Суспільство

"Міфотворці" , партизани та їх жертви...

. 1448

www.gre4ka.com.ua

Ще й досі українцям майже недоступна справжня, неміфізована історія, навіть, якщо це стосується не таких вже й далеких часів. Але, варто зробити лише кілька зусиль, щоб помітити що майже вся та історія яку нам намагаються втовкмачити у голови «зшита білими нитками». Сьогоднішня влада, яка самовіддано намагається вислужуватися перед Москвою, так само яро, як і за часів СРСР захищає міфізовану історію, яку писали «кремлівські фантасти» продовжуючи «славну традицію» російських псевдоісториків імператорських часів.

Найбільший «міф» СРСР

Однією з найбільш міфізованих та сфальшованих сторінок нашої історії є події Другої світової війни. Зокрема, історія радянського партизанського руху. Під час відступу радянських військ відділи НКВС сформували підпільні парткоми, диверсійні групи та партизанські загони. Останні складалися переважно з партійного, комсомольського, радянського активу, співробітників міліції та органів безпеки, військовослужбовців, які опинилися в оточенні. Та незважаючи на такий склад, комуністи виявилися нестійким елементом, вагомий відсоток комуністів відмовилися від членства в партії, частина з них знищували свої партійні документи, переходили на легальне становище, і навіть переходили на службу до німецьких окупантів. За кілька місяців після відступу 93 відсотки раніше сформованих партизанських загонів та диверсійних груп перестали існувати. І хоча досить важко точно визначити кількість учасників партизанського руху та підпілля, однозначно можна стверджувати, що після завершення війни їх кількість виявилася просто фантастичною. Наприклад, у Запорізькій області знайшли 337 учасників партизанського руху, 44 підпільники та 285 громадян, які їм допомагали. Та вже після війни за «завданням ЦК» їх кількість зросла до 192000 осіб…

Мабуть, щоб не пасти задніх та виконати «завдання ЦК», після завершення війни і на Кіровоградщині успішно твориться міф про партизанський рух. Наприклад, у Долинському районі. В межах цього міфу героям надають звання, їх нагороджують орденами і медалями, встановлюють пам’ятники, будують меморіали та музеї. Але незважаючи на офіційну пропаганду та роки, які віддаляють нас від подій тих часів, жителі села Маржанівка (тепер Новогригорівка Перша), досі не погоджуються з офіційною версією трагічних подій, що відбувалися в їхньому селі в листопаді 1943 року.

«Районка» як рупор «міфотворців»

Отож, я намагався дослідити цю криваву пляму в історії Долинського району і спробував відновити листопадові події сорок третього, щоб закарбувати правдиве слово маржанівської громади, яка не погодилася зрадити свою пам'ять. Вони ще у 1989 році у відповідь на публікацію у районній газеті «Шляхом Ілліча», обурилися і відповіли листами, адресованими редакції. Треба віддати належне і тогочасній редакції цієї газети, яка принаймні спромоглася надрукувати гнівні та водночас правдиві і болючі слова селян. А потім була сходка жителів села, де громада прийняла рішення увіковічнити пам'ять розстріляних односельців.

www.gre4ka.info

www.gre4ka.info

Піднімали жителі села питання і про перегляд рішення про присвоєння звання «партизан Великої Вітчизняної» членам підпільної групи, пропонували ретельно перевірити матеріали про дії цієї групи і ще вимагали ліквідувати пам’ятний знак, встановлений на честь горе-партизанів. Понад двадцять років минуло з того часу, а рішення сільської громади виконано лише частково, імена розстріляних мирних жителів села були додані до монументу жертвам Другої світової, який стоїть у селі. Решта вимог влада забула, і на міфах про героїв-партизан намагається виховувати майбутні покоління.

 

Німці зайняли все село

Після поспішного відходу радянських військ село зайняли німці. Сталося це 8 серпня 1941 року. Призначили старосту села, ним став Феодосій Лубенець. Згодом було організовано німецьку комендатуру. Новій владі допомагали поліцаї Штеленко, Бойко, Литвин, Кударенко та інші. Старшим у них був Гулєвич.

Диверсійна група імені Хрущова номінально існувала з початку окупації німцями території району, але жодної діяльності ця група не проводила, у всякому разі про те, що вона робила під час окупації, ніхто з старожилів пригадати не може. За свідченням одного з диверсантів М.Качаєва, у 1942 році група складалася з 6 осіб, згодом їх кількість збільшилася. База диверсантів у вигляді землянки в очеретах знаходилася поблизу села Лаврівки в так званих Дубках на річці Інгул. Підпільно-диверсійна група складалася з двох менших груп, одна з яких постійно перебувала у Маржанівці. Керівниками були Павло Гаврилович Дяченко та колишній механізатор МТС Василь Павлович Бондаренко, який очолював маржанівську групу, серед партизан були Олександр Рогозін, Олексій Билина, Микола Тихомиров, Михайло Мельниченко, А.І.Полянський, І.К.Чубенко, В.М.Таран, І.М.Таран, Г.В.Будяк, Шевченко, Грушин.

