«Олександра, ну ти і мужик»: як бути смішною стендап-комедіанткою навіть для байкерів з золотими зубами

1 квітня – це день гумору. В цей день жартують далеко не ті, кому це насправді дано. У решту днів їх іскрометні коментарі про білу спину, розв’язані шнурки та стосунки з сусідкою не «зайдуть». Але є люди, для яких день гумору – це кожен день, не зважаючи на те, що каже календар. Це звучить досить привабливо, але насправді писати жарти, виступати з ними, виносити на публіку важливі для тебе речі дуже складно. Жарти народжуються часто не зі смішних речей, а з болючих, які доводиться пропускати крізь себе, переживати і знаходити іронію.

Кількість переглядів - 1832

Опубліковано . в Лонгріди


 

Про все «Гречка» поспілкувалася з Сашенькою Крикун – стендап-комедіанткою та капітанкою команди «Моя принцеса».

Олександра двічі вигравала у програмі «Розсміши коміка». Два роки відповідала на питання «Ну шо, а куди ти гроші витратила?». Зараз вона сподівається, що всі вже знають відповідь на це питання і не доведеться розповідати знову.

Мало хто із коміків може цим похизуватися, але гумор прийшов до неї ще до народження.

Коли моя мати була вагітна – то їй сказали, щоб у дитини було нормальне мовлення треба просто вдома на фон вмикати не музику, а запис голосу. Якісь казки, розповіді. Моя мама вмикала монологи різних коміків. Також, я ходила вісім років на дитячу телестудію «Кураж», де в нас було театральне відділеня. Нас вчили як придумувати мініатюри. Наприклад, давали слова «куниця», «торшер», «рогалик» і за п’ять хвилин треба було придумати сценку у якомусь стилі (трагедія, комедія, вестерн). Це мені допомогло. В універі на першому курсі мене взяла якась команда до себе виступати. Ми пролетіли, але я загорілася ідеєю грати у КВК, бо поки я нормально не виступила б – то не заспокоїлась. Запросила свою подругу виступати, вона одна не захотіла, попросила покликати ще і її подружку. Я покликала ще одну свою і так назбиралась наша команда – «Моя принцеса». Потім у моєму житті з’явився Вова Кондрашов, який затяг мене у стендап.

— .

Мало хто знає, але серйозність стосунків з гумором перевіряються тим, що ви починаєте жити разом і потім не знаєш, як ви могли існувати окремо.

Був у мене період, коли я зрозуміла, що будь-який конфлікт і незрозумілу ситуацію можна «вирулити» гумором і що цим треба користуватися більше. Ми почали частіше виступати з командою «Моя принцеса». Тоді я розуміла, що це туса, яку ти сама собі створюєш і ще якось розвиваєшся. Якщо більшість для того, щоб відпочити ідуть в п’ятницю в бар, то я зі своєю командою відпочивала так, що ти репетирували номери, ставили танці, писали жарти і їхали виступати у інше місто. З командою ми їздили в Умань, Полтаву, Дніпро і побували ще на фестивалі «Ліги сміху». Але потім стендап став для мене більш вагомим за КВК, адже коли ти виступаєш з командою – то переживаєш за кожного. Для того, щоб виступити, ви маєте узгодити час, зібратися, всім разом репетирувати. А так ти один і відповідаєш за себе, свої жарти. Це більш практичний жанр.

— .

Хто не знає, стендап – це сольний гумористичний виступ. Чимось іноді схожий на промови політиків за трибуною. Всі ці монологи мають бути близькими аудиторії, резонувати з їхнім внутрішнім наповненням. Але у суспільстві існують такі упередження, що жіночий гумор не може бути смішним і зрозумілим багатьом.

Якщо всі вважають, що жіночий гумор зводиться тільки до жартів про шмаття і помаду – то це давно вже не так. Він відрізняється не коміком, не жартами, а сприйняттям глядача. Той самий жорсткий матеріал, з лайкою, на якісь провокаційні теми від чоловіка приймуть як «ти красавчик», а від дівчини ні. Скажуть «ти ж леді, мають бути якісь грані». Саме це часто мене зупиняє, тому що хочеться писати жарти, але не переходити у якісь крайнощі.

Мені пощастило, тому що частіше моє заняття гумором викликало тільки позитивні відгуки на кшталт «ого, ти дівчина і жартуєш?». Хлопці чомусь собі вирішили, що природою закладено, що вони в гуморі кращі. Тому вони, в основному, це цінять у мені найбільше.

— .

Легкість у подачі свого матеріалу коміком може завести глядача у оману, що писати стендап – то просто. Але навіть Хемінгуей говорив «Писати насправді дуже просто. Ти сідаєш перед друкарською машинкою і починаєш стікати кров’ю».

