З Кіровограда на Ельбрус: частина треття (ФОТО)

08:57, 22 Серпня, 2013

 Як мешканці Кіровограда підкорювали Ельбрус читайте у фінальній частині великого мандрівного репортажу. Початок і другу частину можна читати на “Гречці” просто клікнувши на гіперпосилання.

 

Останній привіт Ельбрусу. Подорож із зими в літо
Вранці ми виявили, що знову перебуваємо в сніговому полоні. Іще щільнішому, ніж учора – за дві доби випало майже метр снігу. Нам ще раз довелося відкопуватися з наметів і прокладати собі стежки в таборі. Про продовження маршруту вже не йшлося. Хотілося одного – літа і тепла! Потішило те, що несподівано виглянуло сонечко, і перед нашими очима знову засяяв красень Ельбрус, який ховався від нас другу добу. Та радість була недовгою – вже за годину снігопад відновився i туман так само раптово сховав його від нас. Погода на Кавказі надто мінлива, як настрій у жінки. Але ми встигли насолодитися останнім прощальним привітом Ельбрусу і сфотографуватися з ним. Повз нас караваном проходили групи альпіністів, що спускалися від «Притулку-11» вниз до підйомника. Через складні погодні умови їм довелося відкласти свої плани щодо сходження на вершину як мінімум на тиждень. Серед них було багато іноземців – реноме найвищої вершини Європи працює на користь туризму в Приельбруссі. Хоча й наших земляків ми тут теж частенько зустрічали. Між підйомником і турбазою була натоптана дорога в снігу – її щодня прокладає найсучасніша снігоутрамбувальна та снігорозгортальна техніка, якої тут цілий парк. Невеличкі приземкуваті тракторці з купою всіляких лопат і ковшів на широченних (по півтори метри кожна) гумових гусеницях. Раніше я такі бачив тільки в Буковелі. Вони можуть працювати на найкрутіших схилах і в найглибшому снігу.

«Погода нас перемогла. Ідемо вниз!», – з гіркотою в голосі промовив Петрович. Це означало, що ми сходимо з маршруту, а наш похід на цьому завершується. Всіх так уже дістав холод і сніг, що цю новину ми зустріли з радістю. Слід зауважити, що не всі були належно підготовлені до такого суворого клімату. Ми знали, що доведеться переходити по снігу, але що ми в ньому будемо жити чотири доби, там, вдома, в тридцятиградусну жару в це якось не дуже вірилося. От і виявилося, що той куртки теплої не взяв, у того рукавиць немає, у більшості замість теплих шерстяних шапок – літні сонцезахисні панамки і кепки на голові. Спальні мішки теж не у всіх витримували мороз (вночі стовпчик опускався до мінус 8-10 С). Тож перспектива провести ще одну ніч на снігу багатьох уже просто лякала. І тут така радісна звістка – ідемо вниз! Щоправда, що таке «низ», кудою до нього йти, як довго, і як далеко треба спускатися із висоти 4200 м, щоб покинути зону вічних снігів? – цього ми ще не знали. Нас гріла одна тільки думка – ми йдемо донизу!

Підйомник висаджував пасажирів на висоті 3800 м. Далі вони йшли вгору до «Притулку одинадцятьох» або пішки, або брали напрокат снігохідні мотоцикли. Ми проминули кінцеву зупинку крісельного підйомника і поволі просувалися нижче. Снігу тут не меншало. Зима не відступала. Друга і перша лінії підйомника були обладнані більш сучасними і зручними кабінками. Нам ніяк не вдавалося віднайти пішохідного спуску в долину з цих скелястих гір. І тут ми виявили ще одну особливість роботи цього підйомника – оплата (500 руб. з особи) береться на вході, а вхід – внизу. Тобто всі, хто тут перебуває, апріорі потрапили наверх завдяки підйомнику (мало кому прийде в голову прийти сюди через безмежне льодове плато, як це зробили ми). Тому, нагулявшись на горі, можна безплатно сідати до кабінок і їхати вниз. Що ми й зробили абсолютно без перешкод. У найближчі 20-30 хв. Крізь скляні стіни кабінки перед нашими очима, мов у казці «12 місяців», промайнули різні пори року: сніжну зиму змінили сірі голі схили, по яких течуть струмками талі води ранньої весни; потім подекуди почала з’являтися травичка альпійських луків, і, нарешті, нижня лінія підйомника, зробивши різкий поворот, спустила нас у зелену оазу літа посеред прямовисних скель. Ця місцина називалася Поляна Азау, неподалік від селища Терскол, що майже на кордоні з Грузією.

