Свободівець Андрій Міщенко: «Ми маємо ставитись до влади дуже прагматично» (ФОТО)

Львів'янин Андрій Міщенко тепер стане частим гостем на Кіровоградщині, адже від лютого цього року його обрали головою обласної партійної організації ВО «Свобода».

Кількість переглядів - 1923

Опубліковано . в Лонгріди


Андрій Миколайович Міщенко народився 1 січня 1973 року у Львові. У 1996 році закінчив Львівський політехнічний інститут за фахом «архітектура». Професійно займався спортом (веслування), чемпіон України. Будучи студентом, став активістом Революції на граніті (1990). З 1991 — член ВО «Свобода» (до 2004 — СНПУ).

З 2008 року очолював Чернігівську обласну організацію ВО «Свобода».

На парламентських виборах 2012 року був головою Дніпропетровського обласного штабу партії. На час виборів був головою фермерського господарства «Колоденське».Обраний народним депутатом (7-го скликання) від ВО «Свобода» (№ 19 у виборчому списку).

Займається спортом, чемпіон Європи та світу з веслування на човнах «Дракон». Одружений, виховує трьох синів.

«Гречці» вдалось поспілкуватись з головним «свободівцем» області під час одного з його візитів.

mish1

- Як почуваєтесь в центральній Україні після Галичини?
- Моє коріння з Полтавської області, тож центральна Україна мені до вподоби. І зараз вона за розвитком українства, «достукування» до власних коренів випереджає навіть Галичину. Бо Галичина на сьогодні – це тил далеко від фронту.

Тож тут, у серці України, я черпаю енергію, мені цікаво спілкуватись з нашими людьми, і безперечно моє завдання розбудувати тут організацію. І мова не лише про партійне життя, важливо творити навколо себе український світ. Саме таке завдання я ставлю перед членами нашої партії. Це і підтримка нашої церкви, і громадських організацій.

ЗАВДАННЯ І СЬОГОДЕННЯ

Які завдання ставить перед собою партія та її очільник на Кіровоградщині?

mish2- Зараз ми визначаємось з пріоритетами по округу, і в майбутньому на виборах хочемо знайти місцевого «свободівця», щоб це була якісна людина, боєць який міг би піти на вибори. Загалом ми прагнемо знайти таких людей по всіх районах, адже в кожному з них у нас є виборець, і надважливо, коли «Свобода» буде присутня у владі, ми повинні мати людей, які очолять ті чи інші напрямки роботи, починаючи від району, закінчуючи областю. І, як показує досвід, кадри вирішують все.

- Окремі представники «Свободи» були або є при владі. Так в 2014 році головою ОДА став вже колишній «свободівець» Олександр Петік, нині заступником голови обласної ради є Ігор Степура. Що вдалося досягти цим людям, і як це вплинуло на розвиток області та організації в ній?
- Не хочу нікого захищати, але ми маємо розуміти, що перебування на посаді три або чотири місяці – це надто малий відрізок часу, щоб показати результати. Другий момент, у 2014 році в країні розпочалась війна, гаряча її фаза, і сама «Свобода» зробила весь акцент на фронт. Мені важливо, щоб «свободівці», які при владі, не були заплямовані корупційними скандалами. У Петіка не було такого, крім того він уже не в «Свободі». Існують поняття: «Крим, Рим та Мідні труби». Ну хтось не проходить випробування «Мідними трубами». Але це не трагедія, у нас було близько сотні голів райдержадміністрацій, хтось залишився в «Свободі», хтось пішов.

- Політсила вносить якісь корективи до своїх дій у зв’язку зі змінами в суспільстві?
- Суспільство знає, що чекати від «Свободи». Якщо організація дисциплінована, якщо тримає слово, то з нами можна домовлятися, в доброму розумінні, я не говорю там про якісь «підкилимні ігри». Всі знають, чого чекати від такої організації, а це дуже важливо саме в українському політикумі, адже «політичної проституції» в українській політиці забагато. Деякі з політичних партій на вибори йдуть з одними гаслами, а приходять до влади і діють зовсім інакше.

СОЮЗНИКИ

- Ви маєте політичних союзників в місцевих радах, і чи готові йти на якісь компроміси задля досягнення поставлених цілей?
- Якщо ми говоримо про місцеві ради, ми повинні розуміти, що тут існує великий аспект не лише політики, але й господарського життя. Тобто, якщо завтра «Свобода» проголосує за субвенції на дороги, освіту чи медицину і так голосуватимуть наші політичні опоненти, це не означає, що ми вже з ними «злигалися», вибачте на слові, бо от «вони разом проголосували», ні, ми перш за все керуємося нашою програмою – «Програмою захисту українців». І другий момент, ми дивимось чи це йде на благо місцевої громади чи ні.

