона згоріла», «а тут я бачу вікно, а за вікном весна». Я точно знаю, що там нічого такого не зображено, але підсвідомі штуки вивільняються під час сприймання мистецтва».

Оля також є творцем проекту «Стихійні малювання». Формат його заклечається у тому, що будь-яка людина, яка хоче малювати, може прийти на зустріч у рамках цього проекту і зробити це. Тут не важливий досвід, талант, вміння. Головне – щоб було бажання, яке буде більшим за страх невдачі.

«Спочатку це був проект"Summer draw", ми його проводили у "Двакофє". Основна ідея була прийти і малювати незалежно від того, вмієш ти це робити, чи ні. Потім це якось заглухло, в мене були інші проекти, а цього літа вирішила відновити. І одна справа, коли ти малюєш сам, а геть інша - коли є хтось поряд. Тобі є з ким поговорити, і це якась психологічна підтримка. Таких як ти, які нічого не вміють. Або таких як ти, але які щось вміють і можуть щось підказати, додати впевненості в собі. Дуже багато людей бояться просто сісти і малювати. Кажуть: "у мене все одно нічого не вийде, навіщо я буду втрачати свій час?».

Під час розмови ми, можливо недоречно, але порівняли «Стихійні малювання» з караоке. Схема одна: на обидва заходи можуть прийти абсолютно бездарні люди, і талановиті. І на контрасті між ними, народжуються досить комічні ситуації. Людей, які вміють співати, бісять ті, кому «ведмідь на вухо наступив». Другі категорії не подобаються ті, що ніби хизуються своїми вміннями.


«Ненавиджу караоке. Мені завжди попадається дівчата, які співати не вміють, але їх це не зупиняє. Я у малюванні десь така сама: не вмію, але мене це не зупиняє. До нас приходили ті, для кого це було стихійно, і ті, хто заробляє малюванням на життя. Їм було цікаво прийти і поринути у атмосферу спільної діяльності. І ще, це тішило їхнє еґо, що вони можуть чимось поділитись. Стихійні малювання не мали на меті монетизацію, це була соціальна акція була»

Оля не очікувала, що «Стихійні малювання» стануть для нашого міста досить популярними. Чомусь так склалось, що на маловідомі культурні заходи зазвичай приходить досить невелика група людей. Але «СМ» можуть похизуватися тим, що за хорошої погоди збирали до 30 людей.

«Так, для нашого міста це дійсно майже популярність, але мені здається, що з цього роблять дуже велику подію. Була колись одна ситуація, коли мені написали з нашого обласного каналу, що вони хотіли б зняти сюжет. При чому, це не була якась запланована акція. Я просто написала на Фейсбуці у останні теплі дні осені "пішли малювати в горсад". Там відгукнулось кілька людей, але я нікого не перевіряла, чи будуть вони. І от коли дівчина з каналу написала, я їй відповіла щось у дусі "так, ви можете, але там не буде велика кількість людей, організованість. Просто друзі прийдуть помалювати з термосом чаю". Вона написала, що ми себе недооцінюємо. І в результаті вийшло, що нас було більше, ніж їх. Бо їх було троє - кореспондентка, оператор і водій. І нас двоє. Це було смішно, вони відзняли сюжет»

Локації для малювань обираються відповідно до назви – стихійно. Оля може побачити, що в певний час доби на певному місці красиве світло і «СМ» будуть локалізуватись саме у ньому. Або відштовхуються від простору – скільки людей може одночасно поміститися. Сам процес не модерує, але в майбутньому планує зробити все більш структуровано та організовано, і разом – тим – цікавіше.

Оля малює кожного дня для того, аби постійно розвиватися.

«Я малюю кожного дня, але спочатку це починалось як змушення себе. Як сказав мій знайомий: «Мистецтво – це не коли ти сидиш і чекаєш на музу, а працюєш». Це ремесло. Ти для того, щоб створити щось від музи, маєш набити руку. Я змушувала себе малювати, не думаючи про те, який малюнок вийде. Зараз це вже на рівні наркотичної штуки, коли не можу без цього. Коли в мене видається вільна хвилинка, а я сиджу і нічого не роблю – починаю малювати.
Для того, щоб почати малювати – треба хотіти. Це як з караоке – ти можеш не вміти співати, але тебе це не зупиняє. Я розумію, що мені в караоке не можна. Але, якщо подумати – якби я ходила в караоке – то можливо я б навчилася співати? Просто я цього не хочу. Так, ти можеш боятися, думати, що викинеш багато грошей на матеріали. Але тоді не так вже і хочеш».

Катерина Катаровська

Це ще одна майстриня-ілюстраторка, що створює листівки у нас в місті. Вона, так само як і Оля, починала не з листівок, а прийшла до них згодом. Крім того, Катя – це постійна учасниця стихійних малювань і подруга Олі. Води надихаються працею один одно й хочуть дати нашому місту красиві та оригінальні листівки.

«Я взагалі не з листівок починала. Приблизно роки три тому знайшла в собі бажанням малювати. Ми тоді переїхали в Штати, і щоб якось відволіктися від переїзду, нового життя, поки знайдеш друзів - я купила собі акварельні фарби, папір, пензлики. І почала намагатися малювати. Я робила це для себе, почало виходити все краще, друзі почали просити їм щось намалювати: принти на футболку, емблеми, акварельні картки на весілля, вивіски для крамниць. Через сарафанне радіо це все до мене прийшло. І нещодавно почала малювати листівки. У мене вийшов вже перший тираж, я до цього довго йшла. Але на цьому зупинитися не збираюсь».

