Життя

Психологиня розповіла про синдром відкладеного життя

. 2373

 

У рамках рубрики для жінок «Все буде добре і навіть краще» психологиня Олена Чорна розповідає про синдром відкладеного життя.

 now

Так називають звичку людей замріюватись майбутнім, нічого не змінюючи у теперішньому. Це коли людина уявляє, що десь там, колись вона нарешті поїде у подорож, купить собі машину, матиме власний дім, схудне з понеділка, і взагалі, як візьметься за себе!

От тільки хай ця спека скінчиться, це напруження спаде, діти підростуть, школа закінчиться, «зі звітами розберусь, бо хто ж крім мене?», «подопомагаю всім, хто без неї не може», і взагалі – «зараз немає часу, якось потім це вирішиться».

А знаєте, як це вирішується якось потім? Календарно-змінним способом. Дати змінюються, а життя ні. І замість фраз «та колись» з’являється все більше фраз «а я так ніколи й не…». Не одягнула те коротке плаття, не майнула на вікенд в сусіднє місто, не побачила море у вересні, не .., не…, не…».

Ми тривалий час жили у виживанні, у страху, що може не бути одягу, продуктів, що навколо нестабільність і незрозумілість. Тому дуже тяглись до стабільності – стабільна робота, стабільне житло, стабільний розклад дня. Це все давало точку опори. І поступово ця точка перетворилась на залізобетонну плиту, яка не пускає вас у зміни.

Перед вами три листи з життя однієї жінки.

  • Коли я виросту, я буду багато подорожувати. Часто їздити на море. Буду малювати, куплю собі найкращі фарби у світі. А ще я дуже люблю тваринок і, коли виросту, заведу собі 2 киці і собаку.
    Оля, 9 років

 

  • Я-мама, і я маю бути щасливою. Навіть так, я точно була щасливою. Коли народилась моя донечка. Коли взяла її на руки, вдихнула її запах. Зараз я теж ціную такі моменти.
    Але їх стало небагато. Я маю все встигнути: і дім, і роботу, і сім’ю. Економно витрачати бюджет. Зараз мені не до мрій. Треба дітей на ноги підняти, одягти, вивчити. От на пенсії буду подорожувати і співати…
    Ольга, 31 рік

 

  • Я вже 5-й рік на пенсії. Діти виросли, та й внуки вже не маленькі. Раніше кликали мене на допомогу, а тепер не кличуть. Сиджу в чотирьох стінах. Щодня одне і те ж: встала, приготувала їсти, поїла, серіали і сон. Іноді переглядаю старі фотографії.
    Це фотографії дитячих шкільних свят і сімейних застіль. Якась я скрізь невесела. Пам’ятаю цей час: все біжиш, всім винна. Думаєш, що робиш найважливіші в житті справи, а насправді… Не такі вони виявились і важливі.
    Що я можу згадати, крім втоми, сварок і однієї поїздки на море з внуками?
    Мрії? Думала, що у мене на них купа часу...

           Ольга Петрівна, 67 років

Які рішення не прийняла ця жінка? На що не зважилась? Чи радує її тепер те, що вона була незамінним співробітником, завжди мала випрані тюлі і водила дітей на усі гуртки, махнувши рукою на себе? Чому було присвячене її життя і чи було воно насправді ЇЇ?

Сім'я, робота, дім – важливі складові вашого життя. ВАШОГО. І в цьому коктейлі має бути щось про вас. Час на заняття хобі, час на масаж, дозвіл собі на подорожі, дозвіл не бути ідеальною, право сказати НІ.
Мій любий читач, чого вам хочеться просто зараз? Саме цієї хвилини. То візьміть і зробіть, просто візьміть і зробіть. Не закопуйтесь у пояснення, чому НІ – ми в цьому профі, а згенеруйте спосіб, щоб сказати собі сьогодні ТАК.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама