Десантник має любити жінок і блакитний берет: Кіровоград відсвяткував день ВДВ(ВІДЕО)
Стати десантником, себто хоча б отримати берета кольору неба й смугасту тільняшку, не так важко: варто лише зібратися з духом, пройти інструктаж і відчути екстрім польоту з парашутом. Втім для окремої верстви людей стрибок з висоти 700 м схожий скоріше на якийсь звичний життєвий процес, бо за життя їх здійснюють тисячами і далеко не для власного задоволення. Результати таких життєвих процесів, пов’язаних не лише зі стрибками з парашутом, показували кіровоградцям у Федорівці, де і проходили головні святкування Дня високомобільних десантних військ.
Майже півтори години привітань, нагороджень грамотами, подяками і званнями під пекучим сонцем, пару приземлень з парашутами на захоплених глядачів, вручення беретів і майок посвяченим у десантники, постійні фінти літаків у повітрі і найцікавіша частина святкувань нарешті настала. Втомлені нудними розмовами маленькі десантники, які перетягнули на свої голови татові берети, швиденько пожвавішали і почали шукати поглядом хоча б щось, що може їх здивувати.
Вистріл, підбили літак, до полону захопили солдата з цінними документами. Жорстокі допити і вияснення необхідної інформації і тиша. За межами частини ворогів рух – свої прийшли на допомогу. Активна перестрілка зі звуковими спецефектами – солдат звільнений з полону, операція закінчилася.
Серед глядачів ця показова операція супроводжувалася далеко не такими звуковими спецефектами, а дитячими словами “Ого, мам, а мені дійсно стало так страшно!” або професійним “Там за машиною ще один ховається”.
За імпровізованою операцією глядачів порадували синхронною рукопашкою, фігурними польотами з парашутом і перейшли, мабуть, до коронного в десантурі. Далі коментувати реакцію цікавих спостерігачів недоцільно, бо крім жіночих ахів і слів “Оце справжні мужики!” чи чоловічої солідарності “Оце молодці!”, звучали хіба поодинокі дитячі викрики та фонові “За ВДВ!”
Таку реакцію викликали і лежання на битому склі, і розбивання головою, руками та ногами цегли, плиток, банок з рідиною, пляшок. Шокуючим стало розбивання шлакоблока молотом на животі в десантника і розкушування повних бляшанок (мабуть же ж з пивом?) зубами.
“Десантник повинен любити жінок. І як будь-який чоловік – повинен бути сміливим. Стрибати завжди страшно, але потім, коли перемагаєш той страх, то на землі вже ходиш як король. А між тим жінки стрибають навіть краще, ніж чоловіки, бо вони сміливіше, як кішки. Але найсерйозніша якість, якою повинен володіти десантник, любов до Батьківщини, справжня любов. Вона в нас є!”, – розповідає, сміючись, полковник і практично легенда кіровоградського десанту Олександр Заболотний.
Не полишали традиції і пенсіонери, які пам’ятаючи свої молодецькі роки в армії, зібралися на полігоні, аби підійти до командира й сказати “Драстє! Ви мене пам’ятаєте? Я у вас служив. Рядовий таки-то” і знайти поглядом якогось товариша по службі.
Далі усі святкування за тими ж традиціями мали б перейти до фонтанів у центрі міста. Втім, єдиним робочим фонтаном виявився лише той, що біля “Копілки”, а місцем єднань рідних десантських сердець – вул. Набережна. Та і то, побачити там можна було хіба з два десятки святкуючих у блакитних беретах, інші ж або вже спали, або чекали ночі, доки поснуть правоохоронці, або ж тверезою ходою і в обнімку прогулювалися зі своїми дівчатами. Отакі от вони, патріотичні сучасні ВДВ-шники!
Світлана Дубина
Фото автора
Відео: Світлана Дубина, Валерій Лебідь
