24 лютого ми втратили відчуття безпеки: фізичної та психологічної. Ніхто не знає, яким буде завтра та чи зможем його пережити.
Як пережити свята коли хтось з родиною у своєму домі, а ви втратили найдорожчих, свій дім і плани. На ці та інші питання відповідає психологиня Олена Чорна.
Місцями хочеться не жити, але не жити не можеш. Маєш бути і бачити ту реальність, якою вона є. Із втратами, із тим, що хочеться закричати до неба: "За що?! Чому саме він? Чому це сталося з нами?"
Українці - нація з ранами
Усі українці травмовані, ми зараз нація з ранами. Але у тих, хто втратив рідних, здається, ця рана ніколи не заросте.
Втрата дому та планів - це рана, що піддається загоєнню. Так, нелегко, це на роки, але тут і оточення допоможе, держслужби, волонтери. Різке катапультування у нове життя, яке ви можете наповнити новим смислом. Почати з точки, коли уже розумієш, чого хочеш і як це створити.
А от втрату чоловіка, дитини, батька, брата, сім'ї служби не замінять. Ніхто не замінить. Ви маєте право відчувати те, що відчуваєте. Не існує ніякого правильного чи неправильного способу проживання смерті близької людини.
Всередині людини стався вибух, її світ зруйновано, вона має право прожити ті емоції, які піднімаються. Відплакати, відтужити, довго сумувати, злитись на тих, хто вижив, кричати своє "навіщо?", бути байдужою до навколишніх.
Не треба змащувати стан людини, що тужить ось цим "Ну подивись, тобі ще не найгірше дісталось", "Ти ще молода, знайдеш собі когось" або "Припини, скільки можна". У стані гострого горя людині потрібні не поради, а тиха присутність.
Ритуали прощання
Дуже допомагають ритуали прощання. Поховання загиблих з почестями, дев'ять днів, сорок днів, встановлення хреста. Це дає мозку відчуття завершеності, що це точно сталося; тоді торг "а може, це неправда" завершено. Стає стабільніше, не легше, але більш контрольовано.
Панахида з почестями, коли усе село схиляється на колінах перед загиблим, надає загибелі відчуття смислу. Що загинув герой, який захищав країну, завдяки йому вижили тисячі людей. Хоча б встановлення хреста, коли наразі можливо лише це.
В період горювання - який психологічно триватиме рік-два- людина втрачає відчуття часу, святковості-несвятковості днів - це все неважливо на фоні її потрясіння. І в цьому вона права.
Тому які свята на фоні горя? Хіба що у форматі "згадати, як любив їх святкувати той, кого втратили", переглянути фотографії з ним, приготувати його улюблену страву, подякувати, що маєте ці спогади.
В пам'ять про свого рідного
Не потрібно змушувати себе усміхатись. Варто уникати натовпу людей, який не прожив ваших подій. Зробити щось в пам'ять про свого рідного - посадити дерево, закласти сад. Зробити традицію писати йому листи і спалювати з вірою, що так лист дійде до адресата на небеса.
Спершу ці листи можуть бути гнівними "Навіщо?!!!", потім болісно-тяжкими про перші місяці без нього, а далі... Хай спершу настане це далі.
Віддавайте шану тим, хто вже не з вами, і в такий спосіб, як ви відчуваєте правильним. Горюйте за ними стільки, скільки горюється. Вшановуйте пам'ять. Тут немає правильних чи неправильних дій. Живіть так, як ви відчуваєте серцем.
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
- В Україні продовжує діяти держпрограма єОселя: яке житло можна обирати
- Перша пробіжка в перший день нового року: "Бігова спільнота" Кропивницького пробігла 3 кілометри
Щоб дізнаватись новини першими підписуйтесь на нас у
Поширюйте
Коментуйте