Сюжети та ідеї для зображень приходять до дівчини по-різному.

«Інколи це просто картинка в голові, яка виникає. Мозок фільтрує інформації, що надходить ззовні і виникають зображення. Можу побачити якогось милого песика/котика на вулиці і намалювати його. Десь побачити малюнок у іншого автора, переосмислити його і на основі цього намалювати щось своє.
Зараз я у захваті від дитячих ілюстрацій, щоб все було дуже миле, яскраве. Мабуть, це тому, що зараз не вистачає сонячного світла та яскравих фарб. Є такий художник-ілюстратор Таня Самошкіна. Я знайшла її інстраграм і там такі милі-милі ілюстрації у впізнаваному стилі. Вони мені настільки сподобались своїм затишком. З цього я теж надихаюсь.»

Нещодавно у Катерини вийшов перший тираж листівок. Вона робила його пробним, аби побачити попит та реакцію людей, але результат перевершив всі її очікування.

«Тираж був невеликий: менше 100 штук. Він був пробний, перший і мені хотілося подивитися, як виглядають картинки на папері і різні нюанси, що стосуються поліграфії. Цей тираж розкупили буквально за кілька годин. Не очікувала, що буде такий фідбек, боялася того, як його сприймуть люди. Мені і незнайомі люди писали, крім друзів та близьких. Це було так приємно та несподівано.

Я вирішила зробити серію листівок, тому що я сама дуже люблю оригінальні, авторські, яскраві листівки. Це дуже круто, коли людина створює щось своє, відмінне від всього, що є на ринку. Я подумала, що якщо мені це подобається, то є люди, яким це теж сподобається. Я дарувала листівки і мені говорили, що круто, що вони відрізняються від тих, які можна купити у мас-маркеті.
Ця серія, яку я зробила, передбачала, що вона буде до 14 лютого. Там тільки одна чисто тематична листівка до Дня Святого Валентина, а інші можна дарувати у різні моменти життя, без приводу навіть. Я думаю ще до 8 березня намалювати щось цікаве. І листівки, що можна подарувати без приводу, з цікавими написами, картинками. Хіба треба привід для того, щоб подарувати їх?».

Катерина розповідає, що першою у нашому місті почала робити ці листівки Оля Цимбаліст і надихнула її.

«Я подумала: «круто, місту треба більше листівок». Я подивилася, що теж маю напрацювання і зробила свої.
Є навіть рух, що називається «Посткросінг», який намагається повернути традиції написаного листа і листівки. Мабуть, в епоху всього цифрового іноді не вистачає відчуття чогось матеріального. Коли ти можеш отримати листівочку, перевернути її на іншу сторону і там ручкою написані добрі, хороші слова. Ця листівка може бути з тобою постійно і піднімати настрій. Хоча, я і digital-листівки теж роблю. Листівки і принти, які можна просто скачати. Вони вже повністю підготовані до друку»

Катя так само вважає, що творчість – це більше робота, ніж очікування натхнення. Для того, аби рухатись уперед і розвиватися вона не сидить, склавши руки, а постійно практикується, малює. Зараз вона ходять у художню школу, до дорослої групи і надолужує всі прогалини у техніці та знаннях.

« До цього я робила все сама і, в принципі, у мене все виходило. Але базу вирішила здобути, бо з тобою працюють професіонали, які можуть направити в потрібну сторону, сказати що ти робиш неправильно. Якщо ти дослідницьким шляхом це отримуєш – це можливо, але часу піде на це набагато більше. А так я тричі на тиждень ходжу на заняття: композицію, малюнок і скульптуру. Насправді, це дуже круто.
У когось є нахили до того, аби малювати, у когось – для інших занять. У мене вийшло так, що я захотіла саме малювати. Інші мені можуть казати: «це ти малюєш, я б ніколи так не зміг зробити, як тобі в голову такі ідеї приходять?». Я навіть дивлюся по художній школі: у нас група для дорослих, у деяких є діти, у деяких навіть онуки є. Така потреба у них сталася. Вони знайшли свою відраду у цьому. Також, на заняття ходить один відомий місцевий скульптор, який зробив бабку на Шевченка, є жінка, чемпіон Європи по карате, вона діток навчає. І знаходить час на малювання і робить це з великим натхненням. Є ж навіть поняття арт-терапії, коли ти ходиш на заняття і вирішуєш свої проблеми».

На тому, що Катя зараз має, вона не збирається зупинятися. Крім листівок також хоче втілити інші свої творчі задуми та ідеї.
«У мене стільки планів і проектів, головне їх структурувати. Це і серія листівок, і принти. У мене є напрацювання, їх треба зібрати і надрукувати. Я ще намагаюсь знайти де можна зробити значки з прокольними фігурками. І зараз я працюю над одним благодійним проектом у нас в місті, але поки це сюрприз. Хочеться розкриватися, відкривати нові горизонти».

Олександра Гонтар

Фото із Фейсбуку Ольги і Катерини

 

G

Сподобалася стаття?