Роман про Мукачево – нове творіння Мирослава Дочинця

Структурно твір оформлено як документ-послання майбутнім поколінням мукачівців, написаний його стародавнім насельцем (слівце із мовних запасників Дочинця)  держателем численних майстрових артілей і цехів, славного будівничого, благодійника Овферія Криничара, в якому він оповідає про труднощі свого сирітського дитинства, далекі мандрівки, а головне – зустрічі із людьми справді найвищого ґатунку –  тих, що, відданні свої справі, ремеслу, і допомогли йому опанувати особливу науку внутрішньої волі та примноження грошей.  

Як відомо, у давнину значні людські поселення гуртувалися під мурами військових укріплень та замків, проте справжні міста – тільки навкруг великих, до голої глини виходжених торговищ або шляхів. Тільки так, за купецькими хурами і возами із всіляким рукотворним виробом, до людей приходили новини з далеких країн, нові речі господарського вжитку, нові технології містобудування, інші мови, звичаї й уміння, – у тому числі мирного співжиття… Не з примусу володаря, а звільна, за потребою доцільного засвоєння. Таким і є Мукачево, назване чи то на честь тутешніх майстрів чи то за ім’ям його першого поселянина, челядника Мукача, що наважився зайняти своїм стадом тутешні заболочені пасовиська, а згодом успішно наладив звідси торгівлю молоком і сиром. Славному місту байдуже якого ти заводу й родоводу,  зате важить те, як ти знаєшся на справі, чи вдатний до переймання науки і чи можеш тим прислужитися громаді. З цією метою автор відтворює рольову модель стерильного («tabularasa») з точки зору наявності генетичного спадку, чітких родинних впливів, індивідуальних особливостей свідомості, навіть зовнішності героя-актанта, що наприкінці роману таки «виформовується» у передову людину свого часу, наважену досвідом і добрим неквапним розумом, пройшовши свою незміряно велику прижиттєву школу ремесел. Як байстря і злидар, спочатку він працює за харч, а згодом вслухається у приповідки, притчі і поради своїх численних вчителів, по епізоду і слову, збираючи вже свій універсальний порадник щасливого життя. На контрасті надзвичайно переконливими і марко вималюваними є випадкові подорожні у долі Оферка Кутьо, особливо – за рисами моторики, звичайної поведінки під час виконання роботи: сторож столярні Пальо, горбатий рибалка Пехньо, лихвар Мордко, німий дзвонар Кузьма, богомаз Жига, глиняр Дядько Галас, криничар Петро Солома та його донька-пекарка Юлина Соломина, упорядник замкової псарні пан Лойко, вояка-найманець Лінь, піїт та філософ Гречин, чернець-схимник Божий Симко, турецький мула Шібаб та ін.Адже «… слова – полова, рот – гріховодь, очі – лукавчі, а руки ніколи не брешуть. Бо руки годують. На них уся чоловіча планида прописана, все що було і буде», – значуще підсумовує один із персонажів роману. Твір повний описами виробничих процесів; нашорошеним, натхненно-любовним спостереженням за таїною народження рукотворного дива: все одно якого – грубої лошки-коряка чи  мосту через річку Латорицю.

Розвиток основної  лінії сюжету – оповіді про пригоди і мандри головного героя – уповільнюють, розріджують за рівнем емоційної насиченості включення цілком самостійних за звучанням, оригінальних елементів, стилізованих під зразки сакральних текстів: молитов, притч та переказів, афоризмів, мантр, забобонів тощо – все це разом ніби напинає над історією своєрідне шатро езотеричних дороговказів і напучувань, так, що й після прочитання книжку можна використовувати як збірку крилатих висловів або ще посібник тренінгів та вправ з психології особистісного росту. Тільки наперед позакладати потрібні сторінки. Особливо значну увагу приділено питанню генерування, утримування та примноження енергії грошей; щасливу людину Дочинець бачить і у вичовганій робі, і у дорогих, добротних тканин шатах, що полоднює із сім’єю  в садку чи з достоїнством займає переднє місце на церковній службі, тобто користується загальним визнанням і повагою.

Ще одна надзвичайно приваблива, а комусь навпаки – віднадлива, дратівливо счужіла риса  книги – її мова. Автор активно користується власними новотворами, архаїзмами, менше – запозиченими словами та місцевою говіркою. Їх дивовижна ряснота і щільність місцями провокує спотикання на дрібному, коли «різкість і контрастність уявлюваної картинки» падає, зате цей збиточний камінець – окреме слово – хочеться уважніше розглянути на предмет коштовної породи.

Валентина Головань