Як безхатьки змінили життя 18-річного юнака: історія кропивницького «Дому Милосердя» (ФОТО)

50-літрова каструля супу і дах над головою

Волонтери готують їжу в суботу, але сьогодні вранці побачили, що 50-літрова каструля супу, який вчора варили весь день – зіпсувався. Тому відклавши свої справи ще з самого ранку готували новий обід.

За декілька десятків метрів від центру Кропивницького розташований безкоштовний хостел для всіх нужденних – «Дім Милосердя». Кожної неділі о 10 тут безкоштовні обіди.

На годиннику вже 10:25. Біля будинку зібрались два десятки людей. Тут ті, кого ви звикли бачити біля сміттєвих майданчиків багатоповерхівок чи вокзалів, з червоними лицями від морозу і чогось міцнішого. Поруч доглянуті, але, мабуть, самотні бабусі – йдуть по безкоштовну їжу і спілкування. Тут, чоловіки на милицях та візках. Тут немає пільг – їжу отримують в загальній черзі.
З невеликою затримкою дівчата виносять до альтанки величезний казан макаронів, миску салату і ковбасу. Перед початком обіду моляться.

-А я мрію про картошечку,– каже жінка в чорному пальто. На вигляд років за 70, а насправді, мабуть, набагато менше.
-Так приготуй,- відповідає сусід по лавці.
-На чому?– додає підсиленим і грубуватим тоном вона. 

«Дім Милосердя» відкрили у 2017 році. Але допомагати нужденним засновник хостелу Володимир Лебедєв розпочав ще задовго до цього.

-Все почалось у 2013 році, коли були тяжкі часи – Майдан. Всі були зайняті своїми справами, я пам’ятаю, що побачив потребу у допомозі безхатькам та старим людям. Тоді задав собі питання: хто їм допомагає? Є програма підтримки для них?- розповідає Володимир. – Дізнався, що це вузька специфіка. Переважно, організації як спалах – вони загорілись цим, а завтра – перестають це робити.

Тоді йому було 18 років. Почав із допомоги безхатькам у дворі своєї багатоповерхівки. Пізніше дізнався про чоловіків з баптиської церкви, які розвозять продукти по місту нужденним.

– Я не був багатим, але я був готовий їздити і допомагати. Я припустив, що можу раз в тиждень витрачати 150 гривень, щоб купити 10 буханок хліба. Мені стало цікаво і я з ними поїхав. Це було для мене шоком і перевернуло моє життя.

З того часу Володимир з волонтерами готували вдома кожні вихідні 40 літрів борщу і розвозили їжу тим, хто цього потребував. Згодом знайомі не змогли готувати у себе вдома і запропонували займатись цим у покинутому будинку.

– Їхав і думав про дім у центрі міста. Уявляв, як натискаєш на пульт відкриваються ворота. А насправді, відкрив двері, а там все в павутині. А коли увімкнув на кухні світло побачив там краник совковий, відро і стару газову плиту. У мене вже сто разів було запитання навіщо я погодився. Але знайомий сказав: «Володя, я вірю, що у тебе все вийде». Дав мені ключі і поїхав.

Власник будівлі дозволив користуватись коридором і кухнею. Але і там була повна розруха.

– Я стою і думаю – навіщо я це все затіяв. Потім я телефонував друзям і всіх можна було купувати фразою «дім у центрі міста». Всім було цікаво, що то за дім Вові дали. Підключилась молодь з різних церков, – каже Володимир. – Вже почали приводити до ладу. Рік ми проробили цю роботу, створили сторінку, хотіли облаштовувати ванну, і власник будинку говорить: буду його продавати. Ми просили всіх молитись, щоб у нього все владналось і через пів року він дозволив залишитись і робити душ.

Через деякий час, коли у будинку обладнали душ і почали пускати перших людей, власник будинку остаточно вирішив продавати його і дав декілька місяців на виїзд. Коштував будинок 30 тисяч доларів, але це була непідйомна сума для волонтерів. Вже збирались їхати на заробітки, але знайшовся чоловік, який вирішив допомогти і викупити дім.

