Сергій Фоменко: «Мандри» є комерційно успішним проектом» (ВІДЕО)

З нашої розмови ви дізнаєтеся, що не так давно стало для гурту «божественним подарунком», що спільного й відмінного між «Мандрами» й командою «ТіК», про інтегрованість і незалежність від українського шоу-бізнесу, а також про роль грошей та політики в житті співака.

Наскільки Фома, який виступає соло, відрізняється від Фоми, котрий співає в гурті «Мандри»?

– Це трішки інша подача матеріалу, тому що в «Мандрах» нас багато людей. Я виконую одну з функцій, один із п’яти людей на сцені. А «Фома. Шансон» – нас двоє людей на сцені. Або, як це було у випадку з «Країною мрій», трохи розширений склад, тому більше було схоже на «Мандри». У «Фома. Шансон» я можу трішечки більше імпровізувати – і все! Бо «Мандри» – це вже машина, там є поле для імпровізації, але не так багато.

Як на ходові якості Вашої «машини» вплинув прихід у гурт Інни Прокопчук?

– Дуже добре вплинув. Бо вона ще не дорозкрилася в цьому форматі. До того ж вона жіночністю розбавила цей набридливий, як стара сім’я,  чоловічий колектив. Був такий момент, коли ми так набридли один одному, що вже всьо. Але тут прийшла Інна – і це був божественний подарок!

А Ви не боїтеся, що вона не зможе у форматі «Мандрів» розкритися так само яскраво, як у «ДримбіДаДзизі»?

– Я б так не сказав. По-перше, багато пісень ми з нею співаємо спільно, як, наприклад, «Черевики» – два сильних рівноправних голоси. Більше того, та «двіжуха», яка є з «Мандрами», і яка була з «ДримбаДаДзиґою» (хоча в них було кілька класних концертів) – вона не порівнянна. «ДримбаДаДзиґа» – група молода, і їм треба було постійно щось доводити. А в «Мандри» вона прийшла на те, що доводити нікому нічого не треба, можна просто кайфувати. Вона й кайфує. І це круто! На загал, я б іще більше людей взяв, щоб ми співали й робили шоу, а гітару брати в руки тільки іноді. З Інною ми ще танцюємо разом…

Тобто це щось уже схоже на групу «ТіК»?

– Ні, «ТіК» не дотягує до «Мандрів» у цьому плані. У нас суто справжня історія, а не гра у сільських дурників. У нас все серйозно.

А Ви з приємністю підтримуєте відносини, спілкуєтеся з такими музикантами, які, за Вашими словами, грають на сцені, які несправжні?

– Спілкуємося. Насправді, у мене немає до людей жодних претензій. Кожен живе і виживає, працює, як може. Просто я собі роблю оцінку, з ким мені цікаво більше або менше, з ким по-справжньому можна відкритися й відчути, а з ким – ні.

Наскільки для «машини» під назвою «Мандри» важливо, аби її деталі створювали інші «машини», тобто брали участь у сольних та сайд-проектах?

– Справа в тому, що «Мандри» є комерційно успішним проектом. Це не є погано, тому що легше розставляти пріоритети й робити певні пріоритетні штуки. Особисто для мене важливо не стати просто «Залізним Дроворубом». Треба бути живим, і щоб це було справжнім. З часом ми стаємо тільки кращими, більш відкритими і більш драйвовими.

За 14 років існування гурту «Мандри» Ви скоріше змінили світ навколо, чи оточуючий світ змінив Вас?

– Це, я думаю, десь приблизно «фіфті-фіфті». Все ж таки життя перемагає і більше нас міняє, ніж ми його. На жаль. Ви сказали, що «Мандри» – це комерційно успішний проект.

Наскільки міцно ви інтегровані у сучасний український шоу-бізнес?

– Рівно настільки, аби не бути від нього залежними.

А як так може бути?

– Для мене грошей має бути стільки, щоб я про них не думав. Тобто ти не є супербагатим, і не є бідним, ти пливеш десь посередині. І мета – ще більше бути спокійним. Мене має цікавити тільки творчий процес.

 Відповідно для цього біля групи мають бути: продюсер, директор, стиліст, піар-менеджер…

– З цим складніше, бо в Україні насправді мало професіоналів цього плану. Справжніх професіоналів, які розуміють, як все робиться і від яких щось залежить. В іншому випадку – це просто марне витрачання грошей. Тому я сам собі продюсер. Бо мені нецікаво викладати кровно зароблені якомусь невігласу, якщо з цього нічого не буде. Ми вже пробували, і результатів я не помітив. Це складно.

Гурт «Мандри» брав участь у виборчій кампанії 2004 року, ви співали й на Майдані під час Помаранчевої революції, та й пізніше виступали у турах на підтримку певних політичних сил. Зараз наскільки тісно ви співпрацюєте з політиками?

– З політиками у мене свої відносини. Я підтримував тільки політиків, які особисто мені як громадянину на той момент здавалися актуальними та адекватними. Я не заради грошей це роблю. Гонорари ми не піднімаємо і не опускаємо. Це просто робота. Хоча я добряче міркую над тим, хто ця людина, і що він чи вона може зробити для країни.

Зараз Ви бачите багато таких людей серед вітчизняних політиків?

– Все не так просто, на жаль. От Кличко, в принципі, зараз цікавий, бо він не «совок». І він єдиний у Київраді, хто не давав продавати землю. Плюс – він виховувався, в принципі, в Західній Європі. Зрештою, треба ж з когось вибирати, а не грати старою колодою. Стояти неможливо, процес має бути. Якщо мені зовсім стане нецікаво, а це теж варіант, мої погляди можуть змінитися. Наприклад, Боб Ділан колись активно щось писав, доки його це цікавило.

Пісня «Не спи, моя рідна земля» була написана спеціально під Помаранчеву революцію?

– Вона була написана за рік до того. Ми їхали з Польщі, з гастролей. Як відомо, при перетині кордону залізничні вагони переставляють з європейських рейок на «совєтські». І от наче ми тільки-но були в Польщі, де все чистеньке, охайне – як жінка гарно вбрана, а варто було перетнути кордон – і тут купи сміття, люди якісь перелякані… Це мені так вразило, і я почав цю пісню писати. Це було 2003 року. Просто записали ми її в той рік, бо я відчув, що її можна записати, вона буде доречною. І почали співати в турі, а ми їздили якраз по Сходу й Півдню – Маріуполь, Бердянськ. Це було дуже суворо: наприклад, якісь божевільні  сталіністи кидали в нас відірваними ногами. Чуваки якісь труни носили – чортзна-що було! І от там «загартовувалася сталь».

{youtube}aqi_rPsJFsU&feature{/youtube}

Якщо уявити Кіровоград як музику, що б це була за музика?

– Я ще тільки розкриваю цю тему. Після лютневого туру я вже точно вам зможу сказати.

Ольга Кирилюк

Фото: Артем Дубовик