Життя

Як потерпілим пережити наслідки стихійного лиха: поради психолога

. 1207

 

У традиційній п’ятничній рубриці для жінок «Все буде добре і навіть краще» психологиня з Кропивницького Олена Чорна розповідає що робити, коли навколо все руйнується, будинки ламаються, карантин скасовує плани, хочеться залізти під стіл і плакати?

 

vidchay

Наше місто стало свідком практично незнаного для нас явища – смерчу, який в одну мить зруйнував покрівлі і стіни сотень будинків, залишив без світла і тепла цілі райони. І якщо «карантинні емоції» наростали поступово, ми мали час на адаптацію, то тут зміни відбулись миттєво- п’ять хвилин, і на місці міцної надійної домівки відкритий дах і розтрощений паркан.

Хочеться сісти і плакати. Кричати: «За що?!» Заплющити очі і завтра прокинутись в старому світі, де все на своїх місцях, де все, як завжди.

А поряд ще - діти, і вони налякані, і їм теж треба пояснити, що сталось. Розказати правила поведінки при стихії, адже нема гарантії, що щось подібне не трапиться знову.

Що робити? З чого почати нам, дорослим, які волею стихії мають стати опорою для своїх дітей, відбудувати поруйноване, зокрема і поруйноване всередині?

Я не буду вам говорити щось на зразок: «Подякуйте, що живі лишились. Що можете дихати і ходити». Впевнена: ви зробили це першою справою. Обняли рідних і зраділи, що всі живі.

Але за цим перепочинком йшло прийняття іншої реальності- де нема, на чому приготувати їжу; де холод знадвору і всередині; де необхідний капітальний ремонт і капітальні кошти. Де необхідна ваша капітальна зібраність і врівноваженість. Тільки де її взяти?

Дозвольте познайомити вас з методикою логотерапії – напрямку психології, який виник в концтаборі. Віктор Франкл, психотерапевт, декілька років життя був в’язнем концентраційного табору під час ІІ Світової війни. Він спостерігав, як поводяться і виживають люди, у котрих забрали все: сім’ю, звичне життя, особисті речі, надії на світле завтра.

Які щодня виснажливо працюють, піддаються знущанням і приниженням, голодують, живуть в нелюдських умовах. Віктор помітив, що виживають не найсильніші чи найрозумніші. Виживають ті, які можуть обирати. І що ж можна обрати у ситуації, коли людина- «витратний матеріал» і від неї нічого не залежить?

«У людини можна забрати все, крім одного: останньої людської свободи – обирати своє ставлення до будь-яких обставин».

Франкл побачив, що в критичній ситуації, коли у нього і його товаришів забрано все, вони мають вибір, як до цього ставитись: опустити руки чи думати про звільнення, страждати і згасати чи знайти щось більше, заради чого хочеться вижити.

Завдяки цьому усвідомленню і глибокому прийняттю того, що смисл життя – ширший, ніж просто фізичне існування, Віктор зміг вижити і, вийшовши з табору, створити новий напрям екзистенціальної (життєвої) психології.

Як же його ідеї використати нам сьогоднішним? Найперше – це нагадати собі, заради чого більшого ніж просто існування, ми прийшли у цей світ. Що у вас є, для чого і для кого жити. Що за кілька місяців дім буде відбудовано і життя повернеться у більш-менш звичне русло.

Так, воно ніколи вже не буде таким як раніше. Новий досвід і нові проживання стануть його частиною, але життя буде відбудовано. Виділіть у своїй свідомості на це достатньо часу – наприклад, півроку на завершення зовнішніх і внутрішніх робіт.

По-друге, сконцентруйтесь на моменті «тут і зараз» і на задачах дня. Перший місяць не будуйте планів про те, «що буде потім». Це «потім» точно буде, але якщо ви уявно переміщуватимете себе в облаштоване і стабільне «потім», а за кілька хвилин ваші очі натраплятимуть на поруйноване «сьогодні» - розрив для психіки буде занадто сильним.

Ставте собі задачі на день і фокусуйтесь на них. Наприклад, сьогодні важливо: роздобути їжу, погодувати родину, прибрати частину двору, зайнятись відновленням тієї частини будинку. От це і робіть.

Обмежуйте своє планування одним-двома днями. Так ваша психіка побачить, що ви впливаєте на ситуацію, що є зміни, що сьогодні порівняно з «вчора» стало краще, що надії на стабільність і відбудову є.

Присвятіть час дітям. Існує хибне відчуття, що якщо діти достатньо самостійні і можуть самі себе зайняти, то хай там граються і не заважають дорослим відбудовуватись, бо і без них справ по горло. Це не зовсім так.

Діти не можуть впливати на ситуацію так, як дорослі. Вони не полізуть ремонтувати дах чи класти цеглу. Але їхні страхи не менші. Ми, дорослі, здатні проектувати цю ситуацію на життя і осягнути що зараз такий період- нелегкий, трагічний- але він коротший у порівнянні з роками, які ви прожили у будинку До і житимете Після.

Для дітей ситуація складніша: зруйновано їхній стабільний світ. Нове, невідоме Щось різко змінило уклад життя. Від Цього плаче мама, а батько відганяє, щоб не вештались під ногами, бо й без них діл по горло.

І діти лишаються сам на сам зі своїми страхами.

Як їм допомогти? Найперше – не відгороджуватись від дітей.

Транслювати їм, що сталась не катастрофа, а важка подія, з якою ви (з допомогою рятувальників, волонтерів) впораєтесь. Давати дітям посильні завдання; ввечері відзначати їхній вклад у відбудову.

Коли будете готові, проговоріть з ними правила поведінки під час смерчу (можна у формі гри).

Коротко правила такі:

  • Знаходишся всередині приміщення – заховайся під стіл або подалі від вікон;
  • Знаходишся на вулиці – тримайся подалі від дерев, легких парканів, білбордів; ляж у ямку, якщо є, прикрий голову підручними матеріалами.

Так, під час розмови вам може бути боляче і страшно. Але пояснивши дитині алгоритм дій, ви зменшуєте її страхи. Знаючи, як поводитись, ми відчуваємо, що можемо частково керувати ситуацією (знати, куди бігти, і де ховатись), і це знімає значну частину тривожності.


Більш спокійна дитина- врівноваженіший дорослий, і навпаки.

Знаю, вам зараз нелегко. І це нелегко триватиме ще певний час.

Знайдіть у собі те більше, заради чого варто жити. Фокусуйтесь на задачах дня. Проводьте більше часу серед людей, бо гуртом, кажуть, і «батька легше бити».

Обіймайте дітей. Обіймайте один одного. Дякуйте собі за те, що сьогодні ви стали на два кроки ближче до стабільного «завтра». А воно точно настане, я запитувала.

 

Поширюйте

Коментуйте


Реклама