Люди думають, що стендап-комедія – це просто ти виходиш і розповідаєш, як чийсь п’яний вітчим на кухні з другом виясняє хто кого поважає. Але це далеко не так. Це інтелектуальна праця, це складно. Треба бути обізнаним у всіх подіях, знати схему побудови жарту. Часто жарти народжують геть не зі смішного. Ти можеш згадувати якийсь момент, зараз тобі смішно, але тоді ти ридала і билася в істериці.І якщо можна зробити помилку у прикладі, то мало хто знає, що можна зробити помилку у жарті. Ти можеш поставити не туди слово і все зміниться. Дуже часто мене знайомі, друзі просять почитати їх жарти і оцінити, і я просто маркером виправляю, як диктанти.

— .

Але при цьому Олександра не може змусити себе писати жарти «по графіку».

У мене не буває, що я сідаю цілеспрямовано писати. Я просто розмовляю з друзями, помічаю, коли хтось з чогось сміється і думаю «о, треба записати». Це просто записування за собою свого звичайного мовлення. Кризи жанру бувають, але тоді я підіймаю архіви. У мене завжди в запасі є різні штуки на випадок кризи, чи застою. Я безсовісний стендап-комік. Я знаю, що треба писати кожного дня, але я не можу змусити себе сісти і написати. Жарт як кохання – має прийти раптово і треба його тримати, причісувати, виводити у люди і дивитися, чи подобається вона іншим. Порадитися з кимось, чи хороший він член сім’ї. І от тоді лишити.

— .

Улюбленими темами Сашеньки є тварини на одяг. Каже, що коли у жарті буде слово «синичка» - то він стане автоматично смішним. А щодо одягу пояснює це тим, що така тема близька всім, тому що більшість людей у світі одягається.

Мій улюблений жарт про піднятий комірець у чоловічих сорочках. Я порівнюю хлопців з таким комірцем з гримучою змією, з графом Дракулою і циганом. «Циган» – це не толерантно? Ну, тут як з нігерами, що тільки вони себе так можуть називати? Тоді пиши слова «циган». Ще є жарти про кільця-печатки у чоловіків. Що їх можна носити тільки у тому випадку, коли ти Іван Богун, або Рапунцель. Навіщо вони носять каблучки? Носите каблучки – виношуйте дітей. Зараз у мене потрохи наступає такий період, коли мені не хочеться писати свою думку про якісь речі. Я хочу писати історії. Потрохи, тільки зараз, я дозволяю розповідати історії про колишні стосунки, про друзів. Довгий час я думала «та ну ні, а раптом це вони побачать?». В принципі, всі ці історії вже пройшли, ні одна з них не засмучує і я можу їх розповідати з усмішкою. Все рівно я знаю де мої колишні… Ніде. Не факт, що вони навіть побачать цей стендап, а якщо і побачать – то навряд чи скажуть свою думку і проб’ються крізь натовп моїх фанатів (сміється).

— .

Часто хлопці у спробах сподобатися Олександрі відважуються на дивні вчинки. І це навіть не повести на побачення у «Смачні традиції».

У мене колись було побачення на залізниці. Хлопець для того, щоб вразити мене, робив вигляд, що кидається під потяг. Тому я зараз на тому етапі, коли вирішила, що про це можна розповідати. Тим більше, якщо у нього ще залишилась звичка кидатися під потяг – то я навіть не знаю, як він зараз. Коли хлопці знають, що ти комік – то вони думають, що для того, щоб розпочати розмову потрібно щось таке неординарне зробити, якийсь неймовірний жарт написати і перегинають палицю. Якщо запитати, чи важливий мені гумор у хлопців – максимально важливий, бо для мене це показник інтелекту. Якщо ти розказуєш жарт, і він не засміявся – то у нього, скоріш за все, у голові мавпочка з тарілками. І оскільки гумор пом’якшує всі конфлікти – я не хочу бути у сім’ї людиною, яка це робить, бо перетворюсь з дружини у клоуна. Або обидва мають бути клоунами, або навіщо взагалі такі стосунки.

— .

На відміну від «Кварталу 95» Олександра має табу у гуморі, які не дозволить собі переступити.

Я ніколи не пожартую про те, що може образити іншу людину. Треба орієнтуватися чи прийме людина цей жарт, чи ні. Я сама часто дозволяю над собою жартувати, але не занадто. Навіть в узагальнених категоріях намагаюсь уникати чорних жартів. У мені часто змагається маленька принцеса і стендап-комік. Я не можу дозволити собі заходити геть у «ракові» жарти. Я можу їх розповідати у компанії друзів, але на публіці не готова. У мене недостатньо впевненості, майстерності та бажання для такого.

