Студенти про Василя Марка: “Пішла у вічність не просто Людина – не стало Вчителя”

Сказати про цю людину одним словом неможливо. Колеги, вихованці, студенти згадують про Василя Петровича лише теплими словами. У їх пам’яті залишились і перші колоквіуми, і покреслені магістерські, і навіть поїздки у маршрутках. В пам’ять про знаного літературознавця й вимогливого викладача, який 40 років свого життя віддав кіровоградському педуніверситету, “Гречка” зібрала небагато спогадів студентів і колег, що без зайвих слів розкажуть, якою є втрата цієї людини для життя багатьох людей і самого вишу.

Інна Задорожня, доцент кафедри україської мови: “Взагалі людина дуже грамотна, освічена, знаюча була. Він був вимогливим і до себе, і до студентів. Завжди переймався тим, як навчити студента, як достукатись до його серця, щоб він аналізував тексти, відчував і бачив художню деталь. Це справді була людина пошуку. Він завжди прагнув до європейського рівня викладання. З ним було комфортно працювати разом, слухати його, бо він мав величезний досвід. Закарпатська школа і навчання в Ужгородському державному університеті дали йому поштовх у науку і він привіз у степи Кіровоградщини ті надбання європейської школи. Завжди шанувала і шаную Василя Петровича”.

Студентки-третьокурсниці філологічного факультету Тетяна Соротіна і Ксенія Троянська: “Це була перша людина, яка нас так захопила літературою. Ми бідні першокурсники спочатку боялися – поважний чоловік, сивина на скронях, багато всього знає. Думали Василь Петрович дуже сувора людина, а виявилося, що він дуже добрий, а його лекції надзвичайно цікаві. Його на лекціях як ніхто не слухав, то він казав: “Дівчата, ви що вимкнулись?” чи “Дівчино, ви не з нами?”. Спочатку трохи ображались, а потім з гумором до цього ставились. У контексті різних творів часто згадував своє дитинство на Закрпатті, проводив паралелі. Було видно, що він, мабуть, сумує за цим. Це людина, з якою можна було говорити не лише на тему літературознавства. Він був надзвичайно обізнаною і світлою людиною. Тільки теплі спогади про нього залишились. Безмежно велика йому вдячність за те, чому він нас навчив”.

Світлана Присяжнюк, заступник директора з виховної роботи Кіровоградського медичного коледжу ім. Є. Мухіна, викладач української мови та української літератури: “У 1980 я закінчила педагогічний інститут і Василя Петровича Марка я знала дуже добре. З перших кроків навчання він викладав у нас українську літературу і був керівником паралельної групи на філогічному факультеці. Це людина легенда практично. Він дуже розумний і професійний, він викладав літературу нам так, що ми в будь-яку хвилину могли те все переповісти, що нам давалось на парах. Василь Петрович був різносторонньою людиною. Він міг запросто влаштувати вечір дівчатам на День 8 березня. Принести цукерки, каву, запросити дві групи – а це 60 студентів – на чаювання. А скільки вечорів і різних заходів ми провели, походів, екскурсій?! Все завдячуючи Василю Петровичу як керівнику групи, як викладачу, просто як людині. Добрій, глибокопорядній, справжньому професіоналу. Від нього ми дуже багато взяли і завжди з великою любов’ю студенти згадують його як найкращого і найулюбленішого викладача. Він завжди був дуже пукнтуальний, у нього ніколи не було любимчиків, до всіх ставився однаково, але знання давав міцні”.

Григорій Клочек, Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури педуніверситету: “Я називаю цю людину Лицарем добра і краси. Бо Василь Петрович викладав літературу, а викладати літературу – це вчити добра і краси. Він був прекрасним педагогом. 40 років віддав він цьому університету. Я собі уявляю ті сотні вчителів, які зараз працюють у школах нашої області й України, які оцю його любов до літератури й українського слова, патріотизм, уміння поважати людей, любити свою країну сприйняли і тепер доносять своїм учням”.

Катерина Федченко, випускниця філологічного факультету 2013 року, журналіст: “Пам’ятаю нашу першу пару на І курсі. Була лекція, в мене на шиї були такі буси коралові, і я замріяно дивилася у вікно, бо важко було після школи адаптуватись до навчання. А Василь Петрович так по-інтелегентному звернувся до мене: “Дівчино в червоних коралях, ви що там вівці рахуєте?” Мені так соромно було. А до колоквіуму його як я готувалась?! Мабуть, до жодного з предметів я так не готувалась. Здала на п’ятірку і це така гордість була. Він поговорити любив, згадати щось з дитинства. А ще пам’ятаю колись їхали з ним в одній маршрутці. Я йому чемно вступила місце як він зайшов, а Василь Петрович присоромив мене, каже: “Сядь бігом, я що тобі не чоловік?!” Світлі спогади тільки про нього, таких людей мало насправді. Шкода…”

Марина Лучицька, кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри практики германських мов педуніверситету: “Дуже порядна, уважна, світла людина. Взагалі вважаю, що я усим зобов’язана Василю Петровичу. Я не була його студенткою, але його вихованці мене навчали. Він був моїй науковим керівником в аспірантурі.Моя родина його знає багато років, тому що моя бабуся понад 40 років пропрацювала на філологічному факультеті, моя мама була його студенткою, відповідно я не сумніваалсь, коли обирала своїм науковим наставником Василя Петровича”.

Марія Ларченко, випускниця філологічного університету, автор телепрограм: “Пішла у вічність не просто Людина – не стало Вчителя, які бувають раз на епоху. Заглиблений в науку, добрий, загадковий, людяний, веселий, геніальний філолог. Виховав цілі філологічні покоління. Саме з ним у мене асоціюється прихід на філфак, під його егідою писалася курсова на 1-му курсі, більшість зрілих студентських робіт і саме він виносив свої людяні вердикти поетам-початківцям і давав свої безцінні поради, як жити… А ще усі, хто знали нашого легендарного Марка особисто, підтвердять, яким джентельменом він був: сивочолий професор, який поступається місцем у транспорті зеленим студенткам. А ще – він замість оцінок ставив якісь хрестики, хвильки, поміточки…Прямо у журналі. Навчив любити книгу по-справжньому, не боятися мати і показувати власну думку…”

Світлана Дубина