Краса води на полотнах кіровоградського худмузею

В українського народу з давніх-давен завжди панувало спадкоємне поклоніння святій воді – криницям, джерелу, річкам, озерам, струмкам тощо. Берегли і леліяли їх, бо добре знали, що вода – джерело життя на землі. Кидати у воду сміття – забруднювати її вважалося тяжким злочином перед небом, богами і добрими людьми. Таких людей старалися ізолювати від громади, власне виганяли з сіл та хуторів. А волхви ще й позбавляли їх «громадянства». Таку особу, за звичаєвим правом, позбавляли рідної землі, Батьківщини, як її заклятого пекельного руйнівника. 

Як багато складено нашим народом легенд, приказок, прислів’їв, загадок, казок, пісень та повір’їв про воду. 

Усі народні повір’я, це специфічна релігійність народного світогляду, його духовність, висока поетичність та естетика: – вода «свята», вода «береться із землі». До води народ ставиться з повагою і вважає за гріх плювати в неї і говорити лайливі слова. За первісними уявленнями, вогонь та вода, як і земля, також мали чудодійну силу: «Вода як візьме – другому дасть, а вогонь – то пропало». Люди шанували ці дві стихії, але й боялися їх, а тому застерігали: «З вогнем не жартуй, воді не вір», «Вогонь і вода добрі служити, але лихі панувати».

Вода як символ здоров’я, використовується в замовляннях і заклинаннях (вода «з трьох криниць», «з семи криниць», «з дев’яти криниць», «з дванадцяти криниць»). Особливо велику магічну силу мала так звана «непочата вода», набрана з криниці до схід сонця. У ній настояній на зірницях купали новонародженого, вмивалися, нею напували корів. До сьогоднішнього дня шанобливо ставляться до тих, хто копав криниці: «Бо той хто криницю для громади скопає – його рід Бог оберігає, а хто не одну скопав – Бог по смерті зразу до раю забрав».

Воду освячену в церкві на Водохреще і Стрітення (за народним повір’ям – святять воду, щоб душу очистити від гріхів) колись зберігали в кожній родині упродовж року, нею кропили усе в хаті і в господі, щоб вигнати нечистого з двору. Освячена вода вживається як ліки при всіх хворобах. «Біжуча» вода – у стрімку чи річці – могла забрати і понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця у чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великодень опівночі. 

В різні часи художники оспівували та милувалися красою природи, зокрема води.
На виставці представлені твори із фондового зібрання Кіровоградського обласного художнього музею: Глущенка М.П. (1901-1977) «Ранковий Дніпро» (1961) та «Старий міст» (1966), Оссовського П.П. (1925 р.н.) «Похмурий ранок» (2000), роботи подружжя художників Сиротенко Н.О.(1920-2005) та Вовка О.І. (1922-2004) «Біля Канева» (1961), Сидорука В.Ф. (1925-1997) «Повінь на Дніпрі» (1961), Толочка В.І. (1922-2006) «Над морем», Ельберда В.Д. (1927р.н.) «Ленінград. На Неві» (1964), Бондаренка М.Г. (1914-1999) «Полювання на качок» (1992) та «Оксамитова осінь» (1992), Кодьєва П.І. (1899-1968) «Осінь. Конча-Заспа», «Біля Дніпровських порогів» та «Біля тихої затоки» (1956), Федорова В.О. (1920-1986) «Кременчуцька ГЕС» (1976), Покаржевського П.Д. (1889-1968) «Срібний день в Гурзуфі» (1964), Письменного С.І. (1923-2010) «Дніпро біля Канева» та «Старі верби біля ставка» (2010), Іващенка Ю.С. (1929-1990) «Онуфріївський парк».

В експозиції також представлено копії фотографій із книги Масару Емото «Послания воды Тайные коды кристаллов льда» (1999).