В кінці жовтня 1943 року з наближенням фронту німці та поліцаї евакуювалися з села, а їх місце зайняли так звані партизани.

На початку листопада фронт стабілізувавсі в село повернулися німці та поліцаї. Тим часом партизани пиячили та вели розгульний спосіб життя не звертаючи особливої уваги на окупантів. За свідченнями члена підпільної групи І.Чубенка, 14 листопада 1943 року під час чергової п’янки на «конспіративній квартирі» у Віри Хомутової, в аптеку навідався поліцай Роман Литвин. Побачивши, що двері замкнені зсередини, він почав грюкати. Не озиваючись на стукіт Бондаренко дав чергу з автомата. Роман залишився живий, а на постріли прибігли поліцаї і оточили аптеку. Одночасно в село прибули диверсанти групи П.Дяченка, які ув’язалися в бій з поліцаями. Було вбито поліцая Р.Литвина, начальника поліція Лобур-Галевича та його брата Петра. Крім того, партизани перегородили гарбою дорогу німецькому легковому автомобілю, обстріляли його і вбили ще двох німців. І нарешті, покінчивши з опором поліцаїв, почали стріляти по школі, на другому поверсі якої була комендатура. Саме тоді прибув новопризначений комендант, який мав прийняти справи у попереднього. Останій і був скошений кулею, того ж дня вбили і конюха - Ф.Дороша. Новопризначений комендант та його перекладачка заховалися на горищі школи.

Розплата за провокацію

Наступного дня після спровокованої сутички між поліцією і диверсійною групою, село оточили калмики з «Калмицького кавалерійського корпусу». Разом з поліцаями на чолі з Кударенком, вони почали подвірний обхід, наказуючи всім чоловікам йти до комендатури. Тут вони розстріляли шестеро селян, серед яких Д.Куйовда, М.Гожко, Є.Кам’яний, Д.Мороз, А.Щербак та В.Бондаренко, який був однофамільцем підпільника, через що його одним з перших було розстріляно. Калмики лютували в селі, грабували майно, забирали худобу, багато молодих жінок та дівчат було зґвалтовано, кількох селян дуже побили, декого з них це врятувало від розстрілу, адже йти після таких побоїв вони були неспроможні. До обіду в центр села зігнали понад 150 чоловіків, частину з них, кому рідні встигли передати довідку про прописку в селі, відпустили. Решту погнали в Долинську. З німецьких листівок та попереджень і селяни і партизани знали, що за одного вбитого німця буде страчено 100 чоловік. Отже, селяни здогадувалися чому їх женуть до Долинської. Конвоювали заручників п’ятеро калмиків, вони були на конях. В Долинській комендатурі на запитання людей, що з ними буде, перекладачка К.Воляк сказала, що їх ведуть на роботу. Але коли колону повели в бік салотопки (ями, куди скидали загиблих тварин), всі сумніви селян розвіялися…

www.gre4ka.info

Заарештованих було замкнено до сараю салотопки, згодом їх виводили по п’ять-десять осіб і розстрілювали. Змогли врятуватися лише кілька осіб, Андрію Шостакову вдалося заховатися на горищі сараю, Василю Будяку та Семену Топчію поталанило - вони отримали лише легкі поранення, А.І.Лубенця, який був малолітнім підлітком, німці відпустили додому. Врятувався і Д.М.Куйовда, бо мав якісь документи з німецьким орлом.

www.gre4ka.info

16 листопада в село прибув загін з «Туркестанського легіону», вояки якого зробили повторний обхід дворів у Маржанівці, Любомир-Михайлівці та Батизмані, внаслідок чого було заарештовано 26 осіб. Карателі пригнали чоловіків і юнаків в одну з балок між Маржанівським роз’їздом та селом Никифорівка, де їх і розстріляли. Вже в сутінках поспіхом добивали поранених, тому наступного дня жінки на місці розстрілу знайшли поранених, але ще живих Федора Четвертака, Олександра Микитенка та Никифора Зінченка.

Очевидці згадують…

За свідченням О.Макаренко, яка тоді жила біля школи з комендатурою, після розстрілу приречених село мали спалити. Врятувало його лише те, що Феодора Заводовська, яка працювала кухаркою в комендатурі, звернулася до коменданта Тіма (він на той час знаходився в Новгородці). Втрутившись у події комендант посприяв тому, що село не спалили. Він сказав, що це були ніякі не партизани, а звичайнісінька банда. «Я там був комендантом два роки, - говорив Тімм, - і ніяких партизан не зустрічав». Напевно комендант Тімм був правий, адже на відміну від справжніх партизан, завдання яких було захищати населення, радянські партизани та диверсійні групи часто діяли кардинально-протилежними методами. Вони не лише здійснювати диверсійно-терористичні акти, але й цілеспрямовано провокували окупаційну владу до каральних заходів супроти мирного населення.

