Громадська організація «Територія успіху» розповіла про п’ятьох жінок, яким через війну довелося виїхати з рідних міст у Кропивницький і наново починати бізнес. Та попри складні умови, у новому місті вони знаходять можливість підтримувати інших, волонтерити і не втрачати віру у перемогу.
У рамках проєкту «Жіночі вечорниці» громадські організації «Територія успіху» та «Десяте квітня», а також студія Live View створили відео про п’ятьох вимушених переселенок з Херсонщини, Донеччини, Луганщини та Запоріжжя, яким через напад Росії на Україну довелося покинути рідні домівки і свій бізнес. Ці жінки знайшли прихисток у Кропивницькому, і тут відроджують власну справу.
«Ми часто бачимо в таких історіях тільки яскраву обгортку – успішну історію. І водночас не бачимо, скільки стріл отримує сильна жінка у спину. Скільки поту, сліз, мозолів, крові коштує це відродження», – підкреслила голова «Території успіху» Інга Дуднік.
Створити комфортний простір для підлітків
Марія Г. родом з Донеччини. Там вона відкрила два магазини одягу для дітей і підлітків – У Краматорську і Сєвєродонецьку. На початку повномасштабного вторгнення вона разом з родиною виїхали до Дніпра, а потім до Кропивницького. Один з її магазинів на Донеччині наразі залишається цілим, а ось інший вже розграбували.
«Нас спочатку поселили у безкоштовний гуртожиток, за що ми дуже вдячні. Проте сидіти опустивши руки не хотілося: тим паче, що ми у Краматорську відкрили магазин у листопаді 2021 року, на що брали кредити», – пояснила вона.
Тож власниці двох магазинів одягу довелося починати все з початку: Марія орендувала «точку» на ринку. Зізнається, що пропонувати приміряти речі «на картонці» їй було ніяково, тож вона шукала можливості відновили власну справу у Кропивницькому.
«Ідея нашого бізнесу – створити не просто магазин, а простір, де діти і підлітки відчувають себе важливими, де їм комфортно, де вони в центрі уваги», – пояснила Марія.
Наразі Марія відкрила магазин одягу для дітей у Кропивницькому, у торговому центрі «Реал». Зізнається, що під час відкриття нервувала, та наразі серед її покупців і вимушені переселенці з рідної Донеччини, і місцеві жителі.
Допомагати іншим як покликання
Оксана Куценко разом з сином була вимушена рятуватися від окупації з рідного Херсону. Її чоловік був серед тих, хто 24 лютого став на захист рідного міста. Та тоді сили були нерівні: на жаль, чоловік Оксани загинув у Херсоні від ворожого обстрілу 25 лютого.
«Мій син вчиться другий рік у Льотній академії у Кропивницькому. Йому виповнилося 18 років, і ми боялися, що окупанти можуть насильно забрати його до своєї армії. Тому виїхали», – пояснила вона.
Вже у Кропивницькому Оксана чи не кожен день ходила плести сітки для військових, долучилася до підтримки інших переселенців з Херсонщини. Згодом їй запропонували роботу у благодійній організації «100 відсотків життя».
«Організація займається проєктами, пов’язаними зі здоров’ям. Ми допомагаємо людям з ВІЛ, туберкульозом. Також у нас є безкоштовні послуги юриста, психолога», – пояснила вона.
Оксана зізнається, що коли її запитують, як вона справляється з усім, то вона інколи не знає, що відповідати: адже війна, загибель чоловіка, виїзд з окупації і пошуки роботи у новому місті навалилися одночасно і в неї просто не було часу опускати руки.
«Та я впевнена, що сила українців у незламності. Нас нічим не залякаєш, не зупиниш. Мені б дуже хотілося, щоб ці настрої в українському суспільстві – допомагати, опікуватися, чути одне одного – залишилися і надалі. Нам всім є заради чого жити», – додала Оксана.
