У Кропивницькому виставою “ВІЙ. Докудрама” глядачі втамовували театральний голод

Вистава “ВІЙ. Докудрама”, поставлена режисером-постановником Андрієм Бакіровим заслуговує неабияких подяк. Звичайно, від класичного гоголівського “Вія” лишився тільки фундамент, але який водночас дивний, величний і прекрасний замок був збудований за п’єсою Наталі Ворожбит. 

За шовковою накидкою ґумору, вистава приховує неймовірний драматизм, що тримає глядача напруженим з першої і до останньої секунди.  У виставі немає нічого зайвого, ніщо не відволікає, а навпаки — нашаровує, доповнює і об’єднує. Над постановкою була проведена велика робота  — вражаючі декорації, потрібна музика, чіткий темпоритм, інтенсивність змальованих сцен, потужність акторської гри, витривалість самих акторів, як спільна робота акторів і режисера театру, про існування якого забути неможливо.

Тепер поєднання слів Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр ім.Т.Г Шевченка – засяяли для нашого глядача новими барвами. Актори зробили неймовірне: кропивничани  пам’ятатимуть їх довго, дуже довго. Глядач має голод за справжнім театром.  Так само, як років шість тому на «Вересневих самоцвітах» сколихнула наших глядачів “Солодка Даруся” Івано-Франківського театру, так само і вистава “Вій. Докудрама” зробила щось неймовірне. Я бачила захват в очах глядачів і чула оплески, які могли б тривати цілу ніч. Неймовірна віддача акторів заслуговує лише поваги. Це – успіх.

Таким має бути театр. І я вірю в сучасний театр. Бачу на власні очі, що в сучасному світі суспільство, яке розбещене незліченною кількістю іноземних серіалів і фільмів ще можна здивувати. Театр може бути цікавим, може захоплювати. Як говорилося у постановці:  «Молитва – не слова, молитва — це відчуття».  Так само можна говорити і про цю виставу – це відчуття, яке не хочеться викидати із серця.  Це Любов.

– Стоїш у глядацькому залі, як на краю прірви своєї підсвідомості, і відчуваєш неймовірну енергію, що лине зі сцени. І віриш, що вільний ти і що життя тільки почалося. І руки знесилені від того, що занадто слабкі і малі, аби висловити ту велич і той захват, що росте всередині.

– Я не був у театрі…

– Ти що… Ніколи не був у театрі?

– Не довелося. Багато проблем, багато справ, мені не до цього. І театр, це — нудно.

– А ти не знав, що на небесах ніяк без цього ?

– Не встиг. Не вийшло…

– Зрозумій, на небі тільки і кажуть про театр. Як справжній театр, який вони бачили, неймовірно прекрасний! Про овації, від яких гудять стіни, про душі, що розриваються від катарсису. Про людей, які виходячи з театру не в силах нікуди іти, бо вони втратили спокій, втратили зв’язок із реальністю.  І відчули вони, що неймовірна потужна енергія вистави, увімкнула кожну клітинку їх заземлених тіл, і що вони такого досі ніколи не відчували. А що ти їм скажеш ? Якщо ти не відкриєш двері своєї душі, тобі не буде що робити в Раю. А театр, як ключ, відмикає ці двері. Через театр ти пізнаєш світ, ти пізнаєш самого себе і ти побачиш, якими емоціями може розквітнути душа твоя. Іди в театр – він змінить тебе! 

Світлана Чередніченко. Фото teatr.cn.uа