Як варто і не варто поводитись із класикою? «За двома зайцями» на сцені кіровоградського театру(ФОТО)

15 червня на сцені Кіровоградського драмтеатру давали класику – знамениту «За двома зайцями» (Михайло Старицький) у постановній версії Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Стара історія про те, як одного разу на Подолі паничеві вдалося висватати аж дві дівки одразу, та з обома потім мав велику халепу, зібрала, в основному, глядачів старшого покоління. Багато хто прийшов у компанії своїх співробітників. З нагоди «виходу у світ» дами почепили гарнітури із тяжких прикрас, чоловіки ж вирішили обмежитися «стрілочками» на парадних брюках. Звичайна метушня у фоє – доки зачіски тримаються купи, дівчата поспішали відзнятися на фоні сходів з фігурними балясинами. Тим часом до зали закочували з десяток-півтора стільців для тих, хто придбав квитки того ж дня або напередодні – до аншлагу залишалося всього кілька місць у ярусах бельетажу.
Нагадаємо, «перлина класичного репертуару нашого театру» – так зазвичай прийнято писати в у фахових монографіях та підручниках з літератури – народилася з комедії Івана Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», що її потім переробив та доповнив Михайло Старицький; окремо слід відзначити, що спочатку назва твору в афішах була значно довшою – «Панська губа, та зубів нема, або За двома зайцями». Своєю чергою, сліпі кривляки з твору Старицького (Голохвостов, Проня Прокоповна та її найближче оточення) чимось нагадують мольєрівського пана Журдена, котрий з усіх сил намагається зліпити із себе те, чим не є, допастися до тусовки «вибраних персон» і так-сяк прикрити брак освіти речовими фетишами, таким чином, необачно довіряючись шахраям.
Показ спектаклю затримувався. Прохід поміж рядами підпирали спинки нових стільців; продовжували надходити люди. Нарешті одхилилася завіса – на кін вийшов Голохвостов з ватагою вуличних піжонів, кольоровими матрьошками закрутилися торговки Подолу… Черкащани вирішили не перекраювати матеріал відомої п’єси за лекалами сьогоднішніх реалій і передали достеменний колорит доби, хоча тонкі вібрації сучасності все-таки прорізалися досередини – московсько-рубльовською манерою подружок Проньки Сірківни говорити в ніс, як жуйку заминаючи останні склади слів, та балаканині цирюльника, який, здається, серйозно мітив у резиденти «Comedy club». Бесіда панночок із франтуватим Свидом про звичаї подільської “золотої молоді” витисла слізний регіт доброї половини партеру.
Обидва сватання залагодили швидко, можна сказати, з одного підморгування, так, що виконавець ролі Голохвостова вкрився потом вже на половині першої дії. Дещо зрізаною виглядала і фінальна сцена переродження панії Проні в звичайну ошукану дівчину, якій болить і несила стримати емоції – свої докори вона промовляє рідною мовою, як це заведено у сім’ї і поміж людей на вулиці. Наш жених викладався на совість: жартував, премовлявся з оркестром і глядачами (похвалив якусь Галочку за вдало підібрану тональність для романсу – до речі, цей елемент інтерактивну публіка схвалила), згадував Деміса Руссоса, танцював, колінкував і котився по сцені колодою, вправлявся в акробатиці, співав, тоді як його партнерки вели свої партії відпрацьовано і ніби «без суєти». Не наважусь назвати виправданою також сцену знайомства Голохвостова з Галею, яка ось-ось загрожувала перетворитися на слідчий експеримент, проведений на місці зґвалтування, – актор повалив партнерку на підлогу, заголивши їй ноги мало не пояса; особливої чілійської гостроти побаченому надавала обстановка дійства – вивіски крамниць на задниках сцени та невеличкий перелаз, що імітував місток через річку.
Валентина Головань
Фото: Валерій Лебідь