Багатократна чемпіонка з манікюру
Тетяні Хатинській через війну довелося виїхати з міста Рубіжного, що на Луганщині.
«Мої спогади дитинства, теплі спогади про навчання у школі залишилися у рідному місті. Нещодавно мені повідомили, що був прильот – від моєї школи вже нічого не лишилося», – розповіла Тетяна.
Виїхати з міста довелося ще на початку повномасштабного вторгнення. Рубіжне постраждало від російських обстрілів і у 2014 році, проте цього разу – набагато більше.
«Ми це вже пережили у 2014 році, та були впевненими, що цього разу все швидко закінчиться і ми повернемося за пару місяців додому. Тому навіть речей з собою небагато взяли», – пригадує вона.
Окрім рідних місць, у Рубіжному Тетяні довелося залишити і власну студію манікюру. Каже, що манікюром почала займатися ще в 11 класі, і наразі вже 13 років у цій сфері. Отримала диплом з відзнакою, займає перші місця на всеукраїнських та міжнародних професійних чемпіонатах, таких як Nail Pro.
«Мені подобається, що у цій сфері постійно з’являється щось нове, і є можливість чомусь вчитися, розвиватися», – пояснила Тетяна.
Декілька років вона працювала у студії в Києві, а зараз працює і викладає у манікюрній студії у Кропивницькому. «Український народ хотіли розколоти, а ми навпаки – об’єдналися. І мені здається, що наша сила саме в цьому», – підкреслила Тетяна Хатинська.
Навчати водінню і вести відеоблог
Юлія Комісаренко дитинство прожила у Харкові, а згодом переїхала до Запоріжжя. В дитинстві професійно займалася триатлоном. Та зізнається, що все життя захоплювалася автомобілями.
«Мені подобається автомобільна тема, подобається пояснювати. Тому моя справа складається з двох частин: це робота автоінструкторкою, і друга, творча частина – це мій відеоблог з оглядами авто, порадами щодо водіння», – розповіла вона.
Із початком повномасштабного вторгнення Юлія разом з чоловіком і дитиною спочатку виїхали на дачу неподалік міста. Та згодом через те, що росіяни захопили Запорізьку атомну електростанцію, родина вирішила виїхати у Кропивницький. Тут Юлія надає уроки з водіння на власній автівці і подовжує вести свій блог.
«Моїм головним мотиватором є моя родина. Також я хочу заробляти гроші – адже так я можу донатити на армію, робити свій вклад у наближення перемоги», – додала вона.
Салон масажу і сухі супи для ЗСУ
Родина Наталії Бур’яненко була вимушена виїхати з рідного Антрациту (Луганська область) через напад росіян ще у 2014 році. Тоді вони евакуаційними автобусами виїхали спочатку у Харків, а пізніше – у Кропивницький. Тут Наталія познайомилася з волонтерами з «Кулінарної сотні Кіровоградщини», разом з ними почала готувати сухі супи і борщі для української армії. Також волонтерила у «Банку речей» – комісіонці, через яку люди можуть передати речі тим, хто потребує.
«Треба радіти, що ми живі, що ми на своїй землі і серед своїх. Тут тебе завжди підтримають: тільки стучися, об’єднуйся, питай», – зауважила Наталія.
Згодом вона отримала грант на професійне обладнання і змогла відновити свою справу – салон масажу.
На початку повномасштабного вторгнення справу «Кулінарної сотні» у Кропивницькому Наталія разом з іншими активістами відновили вже у промислових масштабах, створивши у Кропивницькому спільноту «Годуємо патріотів». Кількість виготовлених упаковок сухих страв доходить іноді до тисячі на день.
«Сила українського народу у незламності. Ми будемо у тяжких умовах, без світла, тепла чи газу – але без русні», – додала вона.
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
- Кропивницький етногурт YELKA презентував кліп зі старовинною колядкою (ВІДЕО)
- Назавжди у серцях: громади Кіровоградщини повідомили про загибель воїнів (ФОТО)
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
