Мініатюрна армія Володимира Крутоуса
Який хлопчик не мріяв про красивих солдатиків. Мріяв про них і Володимир Крутоус – ведучий програми «12 балів», а в минулому улюблений кіровоградськими дітьми «Кукарача». Мріяв і зробив казково-історичну армію на свій смак. «Гречка» вирішила розпитати пана Володимира про оригінальне хобі.
– Чому саме солдатики?
– З дитинства мріяв стати військовим, але так склалось, що не зміг. Взагалі хлопчики люблять гратись фігурками солдатиків. Коли я ріс, то великого вибору не було. Я почав ліпити з пластиліну, потім перебрав дуже багато матеріалу – глину, дроти аж поки мені до рук потрапив пінопласт, і я вирізав фігурку. Спочатку вони були геть мініатюрними, а потім доросли до таких (показує заготовку майбутнього солдатика).
1
– Як називається таке хобі?
– Це військово-історична мініатюра. В це поняття входять не лише солдатики, а й цивільні. Для класичної військово-історичної мініатюри є масштаби. Але я їх не дотримуюсь, бо роблю для себе. Мої фігурки висотою в 7,5 см. Так само класичним матеріалом для подібних фігурок є олово і дерево, а сучасним – пластик. Я перепробував різні матеріали, але зупинився на пінопласті.
– Як відбувається сам процес?
– Я знаходжу малюнки, які мені подобаються. Тобто знаходжу саму ідею. Саме ідея – запорука того, щоб фігурка сподобалась не лише мені, а й іще комусь. Це робота просторова, тобто дивлячись на шматочок пінопласту, я бачу вже контури фігурки. Потрібно натхнення. Коли є натхнення, одна фігурка може робитись зо два дні.
– А до яких історичних періодів вже є роботи?
– Є фігурки, які я зробив кілька років тому і вони відрізняються від тих, що роблю зараз. Колись я робив персонажів Російсько-французької війни 1812 року, потім пробував робити духівництво, скіфів. Сучасних солдат дуже рідко роблю. Вони не подобаються мені простим одягом. Є і фігурки-жінки, але вони мені подобаються менше, бо хотілось би красу жінки перенести на пінопласт, а це не завжди виходить. Був період, коли робив гетьманів, Наполеона, Кутузова… Вже роки три мене цікавить період козацтва. Збираю матеріали про їх одяг, зброю.
– Де можна побачити вже готові фігурки?
– Всі свої роботи віддаю в хореографічний ліцей Короткова. Там основна колекція, приблизно 200 фігурок, зі старих робіт, але є і нові. Кілька років тому був проект «Єлисаветградські військові прапори». Зацікавило, які прапори були у військових саме Єлисаветграда. Зробив реконструкцію, прапори і паралельно робив фігурки.
– Вас колись просили навчити вирізати солдатиків?
– Був такий період, коли я працював і з дітьми, і з дорослими. Але я зрозумів, що навчити я не можу. Це або є, або нема. Тай присвячувати цьому треба досить багато часу. Тобто взяти пінопласт і вирізати, вирізати і вирізати.
– Ви творите маленьку скульптуру. Щось масштабніше зробити не хотілося?
– Не хотілось. Хоча б тому, що не вистачає знань. На мою думку, людина, щоб зробити велику скульптуру, має знати анатомію, дотримуватись пропорції, бачити в більшій формі. Я бачу в маленькій.
– Яке побажання Ви залишите читачам „Гречки”?
– Більше цікавитись творчістю і щось творити самим. Коли твориш, світ змінюється.
Кіровоградська Національна спілка краєзнавців України висунула проект «Єлисаветградські військові прапори» Володимира Крутоуса до участі в конкурсі на здобуття обласної краєзначої премії імені Володимира Ястребова за підсумками 2011 року.
Настя Дзюбак
Фото: Валерій Лебідь, Володимир Крутоус
