Андрій Бондар: Польща як і Україна досить парадоксальна країна (ВІДЕО)

-Коли розгорнулась уся ця буча довкола Катерини Абдуліної (артистка Національної опери України, написала на сторінці соціальної мережі про те, що радіє тому, що її діти вчитимуться в російській школі а не в „бидлячій українській” – прим. авт.), ти на своїй сторінці у Фейсбук написав, що варто було патріотам не критикувати оперну співачку, а придбати хоча б 10 українських книг. Які б книги ти порекомендував?

– Я думаю, з одного боку, це був провокативних хід, бо куплені книжки не є мірилом патріотизму, це є мірилом культурного розвитку людини. Не патріоти купують книжки, а люди, які прагнуть нового знання. На Форумі я придбав для себе кілька вартісних книжок. Серед них – книга «Прогулянка» Роберта Вальзера у перекладі Юрія Андруховича, книга зібраних віршів Олега Лшеги «Великий міст» та інші. Звичайно, не можна оминути повість Тараса та Мар’яни Прохаськів, які видали книжку про життя кротячої родини. Вона прекрасна.

– Розкажи, будь ласка, більше про книги, які ти перекладаєш. Ти сам їх обираєш чи це редакційне замовлення?

– Буває по-різному. Іноді вдається домовитися з видавництвом і перекласти те, що ти хочеш, але дуже часто буває так, що доводиться виконувати редакційне замовлення. В цьому немає нічого поганого. Тексти дуже різностильові, різножанрові. Я дуже люблю перебігати від стилю до стилю, люблю міняти мови. Думаю, дуже добре, що є англійська мова і я можу втілювати у такий спосіб свої навички.

– Завдяки текстам ти, напевно, знайомишся з польською дійсністю краще, ніж читач. Україна у твоїй публіцистиці досить парадоксальна і абсурдна. Польща дуже відрізняється від України?

– Польща теж досить парадоксальна країна. Розумієш, Польща становить певну єдність: культурну, національну, релігійну. Там досить багатьох проблем, які ми маємо, просто не існує. Немає мовної проблеми, цієї релігійної розшарпаності, немає міжрегіональної напруги як у нас. Є певний національний консенсус. І з цього консенсусу виникає образ країни, яка перебуває під певною напругою, тиском церковних кіл. Цього не можливо уникнути. У нас такого, слава Богу, немає. З іншого боку є нормальне прагнення європейської усередненості, бажання бути як всі інші (французи, британці).

Є різні люди, але вони відрізняється залежно від того, хто чим займається, а не хто звідки походить. Я страшенно люблю Польщу і поляків за їх гумор, за дуже жваве реагування на реальність. Поляки – це люди, які дуже люблять обговорювати проблеми. Вони можуть годинами говорити і нічого не робити. Це великий талант. Таким чином вони позбавляються своїх проблем. У польській мові є слово «gadanie» – базікання.

Поляки теж пройшли свої 90-ті роки. Вони в них були зовсім інші. Там була ситуація демократії, не було олігархату як у нас, не було такої кримінальної ситуації, але вони своє теж отримали під час цього переходу від комунізму до капіталізму.

У поляків є таке національне гасло «Бог, честь, Батьківщина». От у нас, українців, з усіма пунктами цієї тріади є проблеми. В нас немає бога, бо, я вважаю, наше суспільство ніколи не було християнським. Воно прийняло певну версію ритуального християнства. У нас немає честі, немає уявлення про державний інтерес – це все в межах другого пункту. Ну і звичайно Вітчизна… У нашій країні забагато клінічних ідіотів, які не бачать ні себе в цій країні, ні свого майбутнього.Тому, вважаю, що водночас ми і однакові, і різні.

– Питання яке не можу не задати. Ти колумніст, перекладач і ти автор прекрасних віршів. Пишеш поезію зараз?

-Я дуже легко ставлюся до поезії останнім часом. Я її не пишу в класичному розумінні, як пишуть серйозні поети, висиджують, страждають над віршами. Ні. Я люблю писати тексти грайливі, веселі. Мені здається, не можна бути поетом завжди. Є певна межа внутрішніх можливостей. Не можна бути поетом завжди, бо можна швидко згоріти. Є люди, що доживають до 30, 40 максимум і перестають писати. Я ж беру постійну паузу в поезії. Мені важливий в поезії якийсь виклик для себе, щоб мені було це цікаво. Коли мені це цікаво, я починаю змінюватись у поезії. Мені здається, це перевага лірики, в тому, що ти до неї не прив’язаний і вона не вимагає від тебе забагато матеріальних зусиль.

– Якось в інтерв’ю ти схарактеризував себе як вульгарного інтелектуала, позбавленого традиційних українських цінностей. Твоя самооцінка не змінилась?

-Ну, вульгарний тут в сенсі звичайний. Тобто людина, яка реагує на реальність. Умовно кажучи, це людина, яка є спостерігачем реальності, є істотою, яка пропонує певні критичні інтерпретації реальності. Тому й вульгарний інтелектуал.

– Дякую за розмову.

Анастасія ДЗЮБАК, “Нова газета”