Так нещодавно ми знайшли консенсус між усіма депутатами, коли було проголосоване наше звернення до Верховної Ради України за пакет антиолігархічних законів - 27 голосів «ЗА». Нам вдалося поспілкуватися з різними депутатами, хоч не завжди ідеологічно ми є близькими, але ми донесли їм свою позицію, пояснили, що олігархія – то другий внутрішній ворог слідом за Московією, яка знищує економіку держави і українці стають бідними. Принагідно дякую всім депутатам, які дослухались до нашої позиції – це і є конструктив.

- Тобто робота у Верховній Раді і в місцевих радах дещо різниться?
- Звісно, у Верховній Раді також є безліч законів, що стосуються господарства в той же час там формується політичний курс держави. Ясна річ, що «Свобода», маючи навіть тих п’ять людей в парламенті, повністю дотримується ідеологічного вектору, що сповідує партія, нашої економічної програми, відповідно виходять такі ж голосування в парламенті і на місцях.

ЗАКИДИ «СВОБОДІ»

- Після зміни влади в Україні, коли «Свобода» опинилась поза Верховною Радою, на адресу партії лунає доволі багато закидів з боку влади. Окрім того, представники організації опинились під слідством після вибуху гранати під стінами парламенту. З чим це пов’язано?
- Це була провокація, однозначно. За 5 хвилин до вибуху на тому місці був лідер партії з дітьми. Ви розумієте, якби це «Свобода» планувала, то все було б зовсім інакше. Такі провокації завжди чомусь стаються перед виборами. В 2014 році –14 жовтня на Покрову, коли чоловік махав ланцюгом під Верховною Радою, і Аваков звинуватив «Свободу». В 2015 році перед місцевими виборами провокація з гранатою, і Аваков знову звинуватив нас і лідера партії Тягнибока. Суд заперечив ці заяви, а Олег Тягнибок виграв у справу по захисту честі та гідності по відношенню до себе.

Ми бачимо, що нинішня влада більш цинічна ніж колишня. З іншого боку треба розуміти, що тоді наш тиск на неї не дозволив депутатам проголосувати зміни до Конституції, зокрема щодо статусу Донбасу. Я вважаю це величезною заслугою, тому що рано чи пізно ми повернемо окуповані території, але на умовах України, а не ворожої нам держави.

МОЛОДІЖНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

- Чи опікується «Свобода» ВМГО «Сокіл», на скільки важливою є підтримка громадського сектору, зокрема молодіжних організацій?
- «Сокіл» це окрема громадська організація, безперечно ми допомагаємо і «Соколу», і «Яворині», і «Легіону Свободи». Це організації, що працюють за своїми напрямки. Наприклад, «Легіон Свободи» - це люди, які воювали на фронті. Ми опікуємось родинами загиблих, проводяться військові вишколи. «Сокіл» - це повністю робота з молоддю, є ще «Студентська Свобода». Я би збрехав, якби сказав, що у нас з цим все добре, ясна річ, що хочеться більшого. Як спортсмен, я прагну перемагати, але під лежачий камінь вода не тече. Складно, оскільки є інертність суспільства, люди часто «в телебаченнях сидять», в гаджетах, ніж у якомусь суспільному житті. За минулорічною статистикою, 65% українців не прочитали жодної книжки – це реально трагедія, і про це треба говорити. Такі організації як «Сокіл», «Пласт», «Просвіта», вони реально висмикують людей з вулиці і скеровують в нормальний напрямок: ідеологічний, громадсько-політичний.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВЛАДУ І ЗА ВЛАСНИЙ ВИБІР

- Чому українці віддавши свої голоси за того чи іншого кандидата, на другий день звинувачують його у всіх своїх бідах, та в усіх можливих гріхах?
- Українці як народ не мають знімати з себе відповідальності за владу. Ми її обираємо, не канадці чи американці, не треба на когось там показувати пальчиком.

