Надійка Гербіш: Мені хотілося спонукати читачів до пошуків. І подарувати надію

Ваше творче прізвисько «Фея радості». У «Теплих історіях…» ви реалізували його сповна. Звідки черпаєте історії?
-З життя: спостережень, спогадів, відчуттів, прожитих і почутих історій.

Чому у багатьох персонажів такі фантазійні імена?
– Прочитавши «Теплі історії до кави», моя мама сказала, що не всім героїням пасують їхні імена. Тож у наступній книжці з’явилися імена старовинні або не надто популярні сьогодні. Я випитувала у бабусі імена її родичок (вона – переселенка з Польщі, тож імена були не надто типовими для України). Так і з’явилися Франка, Ада та інші дівчата – точніше, їхні імена. Багато з описаних дівчат – мої близькі подруги, яких насправді звуть по-іншому. Разом із тим у книжках є чимало історій, де я не змінювала жодних власних назв – й імен зокрема.

Частими персонажами новел є щаслива подружня пара. Думаю, це точно історія писана з життя. Що потрібна для сімейного щастя?
-Так, це історії, писані з життя. Власного та тих чудових людей, з якими я маю щастя спілкуватися. Для сімейного щастя потрібно, направду, доволі багато. Щастя – це вибір. Але й доволі копітка щоденна праця. Любов у діях, певне самозречення, почуття гумору – без цього всього щастя неможливе.

Яким ти взагалі бачиш свого читача?
-Усі люди дуже різні, дуже несхожі між собою. Це, звісно, стосується і читачів. Але, думаю, їх усіх об’єднує внутрішній пошук радості й див. І саме це об’єднує мене з ними.

Велику частину вашого життя займає церква і соціальна робота. «Теплі історії…» ніби пронизані християнською любов’ю, незважаючи на те, що жодних релігійних напучувань у новелах немає. Як так виходить?

-Бог є основою мого життя. Християнський світогляд чи то пак христоцентричне світобачення просочене в кожну деталь мого існування – і моїх книжок. Тож «проповідувати» у найзвичнішому сенсі цього слова, аби донести якусь думку, не обов’язково. Мені хотілося спонукати читачів до пошуків. І подарувати надію.

Ви також є перекладачем. Які б книги, що ще не дійшли до українського читача, Ви хотіли б перекласти?
-Насправді їх є дуже-дуже багато. Чесно кажучи, більшість книжок я читаю англійською. У мене є улюблені автори, але я ставлюся з такою величезною повагою до їхніх текстів, що боюся братися за переклад. Боюся проґавити якийсь важливий відтінок значення, не розгадати алюзії, не відшукати влучного відповідника. Тож часто жартую, що англійську варто вчити хоче б тому, щоби читати, скажімо, Дона Міллера.

“Казку про динозаврика” і повісті для підлітків “Майже, тобто, приблизно” теж вийдуть у «Брайт букс»? Після успіху «Теплих історій до кави» Вам не пропонували видавати наступні книги більш відомі видавництва?
– Казка про динозаврика називатиметься дещо інакше і, якщо все складеться добре, вийде в антології одного з чудових українських видавництв. Щодо «Майже, тобто, приблизно» – як і інших книжок, над якими я працюю чи планую працювати – говорити дещо рано. Мені насправді пропонували співпрацю хороші й відомі видавництва – і навіть до успіху моїх «кавової» та «шоколадної» книжок. Але для мене рішення про співпрацю ніколи не визначалася популярністю партнера чи видавця. Насправді, дуже багато чинників мають тут важливе значення. Зараз можу лише сказати, що російські переклади «Теплих історій» вийдуть саме у видавництві «Брайт Стар Паблішинг» під торговою маркою «Брайт Букс».

Частина вашого життя пов’язана з Кіровоградщиною. Як вам працювалось в Олександрії і чому вирішили покинути посаду головного редактора видавництва «Ездра»?
– В Олександрії мені працювалося весело й натхненно – там живуть чудові люди, у мене була прекрасна творчо-мандрівна робота. Але ми з чоловіком страшенно сумували за Тернопільщиною і рідними-друзями. Повернулися в зв’язку з сімейними обставинами – чоловікові запропонували хорошу роботу в Тернополі. А ще ми дуже потрібні були вдома.

Коли приїдете до Кіровограду з новинками?
– На жаль, зараз не можу точно сказати, коли. Останні роки мені доводилося дуже-дуже багато подорожувати Україною і закордонням. Бували періоди, коли дорога кликала мене щотижня. Тож тепер я вирішила зробити невелику перерву. І якщо їхати – то лише у відпустку й лише з сім’єю. Правда, одна з презентаційних поїздок таки має відбутися наприкінці весни – на Книжковий Арсенал. Думаю, настане час, коли я повернуся до свого мандрівного життя. І буду рада зустрітися з кіровоградцями. А поки – бажаю вам чудової весни й дуже багато натхнення!

Дякую, Надійко. Навзаєм. Чекатимемо на нові і позитивні тексти від Вас.

Розпитувала Марта Луцька

Фото зі сторінки Фейсбук Надійки Гербіш