Боєць Володимир Ткаченко: «У мирних містах відчутний занепад, на відміну від тих, що розташовані на лінії фронту» (ФОТО)

– Друже, розкажи про обставини, за яких отримав поранення.

– 17 травня ми з бойовими побратимами шукали ймовірно пораненого російського розвідника з диверсійної групи ГРУ. Двох з цієї групи, як відомо, було затримано 16 травня 2015 року. Наша група потрапила під мінометний вогонь, мене й ще трьох моїх бойових побратимів було поранено, а одного з нас – дуже тяжко. Я потрапив у лікарню міста Щастя, де виявилося, що у мене перелом маршових кісток. Мене направили у військовий шпиталь м. Сватове, який розташований на розбомбленому місцевому стадіоні. Умови у цьому шпиталі, а особливо – їжа, неймовірно жахливі. Але медичний персонал – лікарі, медсестри, санітари… Їм пам’ятник слід поставити! В основному медики з Вінниччини. Цікаво, що зараз всі місцеві в Сватове вже розмовляють або намагаються говорити українською мовою.

– Коли плануєш повернутися назад на фронт?

– Як тільки одужаю, потрібно буде об’їздити до тисячі кілометрів для подолання бюрократичних перепон, щоб довести факт поранення. Та я планую відразу повернутись до своєї бойової частини – не хочу займатися бюрократією, коли так потрібна моя присутність на фронті.

– Якою, на твою думку, є бойова підготовка ворожих сил? Чи стала вона за рік війни більш професійною?

– Ні, я вважаю, що армія у них не професійна. Але не слід і недооцінювати супротивника. Дисципліни від початку у них не було (чеченці ворогували з казаками і навпаки), але зараз все керівництво перейшло до російських кадрових військових, інструктори – теж російські офіцери. Вони проходять постійні вишколи. Можна сказати, що практикується дисципліна царської армії. Зараз відсотків на 70 це приїжджі найманці, у яких вже був досвід бойових дій.

– Чи впливає війна на бачення місцевого населення? Ймовірно, війна міняє погляди?

– Місцевим було все одно, коли їх окупували російські найманці. У Станиці Луганській, наприклад, на початку війни 80% було за Росію. Але зараз 70-75% уже розуміють, що підтримувати слід Україну. У м. Щастя, до слова, завжди підтримували українську сторону. Але знаю, що є й вороже налаштовані люди в інших містах, особливо підконтрольних ворогові.

– Яким ви з бойовими побратимами бачите завершення війни? Чи є можливість мирного врегулювання конфлікту?

– Я не бачу мирного шляху вирішення цього конфлікту. Якщо Росія виведе своїх військових, то все стане на свої місця протягом кількох тижнів, тому що місцевих бойовиків практично не залишилось. Тільки надії на це мало. Для мирного шляху потрібно принаймні провести опитування, місцевий чи всеукраїнський референдум, але в сьогоднішніх реаліях це – утопія.

– Яким ти бачиш своє життя після війни? Коли, врешті, вона може завершитися?

– Я після демобілізації повернусь на своє робоче місце, а там побачу. Можливо повернуся воювати, якщо у цьому буде потреба. Багато моїх побратимів мають такі ж плани. Війна може закінчитись або років через 10, або тоді, коли у нас буде нормальний український президент та уряд. Все це взаємопов’язано. Та й Крим попроситься назад до України відразу, коли відчує, що держава стала на шлях розвитку.
Потрібно в країні наводити лад: боротися з корупцією, з внутрішнім ворогом, якого ми, вояки, бачимо, приїжджаючи з фронту у відпустку. Зараз у прифронтовій зоні на Луганщині при обстрілах приїздять і ліквідують пожежі МЧСники, енергетики ремонтують лінії електропередач за пару годин, дорожні служби миють дороги, навіть садять квіти там, де впали снаряди або проїхали танки. А в мирних містах відчутний занепад… Ми повинні наводити лад у себе вдома, у своєму місті, селі, у себе в хаті. Порядок потрібно наводити знизу, бо згори нам ніхто не допоможе. Так само і в армії: деяким підрозділам згори майже нічим не допомагають.

– Дякуємо за розмову, друже. Одужуй і передавай вітання твоїм бойовим побратимам, нехай Бог вас оберігає!
Слава Україні!

Розмову провів голова Знам’янської МО ВО «Свобода» Юрій Майборода