Суспільство

Режисерка з Кіровоградщини розповіла як зняла два фільми про життя у маленькому селищі (ВІДЕО)

. 2851

Інна Холод зі Смолінської громади створила фільми про людей своєї громади.

 

content Інна Холод 2

Дівчина розповіла порталу «Децентралізація» про ідею створення фільмів «SMOLINE», про рідне селище та людей, які стали його героями.

Інна - режисерка, письменниця, мисткиня народилася у Смоліне, серці Смолінської ОТГ, що на Кіровоградщині. Її тато фільмував ще з молодості життя родини на камеру, а дідусь більшу частину життя крутив кіно по селах. Своєю відеографічною діяльністю Інна продовжує родинні традиції. Дівчина щиро зізнається у любові до свого селища, захоплено розповідає про людей, які живуть тут і роблять його кращим.

SMOLINE: фільми про життя у маленькому селищі

Інна зняла і презентувала дві стрічки про Смоліне: першу восени 2019 року, другу - 26 липня 2020 року. Зізнається, що не очікувала, що вже після першого фільму відбудеться “вибух”, раділа, що був потужний зворотній зв'язок та численні відгуки від глядачів. Знімала на свій фотоапарат, з посмішкою розповідає, як нелегко монтувалися відео на старенькому комп'ютері. Прем'єру нового фільму тепло зустріли жителі Смоліне (коментарі зі словами подяки, захоплення, спогадів для Інни є цінною винагородою за створену роботу).

Цей фільм я присвячую місцю, де я народилася, і людям, які тут проживають. Іноді для того, щоб щось полюбити, треба лиш навчитися спостерігати за речами навколо тебе. Все, що я спостерігала, – передала за допомогою кадрів і підкріпила музикою. Я без перебільшення можу сказати, що дійсно люблю і поважаю селище, де я народилася. Цей фільм складається з низки сюжетів про людей, які проживають у Смоліне. Тож буду щиро вдячна вашим відгукам!”

Основні меседжі фільму

“Я хотіла донести до людей думку, що наше селище насправді має великий потенціал для розвитку і при великому бажанні, якщо ми всі разом об'єднаймось для чогось гарного, ми дійсно можемо його зробити найкращим.
Основний меседж фільмів: ми всі все можемо, якщо дуже цього захочемо, питання часу, коли ми цього досягнемо. Але ми дійсно можемо, коли для цього в нас є бажання і воно є щирим.
Я подорожувала багато де, це переважно Західна Україна, яка дійсно доглянута, гарна, але я подорожувала і по інших містечках. Дуже мало таких само гарно доглянутих селищ. Навіть його географічне розташування та побудова особлива! Селище було спроєктовано дуже розумно і точно, щоб все було доступно і зручно. І кажу це не тому, що це моє рідне місто, а тому що це справді так.”

Чому важливо побачити героями звичайних людей

“Коли ти живеш у моменті зараз, коли не замислюєшся про те, що ти маєш особливий момент, який варто зафільмувати, ти сприймаєш це як належне. І через певний час, передивляючись старі фотографії, старі відео, ти дійсно починаєш цінувати такі моменти.

Знаходити людей дуже просто, коли ти живеш у маленькому місті. Є те, що знаходиться на видному місці, – музична школа, дзюдоїсти, а є таке як теплиця. Та спрацьовує певне правило. Коли люди дізнаються “йдуть зйомки фільму”, то з уст в уста між мешканцями поширюється ця інформація. Люди також можуть мені написати і взяти участь у зйомках. Завжди намагаюсь показувати всіх, хто хоче, і це головне, коли є бажання. Людина хоче і все вийде добре, бо коли тягнеш за руку, то нічого з цього гарного не вийде. От коли хочуть, кличу і знімаємо все разом.

Люди - герої, це справді так. Ми звикли робити людей героями, коли хтось щось “голосно” зробив. Але насправді для героїзму не треба робити суперкрутий вчинок. Навіть те, що ти робиш кожного дня, коли, наприклад, годуєш собаку чи приносиш їй воду, це вже добра справа. У такому хаосі світу, де ми зараз, подібні добрі справи героїчні. Коли ти відчуваєш, що їх немає, то дуже складно жити.

Я своїм відео хотіла змінити ставлення українців із “усе погано і нічого не відбувається”, на “є щось, і треба цим пишатись.”

Про те, що лишається і не лишається за кадром

“За кадром завжди щось лишається. Є момент людського фактору, бо всі іноді помиляються і це нормально. От коли знімаю природу, то ніщо не лишається поза кадром, бо воно вже існує. А локації, які потребують ремонту і в планах є реконструкція, то ці місця просто не знімаються.

Зазвичай, приходжу на зйомку і кажу “я сьогодні вас знімаю” і люди працюють, як завжди, роблячи те, що можуть і як можуть, щиро і по-справжньому, не помічаючи мене.

Моя режисура - не про гарну зйомку і гарну камеру, а про історію, яку хочу розповісти людям і які в неї повірять. І ще це великий пропуск в життя іншої людини, тому що ти не можеш просто підійти й спитати у людей “Доброго дня! А як ви тут живете?” Якщо є камера, то ти можеш зазирнути у світ інших людей, і це круто, люди відкриваються і камера зближує людей. Всі хвилюються, і я теж, бо на мені певна відповідальність, і на цьому ми зближуємось. За годину зйомок можна дуже зблизитись з людиною, бо вона з тобою щира”.

 

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама