Олександр Положинський: «Україні треба буде збільшувати квоти. І не лише на радіо»

– З Кропивницького починається наш тур і це взагалі перший сольний концерт гурту «Був’є». З одного боку є певне хвилювання як це сподобається публіці і як це вдасться нам. А з іншого боку у мене є хороші спогади пов’язані з Кропивницьким, наприклад, тут відбувався перший фестиваль КВН на який поїхали, і завжди концерти Тартака проходили дуже душевно. Думаю, як буде задано тон тут, так і пройде весь тур, – каже музикант.

– Крім «Був’є» з’явився новий проект за вашої участі “Олів’є”. Розкажіть що це?

– Ну це поки що не серйозна історія. Є у мене молодший колега Іван Марунич із групи «NRavitsa Planet». Ми з Іваном граємо в ФК «Маестро» – це футбольний клуб артистів, а перед новим роком ми в двох поїхали на концерти до наших військових. І якось після чергових концертів, у гостьовому будиночку священика у Волновасі, ми записали кілька відео з післяни із репертуару Тартака. Людям ще сподобалась і вирішили зробити проект, де будемо на телефон записувати пісні під гітару, але нові пісні. Є певна кількість написаних пісень, які покриваються пилом: не дуже пасують ні для «Був’є», ні для Тартака, але їм теж хочеться жити. Такі пісні були і в мене, і в Івана. І минулої суботи, 11 травня, просто сіли і 11 пісень записали. Тепер щосуботи будемо викладати по одній пісні. Так що шукайте на Фейсбуці сторінку.
Пісні дуже різні: і веселіші, і серйозніші, і сатиричні, і душевні.

– Зараз ви фактично живете в роз’їздах між Києвом і Луцьком. Думаю у Луцьку як і в нас є така особливість, що люди розвиваються і прагнуть вирватись до столиці, щоб не повертатись. Коли ви їхали з Луцька, спершу у вас було прагнення не повертатись?

– Багато що залежить від людей чи від міста. Я їхав до Києва ситуативно: мені запропонували роботу на радіо і знав, що мені там буде простіше розвивати «Тартак». Але тоді ще всі музиканти гурту залишались у Луцьку. Проте і те, що я зараз досить багато часу проводжу в Луцьку не означає, що там готовий осісти. Все залежить від зацікавлення і конкретної справи, якою займаєшся. Є багато людей, які їдуть із великих міст у маленькі містечка і намагаються їх розвивати.

Є прекрасний приклад, яким я захоплююсь. Люди переїхали з Києва у Івано-Франківськ, заснували там власний бізнес, потім вийшли із громадською ініціативою «Тепле місто» і зараз демонструють просто неймовірні для України результати громадської активності місцевого рівня.
Гарні приклади є в нас в Луцьку, коли місто розвивають люди, які приїхали з Луганська.

– Що вас особисто кличе в Луцьк?
– Ну це моє рідне місто. Там батьки, які потребують моєї уваги, багато друзів. На фоні того як зараз розбудовується Київ він для мене не є таким комфортним, яким був наприклад 20 років тому, коли я полюбив це місто. В чомусь Київ змінюється на краще, в чомусь – на гірше. Це перш за все у змозі дихати чистим повітрям через забудови. У луцьку, на жаль, теж починаються ці процеси.

– Як пишете пісні? Вдається планувати і писати пісні для різних проектів?

– Скільки не плануєш, реалізовувати плани не завжди виходить. В чомусь це моя провина, в чомусь – інших людей. Виходить як заплановано – добре. Не хочу себе навантажувати чіткими графіками. Краще перевести себе у філософський режим і отримувати задоволення від того, що робиш.

– Гурту «Тартак» вже 22 роки. Проте досі деякі оглядачі говорять про те, що українська мова не придатна для деяких напрямів музики, зокрема репу та хіп-хопу. Чому так?

– Дуже багато людей, які називають себе фахівцями з української музики і беруться судити вони не до кінця знають її. Про реп і хіп-хоп, думаю у минулому році Аліна Паш та AlуonaAlуona довели абсурдність таких заяв. Мені дуже прикро, що Дмитро Монатік, мій земляк з Луцька, не може писати пісні українською мовою, але мені здається це не тому, що українська мова непридатна для написання пісень, а тому, що коли людина звикла писати однією мовою, іншою йому не завжди вдається. Я вільно володію російською, але мені дуже складно писати нею пісні.

Інша справа, коли ми говоримо квоти на радіо, мають сенс заяви, що деякі музичні формати важко задовольнити. Не тому, що це неможливо зробити, а тому, що так склалось: менше артистів таку музику творять українською. Але ж знову ж таки ці квоти показали, дайте людям творити і доносити свою творчість до публіки за рахунок потрапляння в радіоефір, і все дуже швидко зміниться.
Заяви про те, що ви не можна заповнити ефір – це просто саботаж. Оголосіть про наявність вакантного місця в ефірі і все дуже швидко заповниться.

– Підтримка квот ще довго буде потрібна?

– Думаю, що ще довго-двого-довго на своїй дорозі до справжньої, стовідсоткової незалежності Україні треба буде збільшувати квоти. І не лише на радіо. Думаю, що квоти треба вводити не тільки щодо культурного продукту.

Фото Олени Горобець