Хто і як вершив “правосуддя” над кіровоградськими євромайданівцями (ФОТО)

Приклад перший

Постановою судді Ленінського районного суду м. Кіровограда Льон С.М. від 27 січня 2014року, Максим Гуцалюк визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» і на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту строком на п’ятнадцять діб.

 Увечері 27 січня 2014 року до перехрестя вулиць Тімірязєва та Пашутінської йшов молодий чоловік, одягнений у камуфляжну форму, і «нецензурно висловлювався на адресу перехожих». «Випадково» проходили повз співробітники міліції та зробили йому зауваження і запропонували пройти в Кіровоградський міськвідділ міліції для складання відповідного протоколу. Саме так повідомляють чотири рапорти правоохоронців, написані ними власноруч. На підставі цих рапортів суддя Льон і прийняла своє рішення.

А тепер – найцікавіше: всі чотири рапорту написані … двома співробітниками – по два “на брата”. Більш того, в одному варіанті рапортів повідомляється, що Максим Гуцалюк порушував громадський порядок і не хотів йти в міліцію, чинив злісний опір і навіть намагався схопити міліціонера за верхній одяг, в іншому ж зафіксовано, що … він не чинив опору і був затриманий як підозріла особа. При цьому не повідомлено, в чому саме він підозрюється або на підставі якого саме орієнтування був затриманий. А ще в матеріалах справи відсутні показання свідків потерпілих, на адресу яких нібито звучало ненормативна лексика, втім, як і показання свідків даного вчинку.

Однак ці «дрібниці» не збентежили Світлану Михайлівну Льон. А пояснення самого обвинуваченого, що нічого подібного не відбувалося, взагалі не були прийняті до уваги. Висновок про скоєння правопорушення був зроблений суддею лише на підставі протоколу про адміністративне правопорушення та рапортів працівників міліції (хоча ті і суперечать один одному), тобто зацікавлених осіб. Таке діяння судді не тільки абсурдне, але й не відповідає чинному законодавству. Адже будь-яких інших доказів вини немає, а як при кримінальному, так і при адміністративне правопорушення докази повинні бути, адже це передбачено відповідними кодексами. Суперечливі докази не повинні прийматися до уваги, а сумніви повинні трактуватися на користь підозрюваного. Окрім усього іншого, суддя вважає за необхідне прийняти рішення про максимальне покарання у вигляді арешту (замість штрафу або виправних робіт, які передбачені все тієї ж статтею).

Максим Гуцалюк – пристрасний шанувальник велотуризму , громадський діяч і журналіст. Для всіх знайомих – тиха людина , і раптом став (на думку співробітників міліції і судді) злісним порушником порядку.

Рішення суду було оскаржене в апеляційній інстанції. Там цю справу розглядав суддя Бондарчук Руслан Анатолійович. Вивчивши доводи адвоката, який просив повністю скасувати постанову суду нижчої інстанції, Руслан Анатолійович в цьому відмовив. Однак змушений був визнати, що початкове покарання надто суворим і тому замінив його на адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі сто тридцять шість гривень.

Приклад другий

28 січня 2014 року суддя Кіровського районного суду Євген Завгородній ухвалив рішення про затримання на 60 діб викладача Кіровоградського педагогічного університету Олександра Ратушняка. На такому терміні наполягав слідчий Олександр Осадчук, а представник прокуратури не заперечував. Суддя Євген Завгородній прийняв аргументи звинувачення, які базувалися на свідченнях трьох співробітників підрозділу «Грифон». Вони вважали, що Олександр Ратушняк під час свого виступу на кіровоградському віче 26 січня закликав до штурму обласної адміністрації, що і дозволило висунути йому звинувачення в діях, передбачених частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу. На думку Євгена Завгороднього, Олександр, «діючи з хуліганських спонукань , грубо порушуючи громадський порядок , використовуючи грубу нецензурну лайку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, нехтуючи загальнолюдськими правилами співіснування і нормами моралі, в громадському місці навмисне провокував натовп людей до неправомірних дій, схиляючи їх до протиправного захоплення будівлі державної установи – штурму Кіровоградської обласної державної адміністрації».

Сотні учасників народного Віче могли б підтвердити, що нічого схожого Олександр не скоював. Так, він виступав, так, він говорив про злочинні дії влади, яка виводить на свій захист не тільки міліцію і загони спецпризначення, а й тітушок. Проте жоден зі свідків захисту слова не отримав. А Олександр Ратушняк, кандидат наук, голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, був визнаний фактично особливо небезпечним злочинцем і його затримали на 60 діб попереднього ув’язнення.

Євген Завгородній відзначився ще одним рішенням. Воно майже дослівно повторює описане вище. Тільки цього разу вердикт стосується неформального керівника групи вболівальників футбольного клубу «Зірка» Віталія Єгорова. Фактично не маючи ніяких інших доказів окрім свідчень все тих же трьох співробітників «Грифона», Єгоров був визнаний «особливо небезпечним злочинцем, який може впливати на свідків і нищити докази, тому і його взяли під варту на 60 діб. Хоча, за твердженням не вислуханих суддею свідків захисту, Віталій прибув на площу тільки для того, щоб застерегти від протиправних дій кіровоградських фанатів футбольного клубу «Зірка», серед яких є багато неповнолітніх. Адже Віталій, який є офіцером у відставці та мав досвід виховної роботи ще під час служби в Збройних силах, користується в середовищі «ультрас» авторитетом. Він завжди намагався виступати стримуючим фактором при різних конфліктах, якщо вони виникали. А тепер його благі наміри призвели до того, що невинна людина провелп сім діб за гратами(була подана апеляція).

