Наймолодший депутат Кіровограда: Виховувати прагнення до свідомого політичного вибору потрібно ще в школі (ФОТО)
Сьогодні досить поширеним є твердження, нібито майбутнє України обирають бабусі, тому що молодь не ходить на вибори й узагалі є пасивною. Але цей стереотип спростовують не тільки події Революції Гідності, рушійною силою якої була молодь. На нинішніх місцевих виборах молодь брала в них участь не просто як виборець, а й як суб’єкт виборчого процесу, чим продемонструвала небайдужість до суспільно-політичних процесів і готовність брати на себе відповідальність за майбутнє окремо взятих міст, сіл, селищ.
Для прикладу, наймолодшим сільським головою в Україні обрано 22-річного студента-п’ятикурсника Артема Кухаренка, за якого проголосувало 80 відсотків жителів села Подільського, що на Черкащині. Безпрецедентним для Кіровограда можна вважати той факт, що одним з депутатів міської ради став 20-річний студент третього курсу істфаку Кіровоградського педуніверситету, волонтер і громадський активіст Геннадій Маламен (на знімку праворуч) (ВО «Свобода»). Про свої плани в новій для себе ролі та про себе Геннадій розповів в інтерв’ю нашому виданню.
– Геннадію, як би ти сам себе сьогодні представив читачам – політиком чи громадським активістом?
– Мабуть, те й інше треба ставити через кому. Тому що я очолюю Всеукраїнську громадську організацію «Сокіл» і є членом ВО «Свобода», а віднедавна, як ви вже знаєте, й депутатом міської ради.
– Ти студент третього курсу, не пригадую студентів серед депутатів міської ради. Для Кіровограда це означає, що міська влада, хоча б частково, таки оновлюється і «молодшає». А що особисто для тебе означає обрання депутатом?
– Не пам’ятаю, хто сказав, що наполеглива праця винагороджується виключно обов’язками. Цілком поділяю цю думку. Для мене це передусім нові обов’язки.
– На чому зосередишся як депутат у першу чергу?
– Якщо брати конкретний напрямок роботи, то я ще не визначився, в якій комісії працюватиму. А якщо говорити в цілому про депутатську діяльність, то я хочу просто чесно виконувати свої обов’язки перед громадою і представляти її інтереси. Тому що місцеві політики часто спекулюють на тому, що нібито дослухаються до людей, але чомусь тільки в досить спірних питаннях. Так, наприклад, із міського бюджету витратили 400 тисяч гривень на опитування щодо назви міста, начебто, щоб урахувати думку жителів міста. Це було абсолютно непотрібним, оскільки рішення щодо назви прийматиме Верховна Рада.
– Ти ж розумієш, що депутат – один у полі не воїн, що в одному випадку твій голос може бути вирішальним, а в іншому – нічого не вартим. Чи є вже в тебе союзники, близькі за поглядами люди, з якими співпрацюватимеш?
– Однозначно, що з кимось співпрацюватиму, як і мій колега-свободівець Сергій Капітонов, але з ким і як, поки що не можу сказати.
– Що спонукало тебе займатися політикою?
– Нібито банальні речі: прагнення змін і бажання бути корисним країні. Чотири роки тому, тобто в шістнадцять, я прийшов до Всеукраїнської громадської організації «Сокіл», завдання якої – виховання молоді в дусі націоналізму, патріотизму та здорового способу життя. Тому одна з традиційних наших акцій – це пробіг здорової молоді до дня народження Романа Шухевича. Також проводимо акції в школах із учнівською молоддю. Я особисто періодично читаю лекції. Ось уже півтора року займаємося волонтерством.
– Сайт «Гречка» розмістив відео, де ти в холодну погоду в шортах збирав гроші для бійців АТО. Часто вдаєшся до такого психологічного прийому?
– Удруге. Прийом справді єфективний, ми за годину зібрали, як на мене, непогані кошти – близько п’ятисот гривень. Це значно більше, ніж зазвичай. Люди підходили і запитували, ну, хіба воно того варте, щоб стояти і мерзнути. І я розумію, що якби я стояв одягнений, то вони пройшли б повз, тому що людям у сьогоднішніх умовах усе складніше допомагати Армії, багато хто вже просто не має чого жертвувати. Був такий приємний випадок, коли підійшов хлопчина, накинув на мене свою куртку і запитує: «Може, кави піти купити?».
– Не простудився?
– Ні, Боженька помилував.
– Можливо, це запитання тобі як студенту істфаку здасться провокаційним, тому можеш не відповідати. Як ти ставишся до того, що більшість ваших викладачів виступила за повернення місту історичної назви «Єлисаветград»?
– Вони працюють із архівами й з історичними джерелами, і я не можу їх запідозрити у політичній заангажованості чи політичній некоректності. Я можу зрозуміти їх з точки зору романтичних поглядів, але не підтримую, бо для мене у виборі назви головне, щоб вона була корисною для українства, для держави як такої, для нації. Я – за Інгульськ.
– З приводу виборів міського голови, як ти ставишся до того, що значна кількість кіровоградців проголосувала за колишнього регіонала, якому приписують організацію тітушок на Антимайдані в Кіровограді?
– Думок багато, вони не зовсім впорядковані, але хочу сказати, що 27 відсотків виборців, які взяли участь у другому турі, – це мізерно низький відсоток для Кіровограда, аби робити висновки відносно всіх кіровоградців. Та проблема справді є. На моє переконання, прагнення до свідомого політичного вибору, до вибору майбутнього потрібно виховувати ще в школі. Не можна обирати з-поміж двох бід меншу, як традиційно
роблять українці. В англійців навіть є така приказка: «З-поміж зла не обирають».
З газети “З перших уст“
Фото Валерій Лебідь