Тут такий момент, якщо є досвід в розбудові організації, роботи у владі, його потрібно передавати. На жаль, в Україні немає «тяглості» традицій. Вона була перервана, ми сотні років не мали своєї держави і відповідно, ставлення українців до власної влади за інерцією є мов до чужої. Це логічно – влада завжди була чужа і українець її завжди ненавидів. Насправді ми маємо ставитись до влади дуже прагматично, відкидати полову і тримати зерно. Ми не можемо огульно казати, що вся влада погана, це те саме, що всі жінки погані чи всі чоловіки. Нам запустили вбивчий мем, що всі політики однакові. Він надзвичайно руйнує націю зсередини, оскільки, якщо всі політики однакові, людині немає мотивації йти на вибори, якщо всі політики однакові, людина йде на вибори і їй дають за голос гроші і вона бере ті 100-200 гривень: «Та і так всі однакові». Інша людина потрапляє до влади і коли починає красти, каже сама собі: «Ну всі ж крадуть і я краду, бо всі ж ніби однакові». Насправді ж це є брехня. Так само, як медики не всі однакові, журналісти не всі однакові, спортсмени не всі однакові, політики не всі однакові. Є порядні люди, є безперечно непорядні. Є політичні сили, які себе дискредитували, є такі, що тримають той удар.

mish4

Уявіть на секундочку, якби в 17-му столітті Хмельницький зібрав українців задля відновлення держави, а українці говорять: «А що там ті гетьмани, вони всі однакові». Чи той самий Андрей Шептицький в 30-х – 40-х роках, скільки він зробив корисних речей в суспільному вимірі, не тільки в церковному, і щоб при цьому українці казали: «А що ті священики, вони всі однакові, аби гроші взяти з прихожан». Тобто в такий спосіб ми самі себе знищуємо. Жодна нація так не діє. І якщо хтось не такий, прошу: прийшов на вибори, проголосував проти нього, голосуєш за іншого. Зрештою на виборах ти голосуєш не проти, а голосуєш за когось.

- Тобто можна сказати, що українці фактично самоусунулись від вибору та контролю за владою?
- Якщо у нас був такий як Янукович – московський генерал-губернатор, то ми його скинули. І вибори це не є якесь свято, чи щось таке - емоції. Вибори – це холоднокровний розрахунок, це перш за все розум, не треба голосувати емоцією – треба голосувати розумом і холодним розрахунком, тому що ти владу обираєш на п’ять років. П’ять років – це курс держави, господарка, армія, війна і так далі. Ти маєш розуміти, хто може витягнути державу з тієї прірви, де вона зараз є. Відповідно із тим ти маєш йти на вибори. Якщо так українці ставились би до виборів, то даруйте, я оптиміст, і вважаю, що за кілька років держава стала би зовсім інакшою.

ЄДИНА ПОМІСНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

- Як ви ставитесь до об’єднання православних церков в Єдину помісну православну церкву в Україні?
- Тільки позитивно, це наша програма, ми завжди, де тільки можемо підтримуємо українську церкву. При тому в середині організації категорично заборонено полемізувати довкола релігійних питань. У нас є греко-католики, є православні, язичники, але перед усім – національна ідея, яку сповідує свобода. Однозначно – Єдина помісна церква, однозначно – ухвалення Закону про церкви і існування в Україні церков з центром в країні агресора, однозначно – перейменування московського патріархату, так як і в цілому світі в «Російська православна церква в Україні». Ніде немає «Польська православна церква» і шось там, є «Російська православна церква в Польші», так саме має бути і в Україні. Адже українець має розуміти куди він йде і зрештою, Російська православна церква – це не є органом церковним, це державна структура і вона виконує волю країни агресора.

СПІЛЬНЕ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ

- Що може об’єднати українців загалом і жителів Кіровоградщини зокрема?
- Це в першу чергу - Україна, якщо людина патріот і дійсно хоче добра своїй державі, це також одна з ідей, що може об’єднати українців. Ми сповідуємо ідеологію українського націоналізму, в основі якого лежить те, що українець має бути господарем у своїй державі – це надважливо.

Об’єднує мова, я розумію, що в місті є ще багато російської мови, але це не порівняти з тим, що було років 20 тому. Я чую дуже багато української мови і це дуже важливо, адже це є об’єднавчий чинник для будь-якого народу, для будь-якої нації.

Ви розумієте, що війна у нас зараз там, де не було українських шкіл. Наприклад, у Чернігові у 1994 році була одна україномовна школа, зараз всі україномовні школи. Всі україномовні школи в Сумах і там немає війни, хоча напряму там 130 кілометрів до Києва, якби там розпочалась війна. Війна почалась там, де не було українського духу.

У Кропивницькому, де висить червоно-чорний прапор, є бригада, яка воює на фронті, і люди не на словах, а на реальному прикладі показують, що таке захищати свою державу.

