Життя

Як допомогти дитині подолати стрес перед школою

. 979

Сьогодні в рамках рубрики для жінок «Все буде добре і навіть краще» психологиня Олена Чорна розповідає як допомогти дитині подолати стрес перед школою.

 

shkolyar

«Фух, - можуть розслаблено сказати батьки. – Нарешті 1 вересня. І вони зайняті з 8 до 14, а з гуртками і до 18! І навіть стрес зборів до школи не затьмарить радість від того, що «діти нарешті будуть зайняті». Школярі, які тривалий час мали брак спілкування і змучились від «навчального сидіння за комп’ютером», певно, теж раді цій події – більшості хочеться спілкування: живого, емоційного, зі своїми.

Школярі-інтроверти, як і їх дорослі «колеги»-інтроверти карантин сприйняли просто на «ура» - можна робити, «що хочеш», навчатись, спілкуватись, і для цього не треба виходити з дому. Я – з других, якщо що))) Звісно, кожен мав свій досвід, і може до мого опису додати ще кілька емоційних карантинних історій.

Але повернімося до школярів. Незважаючи на те, з яким настроєм вони йдуть до школи, перші тижні стануть для них стресом. Ми, батьки, вже встигли вернутись на роботу й адаптуватись.

Школярі лише виходять. Вони були під подвійним, потрійним стресом- бо, по-перше, про ситуацію "назовні" довідувались від нас, дорослих, лякались нашого страху і не бачили всієї картини. По-друге, були навантажені онлайн навчанням. По-третє, мають прийти до школи з певним набором знань, а чи він такий, як треба?
Окрема ситуація з емоційним станом першокласників і 10-класників, які входять до нового колективу. Стрес першокласників більш «глобальний»- повна зміна розпорядку дня, соціальної ролі (вже не садок- школа), відповідальності, формату взаємодії, захищеності (в садочку «свій» вихователь був завжди поруч, а тут є перерви і старшокласники), плюс необхідність знайти своє місце в новому колективі і вибудувати спілкування.

Для 10-класників з новим колективом – це стрес входження в нього, плюс підлітковий вік, плюс нерівномірність знань, плюс усвідомлення соціальних очікувань.

Допоможіть своїм дітям подолати цей стрес. Звісно, кожна ситуація індивідуальна, ви краще знаєте свою дитину, і неможливо дати одну універсальну пораду, яка вирішить усі шкільні моменти.

Але КОЖНІЙ дитині важлива підтримка. Важливо знати, що є мій дорослий, або моя сім’я, куди я можу прийти зі своїми радощами і проблемами- виплакатись, що однокласник дражниться, що не складається дружба чи флірт, що ці дурні колготи порвались саме перед зустріччю з ним, що вчитель не схотів слухати моє пояснення, а я була там не винна, що я не зміг розв’язати ту задачку біля дошки, а вони ще й насміхались, що мій портфель футболили ногами – мама і тато, розберіться, підкажіть.

Дітям хочеться бачити, що є ви, яким можна довірити свої дитячі радощі – знайшлась улюблена лінійка, Маша згодилась сидіти зі мною на географії, відмінили контрольну, я забула вивчити вірш, а нас і не питали, вчитель хотіла знати нашу власну думку- і мене похвалили за відповідь.

Наголошую: їм важливе не всепробачення, а відчуття того, що є місце, де їх приймають безумовно, де почують в сумі і радощах, підкажуть, як краще діяти, навчать нових правил чи нагадають існуючі – але глобально люблять і захищають.

Також раджу знизити обсяг домашніх обов'язків ваших дітей на перший тиждень-два, зменшити кількість «повинен» і «терміново», не створювати додаткового стресу там, де вже є ряд щоденних.

Для батьків хлопчиків і для батьків дівчат скажу окремо, адже різні статі проживають стрес по-різному.

Хлопці (хлопчики і чоловіки) здебільшого у стресі закриваються і переживають все всередині себе. Їхня фраза: "Мам, все нормально" перекладається на «жіночу» мову так: "Мамо, заспокойся. Протягом дня не було жодної ситуації, де б я не впорався. А якщо я і думаю, що міг би вчинити інакше, то додам цей варіант собі в досвід. Я справляюсь". Годуйте і не замучуйте розпитуванням. У невимушеній атмосфері сам розповість (розповість головне, деталі для хлопців неважливі).

Мам і татам дівчат слід бути більш емоційно чутливими. Дівчаче (дівчаткове, жіноче) - "Все нормально" може означати широку гамму почуттів від "Та погано все, хіба ти не бачиш?" до "Ой, мам, все таке цікаве, ніколи й говорити, спішу далі» - тут вже варто говорити, потроху виходячи з емоцій щодо ситуації до самої ситуації. Що ж там відбулось і чому ваша дитина зреагувала саме так. Дівчаткам важливо проговорити свій стрес.

То що ж? Любимо і підтримуємо. Шкільне навчання завершиться, а ваші стосунки з дитиною триватимуть.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама