Суспільство

Клопіт на майбутнє

. 1250

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.com.ua Клопіт на майбутнє

«… Кожному згідно з діяннями його» (Євангеліє від Матвія. 16:27)

Харківський губернатор пан Добкін часто любить повторювати улюблений слоган: «Харьков – первая столица Украины». З точки зору місцевого патріотизму зрозуміти це можна. Адже ті ж харків’яни так само з гордістю стверджують, що їхня площа Свободи – найбільша в Європі. Хоча це й не так: вона за величиною п’ята – після пляц Дефіляд у Варшаві, площі Куйбишева в Саратові, Московської в Санкт-Петербурзі і пляс де Конконс у Бордо. Одесити теж пишаються, що їхні Потьомкінські сходи нібито є найкращими в Європі, однак найкращими визнані ті, що з’єднують собор Святої Трійці з вулицею Кондотті в Римі. Але і в Харкові і в Одесі думають по-своєму. І в тому немає гріха, коли це побутує на рівні місцевих міфів. Погано, коли це вперто звучить з вуст політика, адже тоді подібні заяви не такі вже й безневинні, бо за словами політика завжди стоїть якийсь зміст. Тому нагадаю читачам, в якому розумінні Харків є першою столицею і якої саме України.

Після того, як група більшовиків і проросійськи настроєних делегатів Всеукраїнського з’їзду Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів переконалась у своїй повній поразці (з’їзд переважаючою більшістю голосів висловив повну довіру і підтримку Центральній Раді), вона перебралася до Харкова і проголосила там про «встановлення радянської влади». Зробила це на своєму з’їзді, на який прибули представники менше ніж третини Рад, що на той час діяли в Україні, тож лапки у попередньому реченні цілком доречні. Звідси у грудні 1917 року розпочалася інтервенція Радянської Росії проти Української Народної Республіки і вслід за нею - Громадянська війна. А через рік у Курську (та ж Радянська Росія) було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, що складався переважно не з українців і котрий повів політику (з допомогою знову ж таки російських військ) повної радянізації України. 1919 року Харків став столицею цього державного утворення і був нею по 1934 рік. Саме тут у грудні 1922 року УП Всеукраїнський з’їзд Рад ухвалив запропоновану Москвою Декларацію про утворення СРСР. Саме звідси керували Голодомором Каганович, Постишев, Косіор, Чубар. То чи варто відомому політику підкреслювати, що «Харків – перша столиця України», за принципом: одне пишемо – два в умі? Два – це проголошення в цьому місті радянської влади, скинутої у 1991 році, і друге – входження до складу нової російської імперії - СРСР, з якої ми вийшли з проголошенням Акту про державну незалежність України 24 серпня того ж, 1991, року.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Клопіт на майбутнє

Що ж до українських столиць взагалі, то радив би тим, хто думає так, як і Михайло Маркович, прочитати Короткі нариси з історії України Миколи Вінграновського – там він їх до Харкова налічує не одну. З них головні: Київ – столиця Княжої України (Київської Русі, Руси-України – як кому до вподоби) і Української Народної Республіки, Чигирин - за часів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Павла Тетері і Петра Дорошенка, Батурин - Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Глухів – резиденції Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола і Кирила Розумовського. Отож із першістю у пана Добкіна якось не виходить. Але ж – ностальгія…

А що мене занесло так далеко, аж до Харкова? Та все ті ж кляті асоціації. Ми теж – не щось там таке, а «маленький Париж». І теж з болісною нудьгою згадуємо імперське минуле. Їду маршруткою від залізничного вокзалу до центру і бачу на одній із стін величезний щит під заголовком щось на зразок «Ними пишається наше місто». І ким би ви думали воно пишається? Так і є - серед п’яти зображень на ньому красуються.., ну, звичайно ж, Єлизавета Петрівна і міський голова Пашутін. Про цих двох вже не раз писалося, що гордитися ними особливих підстав у нас немає. Але їх у взірці нам намагаються нав’язати ті, хто відверто чи таємно ностальгує за залежністю від Москви. Не здивуюсь, коли хтось із них висуне маячну ідею спорудити в Кіровограді пам’ятник російській імператриці, відомій не тільки тим, що за її велінням було закладено фортецю на козацьких землях, а й що в її гардеробі налічувалося 15 тисяч суконь і що особливо довірені дами перед сном їй чухали п’яти.

Кіровоград. Молодіжний журнал "Гречка" www.gre4ka.info Клопіт на майбутнє

А чому б і ні ? Стоїть же перед мерією пам’ятник Пашутіну. Перейменували ж вулицю Леніна на Дворцову. Десь же в шухляді лежить поки що таємне рішення про спорудження пам’ятника Михайлу Кутузову…

Тому так хочеться закликати місцеву владу: Шановні батьки міста! Не завдавайте клопоту вашим наступникам. Не слухайте тих, для кого й Аракчеєв – видатний політичний діяч. Україна відбудеться, як би це кому не крутило в носі, і тоді доведеться вже в останнє ревізувати пам’ятники і найменування. І будуть вони на честь тих, хто прислужився Україні. Незалежно від національності і громадянства. Звичайно, дивлячись на сьогоднішню Україну і її чималу залежність від Росії, не всяк вірить, що воно колись так буде. Але ж держави стають на ноги не за один день. Он і Росія після Куликовської битви ще сплачувала данину Золотій Орді, а потім її правонаступнику – Кримському ханству аж до 1701 року.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ

Поширюйте

Коментуйте


Реклама