ПРОБЛЕМИ КІРОВОГРАДЩИНИ

- Які проблеми на Кіровоградщині, на ваш погляд є найбільш помітні?
- Сказати, що тут є бездоріжжя – це нічого не сказати, я об’їздив всю Україну, і якщо в Кропивницькому дороги ще більш-менш, то по області це просто катастрофа.

Дуже важливі впливи земельних латифундистів. Я вже думав, якби ми були при владі, то як підіймати такі регіони як, наприклад, Черкащина, Кропивниччина. Якщо взяти досвід європейських країн, то там пшеницю та соняшник не саджають – це розвиток плодово-ягідного господарства. Це означає, що ти працевлаштовуєш людей і збираєш з гектара вдесятеро більше ніж коли сієш пшеницю. Це означає, що українець не виїздить в Польшу, українці такі ж саме гроші заробляють тут у себе вдома і перспектива розвитку села.

На жаль, Україна пішла шляхом таким як Канада. Канада собі це може дозволити, там 35 мільйонів населення, але території в 20 разів більше ніж в Україні. Казахстан собі може дозволити сіяти пшеницю, Австралія.

ПРОДАЖ ЗЕМЛІ

- Щороку Верховна рада накладає мораторій на продаж землі. На скільки це правильно? Адже земля також може стати товаром і приносити державі прибуток.
- Серед усіх європейських країн Україна має найменше державної частки землі. Всі, хто говорить про продаж

mish5

  землі, просто аферисти. Ми вже мали приватизацію великих підприємств, в результаті маємо десяток найбагатших людей світу і найбіднішу націю в світі.

Відповідно, якщо буде продаж землі, українців чекає те саме. Продажу землі чекають всі міжнародні структури, які просто приїдуть і дадуть гроші. Коли землю буде продано, маємо розуміти, що назад ми її не повернемо. Якщо Америка чи Китай скуплять половину землі, то просто так ти її назад не повернеш.

Сьогодні можна випустити десять тисяч автомобілів, а завтра - мільйон, але гектарів більше не стане. Все, якщо є 100 гектарів, то вони будуть ста гектарами і через мільйон років. Але на тих 100 гектарах землі можна завжди мати валюту.

Є дуже чудові приклади державної політики в Ізраїлі, Німеччині, Франції, коли ти віддаєш землю на багато років в користування, і в той же час держава повністю дивиться за тим чи ти не знищуєш ґрунт. Також працювати на землі повинна людина, яка має відповідну освіту, така вимога актуальна в усіх європейських країнах.

І якщо ми говоримо про олігархію, то не можна в одні руки віддавати сотні тисяч гектарів землі.

Так, в сільському господарстві в Україні є дуже великий пробіл, але ми категорично проти продажу землі.

НАЙБЛИЖЧА ПЕРСПЕКТИВА

- Чим планує найближчим часом займатись «Свобода», де ми зможемо побачити вас та ваших активістів?
- Наразі ми напрацьовуємо низку заходів, починаючи від культурологічних, а також це спортивний турніри тощо. Нам важливо працювати із молоддю. Також ми братимемо участь у виборах. Час від часу ми беремо вибори в різних ОТГ. Також є всеукраїнські заходи в яких «Свобода» бере участь. От на приклад був марш проти олігархів на початку квітня, то нас приїхали 150 чоловік. Окрім того постійно йде робота з планування по районах і періодично відбуваються різноманітні заходи та акції.

ЖИТТЯ ПОЗА ПОЛІТИКОЮ

- Як в родині поставились до чергового відрядження до іншого міста?
mish7- У мене жінка таких саме поглядів як і я, ми познайомились ще в товаристві «Лева», - це перша така неформальна організація, ще у 1989 році. Потім студентські голодування, поїздки Україною: етнографічні історичні.

В неї дід був головою СБ ОУН в Бродівському районі, це так само родина священицька і бандерівська – погляди у нас однакові.

Безперечно жінці тяжко, коли чоловіка немає в хаті, все ж таки троє синів – це і навантаження. Але з іншого боку, хтось таки має це робити.

- У вільний від роботи час чим ви займаєтесь?
- У мене троє дітей. Три сина – це напевно найбільше заняття. Окрім того, до нинішнього року я активно займався веслуванням, двічі чемпіон світу діючий, чемпіон Європи в змаганнях класу «Дракон», коли 10 і 20 чоловік сидять в човні. То ми виграли в Італії, де в Венеції були змагання. Але враховуючи, що зараз я більше тут, не маю де займатися, то цього року спорт це більш хобі ніж щось таке професійне. Але зараз більшість часу все ж таки займає політика.

Записав Валерій Лебідь

фото автора

 

G

Сподобалася стаття?