З приміщенням проблема вирішилась. Тоді поставили собі задачу зробити перший хостел в Україні, де можуть безкоштовно прийняти людей.

Не тільки для безхатьок

– З’ясувалось, що є потреба не тільки для безпритульних. Наприклад, вчора ночував хлопець, він приїхав з Новомиргороду в військкомат вступати, і думав, що йому відразу дадуть житло. Два дні побув в готелі, але через коронавірус його закрили і йому не було де залишитись.

Таких прикладів безліч. Зараз у відремонтований будинок може прийти будь-хто: жертви домашнього насилля, безхатьки, всі, хто опинився в складній життєвій ситуації. Багато людей, якщо бачать безхатька, телефонують, або в швидку, або в поліцію і зараз вони знають, що можуть його привести у «Дім Милосердя» і його приведуть до ладу.

В Україні наразі не у кожному місті є подібні притулки. Проте у Європі така практика існує давно. Там волонтери і благодійники створюють шелтери, де безхатьки та люди в скруті можуть поїсти, переночувати та привести себе до ладу, а також розвивають соціальне підприємництво аби вони могли стати на ноги, почати заробляти самостійно.

У кімнаті п’ять дорослих ліжок, дитяче ліжечко і диван. Ідеальна чистота, нові меблі, а на стінах яскраві килими, псалом 90, «Отче наш» і десять заповідей. У ванній кімнаті запах чистих рушників, а на підвіконні чоловічі та жіночі парфуми та дезодорант для гостей хостелу.

Збираються волонтери в суботу та неділю, оскільки всі працюють чи навчаються. Дім працює постійно. Волонтери, переважно – люди з різних церков.

– У місті побачила «палатку добра» – там безкоштовно давали печиво та чай взимку. Потім зателефонувала Вові і дізналась, як це все відбувається. Зрозуміла, що це безхатьки і спочатку цуралась. І потім пів року Вова відправляв мені смс «Приходь, допомагай». І зараз я не тільки годую цих людей, я їх навіть стрижу. Чотири роки вже тут. Відповідаю за кухню і обіди в неділю. Я працюю, а на вихідних тут, – каже волонтерка Марина.

– Ми об’єднали церкви, бо раніше було – ти баптист, ти католик – і всі окремо. Коли почали цим займатись, ми об’єднали всіх. Було таке, коли батюшка фарбує бесідку, монашка копає город, католик фарбує у ванні. І це круто, – каже Володимир. – Хоча ми віруючі, тут ми нікого не заставляємо молитись, якщо це буде мусульманин – це не означає, що він сюди не потрапить. Просто ми показуємо – що завжди треба протягувати руку допомоги, не дивлячись на статус чи національність. Тут і китайці жили, і африканці. Головне – завжди залишатись людьми.

Продукти купують самі, а речі приносять люди. Працює гаряча лінія, куди може звернутись кожен. Дзвінків багато. Також волонтери допомагають одиноким бабусям та дідусям, військовим.

– Ми дивимось по фінансам, якщо є можливість – завжди допомагаємо. У нас на рахунку зазвичай 500 гривень і це все йде на продукти. Не так багато людей фінансово допомагає, – розповідає Володимир. – Коли в тебе люди повірили, повірили в твою команду, ти хочеш цим займатись. Я знаю одне – якщо я поїду, ніхто цим займатись у місті не буде.

Дім Милосердя став прикладом для інших і надихає робити благодійні проєкти. Наприклад, зараз у місті хочуть зробити шелтер для жертв домашнього насилля.

За словами Володимира, в планах викупити дім сусідів, щоб приймати більше людей. Також хочуть відкрити соціальне «Кафе Добра», де частина коштів від продажів буде направлена на добрі справи. А працювати там зможуть люди з інвалідністю.

– Те, скільки всього ми зробили за ці роки, дивує. Іноді я сам приїжджаю і не вірю, – додав Володимир.- Ми перші вже скільки років займаємось безхатьками. Одна справа робити на показ – інше займатись цим і показувати результат.

Каже, надихає те, що бачать зміни у житі своїх підопічних, а отже їх справа не марна.

Ірина Маслюкова, фото авторки.