«Оскар і Рожева пані»: вистава про важливість милосердя (ФОТО)

Постановка за живою класикою – однойменним романом сучасного французького письменника і драматурга Еріка Емануеля Шмітта – ставиться на українській сцені не вперше, проте цього разу має нове значення.
Вистава ключовий елемент благодійного проекту «Оскар. Мріяти і жити» покликаного привернути увагу до паліативної допомоги тяжкохворим дітям та зібрати кошти для потреб онкохворої малечі.

«Оскар і Рожева пані» франківчан отримала безліч відзнак як у сфері благодійництва, так і в області театрального мистецтва. Зокрема виставі присудили звання «Подія року» премія «Київська пектораль».
Режисер Ростислав Держипільський, добре відомий театралам постановками «Солодка Даруся» і «Нація», осучаснив Шмітта і розширив емоційну палітру твору.

Якщо в автора «рожева пані» Ружа – бабця-доглядальниця в рожевій формі, фактично другорядний персонаж, то у виставі перед нами закохана в рожеве блондинка-актриса бальзаківського віку, з прагматичним підходом до життя і без янгольського німбу. Вона прийшла у лікарню заробляти своїми шоу, а їй нав’язали спілкування зі смертельно хворим хлопчиком. Як у людині пробуджується небайдужість і чому волонтерство, це не лише віддавання себе, а й отримання цінних почуттів? Про це розповідає персонаж Ірми Вітовської. Мова персонажу Вітовської жива – саме такий говір чуєш на вулиця Франківська. «Капєц», яке звучить зі сцени кілька разів додає пані такої справжності.

Відображені у виставі і почуття лікаря, який попри всі старання не може врятувати життя.

Художник вистави, Андрій Єрмоленко, у творенні сценографії не перевантажував сцену зайвим реквізитом. Ніби мальовані дитячою рукою малюнки, які проектувались на білі екрани, увиразнювали емоційні миті і створювали тло. Музичним наповненням вистави стали пісні улюбленого українцями гурту «Океан Ельзи».
Як відчуває себе дитина, яка знає, що помре за кілька тижнів? Чи говорити з нею про непоправне? Як взагалі втішити людину, якій вже не допоможе медицина?

Автор пропонує повірити в Бога і прожити кожен день – як за десять років життя.

Так за 12 днів 9-річний Оскар переживає підлітковий вік, знаходить своє кохання і одружується, переживає подружню кризу, втрачає кохану і примиряється з батьками, а яких сердився через їх слабодухість.

Перед глядачем постає відповідь на, певно, найскладніше питання, яким задаються хворі і їх близькі: якщо є Бог, то чому він не порятував від хвороби? Ружа радить сприймати хворобу не як кару, а як даність, те що мусило статись і чого не оминути, проте кожен день варто прожити недаремно.

Незважаючи на те, що вистава безсумнівно є драмою – дива не стається і хлопчик помирає, вона жодним чином не просякнута безнадією, адже життя триває і ще стільком Оскарам, вкрай необхідні розуміння і милосердя від Рожевих пані.

Анастасія Дзюбак

Фото автора