Обидва рішення судді Завгороднього були оскаржені в апеляційному суді. В обох випадках обвинувачення не були скасовані, тільки змінена форма запобіжного заходу з утримання під вартою на особисте зобов’язання. Апеляційне слухання у «справі » Олександра Ратушняка вів суддя Лещенко Роман Миколайович. «Справа» Віталія Єгорова переглядав суддя Ремез Петро Миколайович.

Ось так кіровоградські «найгуманніші судді у світі», закривши очі ще більш ретельно , ніж це зробила непідкупна Феміда, «не помічали» не тільки нестиковок і розбіжностей, але і допускали явне порушення закону, якому покликані служити.

Приклад третій

Постановою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 17 січня 2014 був визнаний винним у вчиненні правопорушення Олексій Цокалов. Його провина полягала нібито в тому, що 29 грудня 2013 на автодорозі Київ – Овруч він не виконав вимогу працівника міліції про зупинку автомобіля. Тим самим порушив правила дорожнього руху, за що і отримав покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 (три) місяці. На перший погляд, банальне порушення і таке ж покарання. Однак слід згадати, що це сталося в той час, коли учасники київського Автомайдану їхали в «гості» до тодішнього президента в його маєток під Межигір’ям. Того дня працівники ДАІ склали більше 200 однакових рапортів про уявний правопорушення на водіїв з усієї України.

Суд не звернув уваги на те, що сам протокол був складений без присутності водія, на те, що необхідний рапорт про його складання наданий не був. Не переконали суддю слова Олексія Степановича, що ніхто його машину в той день не зупиняв і сам він за кермом не перебував. Навіть твердження, що в той час, коли було нібито вчинено правопорушення, автомобілем керував зовсім інша людина, не було прийнято судом до уваги. Хоча на самому засіданні були присутні свідки, які підтвердили слова господаря машини. Свідки (герой Небесної сотні Віктор Чміленко і його дружина Людмила) стверджували, що ніяких спроб зупинити машину з боку співробітників ДАІ не було. Однак бобринецький суддя Бевз Олег Юрійович до показань свідків поставився критично і не прийняв їх як достатні та належні докази, чим і аргументував своє рішення. Рішення було оскаржене в апеляційному суді, який погодився з висновками адвоката, скасувавши це рішення.

Приклад четвертий

З не меншою «любов’ю» до активістів Автомайдану ставиться і суддя Кіровського районного суду міста Кіровограда Загреба Ірина Віталіївна. Саме нею було прийнято рішення щодо Віталія Коваля.

Правопорушення , нібито вчинене Віталієм , сталося 26 січня, суть його та ж: не зупинився на вимогу інспектора ДАІ. Ірина Віталіївна не врахувала ні свідчення свідків пасажира, ні слова самого водія, а визнала його винним і позбавила водійських прав на 6 ( шість! ) місяців. Це рішення було опротестовано, і апеляційний суд його скасував(вже після втечі В. Януковича).

Але це не єдина справа, фігурантом якої був Віталій Коваль. Олександрівський районний суд (суддя – Пляка Сергій Леонідович ) засудив його до 15 діб арешту за нібито злісне невиконання вимог співробітників правоохоронних органів. На думку судді, «злісна непокора» виражалося в тому, що Віталій Коваль відмовився заїхати власною машиною на територію райвідділу міліції. Чому він повинен був туди в’їжджати, так і залишилося нез’ясованим, і це притому, що він відразу погодився надати власний автомобіль для несанкціонованого огляду, який міліціонери спочатку зажадали, а потім благополучно забули провести. Апеляційний суд (суддя – Лещенко Р.В. ) розглянув цю справу і … знизив міру покарання до восьми діб (які Віталій на той момент якраз і відсидів). Звільнення з-під варти відбулося прямо в залі суду.

Приклад п’ятий

І вже традиційним вигладить постанову Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя – Черненко Іннеса Вікторівна) від 28 січня 2014 про накладення на депутата Кіровської районної ради, викладача історії та права Миколи Гречухи адміністративного арешту строком на 12 діб. За глибоке переконання суду, в 17.20 біля зупинки громадського транспорту «Дитячий світ » Микола поводився неадекватно, висловлювався в сторону перехожих грубою нецензурною лайкою, на зауваження не реагував, вів себе зухвало. На ввічливе «випадково проходили повз » співробітників міліції пройти у відділ не погодився і зник з місця події, а затримати його було неможливо.

І це при тому, що Микола Гречуха – інвалід 3-ї групи, в момент «вчинення злочину » перебував … в автобусі на шляху до Малої Виски (! який виїхав з автостанції о 16.40 ), про що свідчать квиток, довідка, видана начальником автовокзалу, і показання свідка – попутниці. Суддя апеляційного суду Руслан Бондарчук теж не повірив словам начальника автовокзалу та квитку на автобус. Не переконали його і слова свідка, але все ж йому довелося скоротити покарання до мінімального штрафу розміром в 51 гривню.

Будемо сподіватися, що тепер правосуддя буде судити тільки неправих.

Олексій Гора, газета “Україна Центр”

Фото “Гречка”