Внаслідок описуваних подій, за різними даними було розстріляно від 112 до 163 маржанівських, батизманських та любомир-михайлівських парубків і чоловіків. Масово були зґвалтовані молоді жінки та дівчата починаючи з 12-річного віку, які змушені були від сорому їхати з села подалі, жити по чужих краях і навіть соромитися приїздити щоб відвідати своїх батьків.

В кінці війни главарів «Туркестанського легіону» судив військовий трибунал. На початку 50-х років судили керівника загону з «Туркестанського легіону», який розстрілював селян біля Маржанівського роз’їзду.

У 1968 році в столиці Калмикії Елісті відбувся суд. До відповідальності було притягнуто четверо осіб, які під час Другої світової війни служили у «Калмицькому кавалерійському корпусі» на керівних посадах.. Серед них і Бадма Хаджигоров, який будучи командиром ескадрону, за наказом гітлерівців здійснював Маржанівську операцію та брав особисту участь у розстрілі людей біля салотопки. Суд засудив усіх обвинувачених до розстрілу. В ході слухань відбулася виїздна сесія Верховного Суду Калмицької АРСР у Кривому Розі, на якій серед інших судили ще одного учасника розстрілу селян - Натира Бамбаєва

У пововоєнний час, зусиллями комуністичних «міфотворців» кількість месників різко збільшилася досягнувши 95 осіб, відповідно збільшилася ї кількість знищених ними комбайнів, молотарок, автомашин, коней, продуктових запасів та вбитих ними гітлерівців і поліцаїв. За словами ж селян, вони не сумніваються у цифрах «міфотворців», лише там де це стосується продуктових запасів та самогону.

У 1989 році в газеті «Шляхом Ілліча» (від 23.03.1989 р.) був надрукований матеріал під заголовком «Вивести «білі плями» у якому свідки, які пережили листопадові події 1943 року у Маржанівці, задають запитання до диверсантів та тих хто досі покриває їх злочин.

Запитання «переможцям»

Ось ці запитання і роздуми жителів з приводу всього, що пережили, чому були свідками;

- Чи доцільно було створювати підпільні групи в степовій зоні? Творці «міфів» відповідають «що підпільна організація ім.Хрущова не тільки завдавала ворогові значних втрат у живій силі і військовій техніці, а й розповсюдила майже 6000 листівок.» Так, вбили коменданта, двох німців, поліцаїв. А скільки сімей через це залишилося без батьків, без чоловіків, братів? Щодо листівок, то їх взагалі не було. Залишаються й інші питання:

- чому, скажімо, юнаків і дівчат 1926, 1927 року народження вивозили в Німеччину, а партизанська група цьому не перешкоджала? (22 серпня 1943 року з села у Німеччину на примусові роботи було відправлено 50 чоловік молоді);

- чи можна було уникнути сутички підпільників з поліцаями, адже партизани знали про попередження з німецьких листівок про покарання за кожного німця? Виходить, Дяченко та Бондаренко винесли смертний вирок невинним, коли зчинили п’яну сутичку з поліцаями;

- чому, нарешті, партизани не звільняли заарештованих, адже їх охороняли всього 4-5 конвоїрів? Люди чекали, сподівалися на порятунок, посилаючись на те, що вони ні в чому не винні. По дорозі з Маржанівки в Долинську ще можна було врятувати людей.

«Справжні партизани, - говориться у листі, - завдавали значних втрат ворогові, хоч чисельно були значно меншими. Що ж можна сказати про місцевих партизанів і як можна пояснити їхні дії?»

«Катюги, німецькі запроданці – калмики, отримали по заслузі. Але не менше винні перед односельцями, які стали жертвами - Дяченко та Бондаренко. Бо саме вони зчинили нікому не потрібну і нічим не виправдану стрілянину, через яку, власне, й позбавили життя стількох невинних людей» - підсумовують автори листа.

Майже сім десятиліть пам’ятають односельці ті кілька чорних днів, що забрали від них ні в чому не винних батьків, братів, чоловіків. Напевно вони й досі задають собі запитання, - задля чого були ці жертви, кому вони були потрібні? І чи є таки справедливість на цім світі? Мені ж залишається подякувати свідкам маржанівської трагедії, які пронести ці події у пам’яті крізь роки і не полишали надій відновити справедливість, зберегли честь своїх рідних та односельців відповідаючи міфотворцю І.Проценку у 1989 році, а також подякувати М.Я.Кам’яному та А.Г.Дерипасці, які й сьогодні годні розповісти про події тих років.

Олександр Ромащенко

Використано наступні матеріали: статтю з газети «Шляхом Ілліча» - «Катюгам по заслузі» (№ 150-153 за 1988 рік) статтю з газети «Шляхом Ілліча» - «Вивести «білі плями» (23 березня 1989 року) статтю з газети «Провінція» - «Твій кінь у білих «шкарпетках» й досі мені перед очима» (23 березня 1989 року) спогади Кам’яного Миколи Яковича 1929 року народження спогади Дерипаски Анатолія Григоровича 1929 року народження «Історія України; неупереджений погляд» за редакцією В.Петровського видавничий дім «Школа», 2007 рік

Поширюйте

Коментуйте


Реклама