— .

Загалом, вона намагається відштовхуватися від настрою публіки та специфіки, і не розповідати жарти про Макдональдс на філфаці.

Люди приходять на стендап, щоб впізнати себе у монологах. Багато хто з коміків каже, що можна просто вийти, розповідати все, що ти хочеш, бо це тільки твій виступ. Але в стендапі треба орієнтуватися на людей і дивитися, що їм смішно. Якщо ти бачиш, що люди хочуть послухати простіші жарти – то треба такі читати. Коли вони після роботи приходять і хочуть відпочити – я не хочу завалювати їх мега тонким гумором, розкажу щось більш життєве. Якщо я приходжу виступати на філфаці – то я беру те, що може там зайти. Посилаючись на письменників, тексти. Стендапери кажуть, що треба робити комедію, а не підлаштовуватися під людей. Я вважаю, що треба.

— .

Загалом, можна подумати, що стендапу не було б, якби всі ходили до психолога і вирішували там свої проблеми. Але цей жанр можна порівняти з сеансом масової психологічної терапії, на кшталт того, що робив Кашпіровський.

Якби всі коміки ходити до психолога – то виступав би психолог. Він би записував за ними весь матеріал і ходив на відкриті мікрофони. Взагалі, навіщо ходити до психолога? Мені здається, не один стендап-комік ніколи не ходив до психолога. Всі люди не ходити б до психолога, якби їм раз на тиждень давали мікрофон і дозволяли просто говорити. Всі знають, що ти простіше ставишся до якоїсь проблеми, якщо знаєш, що вона була ще у когось. Тому стендап – це просто зцілення один одного, глядачів і виступаючих. Коли я хочу виговоритися – мені треба іти до всіх моїх друзів по черзі. Спочатку до одного, до іншого, потім ще когось. А так – я збираю всіх людей в одному залі і за раз висказую все. За це я люблю стендап. І подобається їздити у інші міста. Тільки завдяки стендапу я побувала у 10 містах України, куди мене кликали виступати.

— .

Тим, хто хотів би зайнятися стендап-комедією Олександра не радить орієнтуватися на західних комедіантів. Жарти про релігію, матерів та етнічну належність ще не готові ввірватися у простір нашої країни. І менше лаятися, бо тоді можна кожного другого будівельника називати стендап-коміком.

Треба частіше дивитися відео інших коміків, ходити на відкриті мікрофони. Перед цим прочитати як мінімум 5-ти своїм друзям і ще незнайомій людині, щоб було зрозуміло, що цей жарт буде смішний не тільки тобі, і не тільки у певному місці. Якщо твій друг Володя десь провалився в люк, тому що ліз за їжаком – то люди, які вас не знають, не будуть з цього сміятися. Це буде смішно тільки очевидцям цих подій. Крім того, хто був у люку. Треба ще читати відповідну літературу. Ви смієтесь, а у майбутньому буде ЗНО по стендапу і що ви будете робити? Розказувати, що мамка сміялась? Там буде «а, б, в». Як правильно закінчити жарт? Що треба обирати? Щоб панч був у другій частині, звичайно.

— .

Стендап – це завжди іспит на почуття гумору: як твого, так і глядача. І завжди є ризик, що хтось його завалить. Але абсолютно несподівано здасть…

У мене був такий досвід, коли я виступала у закладі, де більшість були байкери з золотими зубами. Я дуже боялася перед ними виступати. Крім того, вибрала для початку жарт, де кажу «Знаєте, як фліртує самка бородатого капуцина? Кидаючи у самця каменем». І після цього я кидаю зіжмаканий аркуш у когось із залу і кажу: «Ну що, я тобі сподобалась?». Тоді я не врахувала, що у залі не моя вагова категорія і я не зможу за себе постояти. Уже під час виступу, коли була повна тиша, я зіжмакую аркуш і кидаю у величезного чоловіка, що сидить у першому ряду. При цьому, він не встиг закрити око, коли до нього долетів папірець. Тоді повисла дуже довга пауза. В цей час я думала, що всі ці чоловіки почнуть перевертати столи, як у фільмах, битися, стріляти у стелю. Але той у першому ряду засміявся і всім у залі стало смішно, що я такого поважного (мабуть) чоловіка попустила. І після виступу вони сказали мені найбільш похвальний, на їх думку, коментар: «Олександра, ну ти і мужик».

— .

 

Текст: Олександра Гонтар

Фото з особистого архіву Олександри Крикун 

 

G

Сподобалася стаття?