Все виявилося настільки просто, що голова йшла обертом! Розумом ми розуміли, як це відбулося, а організм у це ще не вірив. Коліна підгиналися від несподіванки. Я на ватяних ногах, відірвавшись від перил підйомника, пройшов кілька метрів і повалився на зелений килим разом з рюкзаком. Мені хотілось доторкнутися руками до травички, понюхати ромашки, які там цвіли. Хвала Богу, вони були справжніми – і ми дійсно перенеслися в літо! Навіть не вірилося, що з півгодини тому, ми борсалися в глибокому снігу. Ще години зо дві я ходив сам не свій лісом понад річкою, де ми розбили табір, оглядав траву і дерева, випасав на галявині лісову суницю, але так і не перестав дивуватися чудесному переміщенню в просторі і часі через низку кліматичних поясів. Очевидно, що до мого захоплення додався ще й різкий перепад висоти – понад дві тисячі метрів, і мене охопив стан, протилежний гірській хворобі, головною ознакою якого була нереальна ейфорія.

Прощання з гостинним Кавказом

Перше, що ми зробили внизу – це пригостилися смачнючими стравами традиційної балкарської кухні у кав’ярні з показовою назвою «Вертикаль» і запили їх айраном. На запитання гостинної хазяйки, як там на горі, ми відповіли, що вже другу добу валить сніг. «Снег – это хорошо! Снег – наш хлеб!». Внизу, виявляється, є прокат лиж, сноубордів та іншого гірськолижного спорядження. Тут знаходиться чи не єдиний гірськолижний курорт, який працює цілий рік, а не посезонно. Тому від снігу залежить наплив туристів. Хоча на Ельбрусі цього добра не переводиться. До речі, Ельбрус одночасно належить і до Карачаєво-Черкесії і до Кабардино-Балкарії – кордон проходить якраз по вершині. Хоча Кабардино-Балкарці з цього більше користуються – тут і гірськолижні курорти, і підйомники до «Притулку-11», звідки стартують на вершину, а з 1986 р. ця територія стала природоохоронною зоною Національного парку «Приельбрусся», на території якого розташовано 23 рекреаційних заклади, де щорічно відпочиває понад 5 тисяч чоловік.

Балкарці дуже гостинний народ. Біля підйомника на Поляні Азау облаштували невеличкий базарчик, де продаються сувеніри, в основному – це вироби з вовни ручної роботи. Варто лише пройтися поміж рядів, як тобі навперебій покажуть увесь товар, зроблять знижку в рази, а якщо нема грошей, то щось просто подарують. У селищі Терскол є дві гірськолижні спортивно-тренувальні бази, санаторії, лижний курорт – тут облаштовано ще один підйомник на гору Чегет (3650 м). Повсюди чутно балкарську мову, яка дуже нагадує карачаївську. Подібність невипадкова, у них спільні корені – тюркські. Вони – один народ, але живуть по різні боки Ельбрусу. А от черкеси і кабардинці від них помітно відрізняються. Хоча всіх їх об’єднує одна віра – мусульманська. А ще вони чомусь недолюблюють адигів із сусідньої Адигеї.

Взагалі туди варто поїхати, щоб відчути кавказький колорит, побачити запаморочливі гірські краєвиди, вдихнути чистого високогірного повітря, випити Нарзану і айрану. Повірте, вас там чекають! І не втрачайте нагоди, проїхавши крізь різні кліматичні пояси, піднятися на найвищу гору Європи Ельбрус. Якщо не на сам вершечок, бо це небезпечно, то хоча б до «Притулку одинадцятьох» на 4200 м, щоб побачити зиму влітку. Якщо ви не прихильник пішохідного туризму, то вас туди спровадять у кабінках комфортабельного підйомника від Поляни Азау. І тоді вже ми будемо вам заздрити, за Висоцьким: «Весь мир на ладони, ты счастлив и нем, // И только немного завидуешь тем, другим, у которых вершина ещё впереди…». Але, звичайно, ніякі підйомники не зрівняються з тими відчуттями, коли ти своїми ногами, долаючи труднощі, проходиш доволі складним маршрутом у веселому товаристві таких самих одержимих ентузіастів як і сам.

 

Олександр Ратушняк

Матеріал надісланий до редакції “Гречки” автором в рамках конкурсу “Найкращий мандрівник”. Напишіть про свої мандри, або вишліть цікаву фото чи відеоісторію та виграйте передплату на україномовну версію журналу National Geographic.

 

Останні новини по темі
На Кіровоградщині виросла зарплата
Кіровоград зустрів семиразову чемпіонку світу з плавання оваціями (ФОТО)
Читайте також

У Світловодській та Попельнастівській громадах повідомили про загибель земляків-захисників у боротьбі проти російських окупантів. В Олександрівській громаді попрощалися із полег...

19:56, 3 Листопада, 2024

У місцевих Telegram-каналах Кіровоградщини зʼявився текст про начебто «офіційну систему радарів» і посиланнями на них. Насправді цей текст є прихованою рекламою кропивницького T...

18:16, 3 Листопада, 2024

У селі Велика Виска, що в Новоукраїнському районі Кіровоградщини, подружжя Бердників ініціювали встановлення двох памʼятних знаків — жертвам Голодомору та воїнам Української пов...

16:40, 3 Листопада, 2024