«Веди свій плуг понад кістками мертвих» Ольги Токарчук: екологічний детектив
Коли я готувався писати цю рецензію і взяв книгу, аби знайти фразу, з якої хотів почати текст, вона містичним чином відкрилася на потрібній сторінці, де значилося: «Треба казати людям, що вони повинні думати. У мене немає іншого виходу» – переконана головна героїня роману польської письменниці Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Звати цю особу Яніна Душейко, вона мешкає в лісовому котеджному містечку десь на польсько-чеському прикордонні, де наглядає за будиночками, підпрацьовує викладанням англійської для дітей в місцевій школі, а також захоплюється складанням гороскопів та разом зі своїм колишнім учнем перекладає поезії Уїльяма Блейка.
Така собі середньо-пересічна немолода дама, трохи схиблена на певних речах. В цьому випадку, окрім Блейка і гороскопів, на захисті природи. Тому, коли в їхній місцевості починають загадковим чином гинути мисливці, затято й наполегливо переконує усіх, що це не що інше, як помста тварин.
Формально «Веди свій плуг понад кістками мертвих» – це нібито детектив з виразним екологічним спрямуванням. Хоча інтрига прозора й неважко вгадувана, та все одно потай очікуєш, що наприкінці авторка все ж таки здивує несподіваною розв’язкою. І нехай, імовірно, прихильників карколомних детективних сюжетів Токарчук і розчарує, але точно припаде до смаку тим, хто полюбляє інтелектуальні романи, загорнуті в оболонку масового чтива. Авторка сама сумлінно виконує ту настанову, про яку я згадував на початку: говорить людям і що вони повинні думати, і ЩО вони повинні думати. Бо справді, іншого виходу немає. Хто ж, як не письменники через свої твори не будуть виконувати цю непросту й невдячну місію – нагадувати усім homo, що вони все ж таки sapiens. І що треба кожному час замислитися про екологію, про екологію в широкому сенсі цього поняття, тобто відповідальність перед середовищем оточуючим і чистоту простору внутрішнього.
Дмитро Шульга
