Життя

Як розпізнати і побороти пасивну агресію

. 1668

Сьогодні в рамках рубрики для жінок "Все буде добре і навіть краще" психологиня Олена Чорна розповідає як боротись із пасивною агресією.

agresia

«Жінки в підтримку жінок», #challenge accepted та інші акції, що розгорнулися на підтримку жінок – це добре і потрібно. Очевидний факт погроз, насильства, незахищеності. Це було явно.

А як щодо агресії прихованої? Щодо тих насильницьких дій, яким піддаються жінки і діти, але ззовні це не схоже на насильство. Може маскуватись під поради про «тікають часіки» і пора народжувати, про «та я ж тобі добра хочу» і «подивись он на Ігоря, ото вже боже дитя: і вчиться, і вихований, радість тьоті Галі…».

Почнемо з початку. Коли нас б’ють фізично, виштовхують за двері – все очевидно: насильство. І почуття при цьому неприємні: тебе змусили зробити щось проти твоєї волі, ти не мав сил протистояти, нікому було заступитись. Почуваєшся маленьким і зляканим.

А приміряйте на себе цю фразу «Без образ, але з твоїми даними я б і не пробувала. Хто ж тобі ще правду скаже…». Як відчуття? Доволі схожі: почуваєшся маленьким, невдалим і ВИННИМ. Перед нам приклад пасивної агресії .

Не заглиблюючись в теорію, скажу так: пасивна агресія – це невисловлений гнів, що переходить у спробу «завдати удару» інакше: знецінюючи те, що відчуває і робить інший, викликати у нього почуття сорому і вини, поставити іншого у позицію «Я+, Ти –», у спілкуванні її ще називають «Позиція Win-Lose» («Виграш-Програш») – коли я почуваюсь добре, тільки якщо співрозмовник почувається погано.

Чому люди це обирають – принизити іншого, щоб самому возвиситись - питання не головне. Для тих, кому важливо знати, поясню: через звичку, бо з ними самими так спілкувались в дитинстві; страх і низька самооцінка; психотравми; відсутність достатньої кількості моментів в житті, які сприймаються особою як досягнення - іншими словами, «щастя мало», «життя біль» і мене радує, коли я відчуваю, що хоч в чомусь вища за іншого.

«А ось у Саши краще»

«Мені б твої проблеми. /Не звертай уваги. Теж мені, знайшла, про що плакати. Піди он краще…»

«Зате ти розумна»

«Хочеться? Перехочеться»

«Та інші вже в твоєму віці…»

«Подивись на себе. Що люди скажуть?!»

«Тобі уже 30. А коли ж дітки?»

«А ти завжди…» / «А ти ніколи…» (це уже газлайтинг – зсув реальності)

«З тобою неможливо говорити!»

«Таким людям, як ти, …»

«А ти не подумала, що…?»

На жаль, спостерігаючи за спілкуванням покоління СССР, помічаю, що звичка до пасивної агресії, маніпуляції, теза «Я краще знаю, що тобі треба» прошиті надовго. І настільки глибоко, що вже й сама людина не помічає цієї своєї «схильності».

Як розпізнати пасивну агресію?

  1. В розмові у вас виникає неприємне відчуття спротиву і бажання ВИПРАВДОВУВАТИСЬ. Ось це бажання виправдовуватись= почуття провини - і є першим дзвіночком.
  2.  Стискається тіло, ви дихаєте поверхнево, хочеться стати маленьким, відвести очі, згорнутись клубочком, є відчуття висмоктування енергії.
  3.  Відчуття власної неповноцінності. Я - неповноцінна настільки, що вже не можу розібратись, чого мені хочеться і як для мене краще.

Якщо ж ви сама належите до «менеджерів непроханих порад» і думаєте, що вказуючи (нібито з добра вказуючи) знайомим і незнайомим, як їм слід поводитись, за секунду до вилітання такої поради з ваших уст, задумайтесь: «Що з цієї ситуації я сама собі не дозволяю?»

Син хоче пробити вухо? А я дозволяю собі одягатись так, як бажаю? Чи обмежую себе поняттями «нескромно», «не в моєму віці», «невиховано»?

Якщо я в тій ситуації, що обирає донька, не впоралась, чи значить це, що не впорається і вона?
Якщо мені кажуть НІ, то, можливо, і я вже нарешті собі дозволю говорити НІ, а не лишатись «хорошою дівчинкою» для інших?

Вам вже можна бути щасливою.

Сил і ресурсу вистачить. Вам дадуть і провідника і підтримку.

 

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама