XIV Музичний фестиваль ім. К. Шимановського: день четвертий (ФОТО)
Четвертий день щорічного Музичного фестивалю ім. Кароля Шимановського був насичений цікавими новинами. Як відомо, тісні «відносини» слова та музики сформувалися вже давно. Концерт умовно складався з двох частин: частини “слова” і частини “музики”.
У першому відділенні концерту з доповідями під спільною назвою “Шимановські як підприємці й меценати” виступили викладач музичного училища, кандидат мистецтвознавства Марина Долгіх та директор Музею К.Шимановського Олександр Полячок. М.Долгіх подала інформацію, невідому для широкого кола. Уважний слухач почув про дитинство Кароля Шимановського, про вчителів і людей, котрі розгледіли у маленькому хлопчикові талант, про сім’ю композитора, та, зокрема про батька Кароля – Станіслава, який самостійно спроектував телескоп, побудував метеорологічну станцію для спостереження за зірками та відкрив у Єлисаветграді асфальтитний завод. О.Полячок доповів про дядька Кароля – Мартіна, котрий заснував у Кривому Розі підприємство з видобування руди та вивів місто на новий рівень. Спільною рисою обох доповідей була думка про те, якими багатогранно розвиненими, ерудованими та практичними людьми були митці минулого. Подібні вечори дозволяють побачити в творчості композиторів щось нове у, здавалося б, уже давно відомому.
Музичну частину вечора складали твори К. Шимановського, В.А. Моцарта та Ф. Гобера у виконанні молодих музикантів з вагомим концертним досвідом – Анни Майтало (скрипка) та Романа Ієвського (флейта), випускників Кіровоградського музичного училища, котрі цієї осені стали студентами Львівської Національної музичної академії ім. М.В. Лисенка. Завдяки майстерності виконавців, умінню індивідуалізувати й інтонаційно окреслити лінію кожного голосу, публіка мала можливість повною мірою насолодитися всією красою різнопланової музики. Гра Анни Майтало відрізнялась технічністю, яскравим темпераментом та неймовірною легкістю. У виконанні Романа Ієвського хочеться особливо відзначити віртуозність та емоційність гри. Флейта звучала дуже м’яко, звук лився і заповнював весь простір зали. Чутливий концертмейстер Світлана Концедалова відгукувалася на кожну емоцію флейти і в той же час поступалася інструменту в звучанні. З останнім звуком, коли зал вибухнув оплесками, мені згадалися слова С.Рахманінова про те, що «музика повинна йти від серця і бути звернена до серця». Наш концерт є підтвердженням істинності цього висловлювання, адже кожен з виконавців дарував слухачам часточку своєї душі, розкривав перед нами таїни свого серця.
Автор тексту: Анжеліка Філіпова,
студентка IV курсу відділу теорії музики Кіровоградського музичного училища
