Крім щурів в бліндажах нічого не боялась: дівчина з Кіровоградщини вступила в академію сухопутних військ заради мрії

Який військовий шлях пройшла Поліна та як вдалось вступити дізнавалась «Гречка».

Батько підтримав

У старших класах Поліна хотіла стати журналісткою. Але плани змінились, коли дізналась, що в академії сухопутних військ навчаються дівчата.

— Мій друг вступив в академію сухопутних військ, розповів про службу. Я тоді не знала, що дівчата є в армії і що можна піти туди навчатись. Друг мене познайомив з курсанткою і я почала дізнаватись в неї деталі. Я була в захваті від того, що там є дівчата, — каже дівчина.

Батько Поліни служив і інтерес доньки підтримав.

Тоді дівчина почала збирала документи в академію.

Але вступити було не так просто. Перша спроба вступу була у 2011 році. Каже, тоді вступало 16 дівчат і взяли двох. Був дуже великий конкурс і їй не вдалось потрапити в академію. Тоді Поліна залишилась у Львові і вступила на журналістику.

— Раніше ЗСУ не потребували жінок. Запиту від Міністерства оборони не було. Коли ж почали впроваджувати принципи гендерної рівності майже на кожній спеціальності з’явились жінка, — розповідає вона.

Наступного року взагалі не набирали дівчат на ту спеціальність і дівчина поїхала в Харківський університет повітряних сил. Але знову не пройшла.

Третя спроба була в 2013 році. Тоді була можливість піти навчатись на військову кафедру.

— З військовою кафедрою вийшла та сама ситуація. За моєю спеціальністю дівчат не брали, — додає дівчина. — Декілька разів я ще хотіла підписати контракт ЗСУ, але також казали, що жінок не беруть.

Пресофіцерка з мрією про звання

Коли дівчина навчалась на магістратурі вирішила стати пресофіцеркою. Звернулась до речника штабу АТО Леоніда Матюхіна і їй запропонували підписати контракт.

— Мені було принципово проходити курс молодого бійця саме в навчальному центрі у Львівській області, так як я навчалась у Львові і заочного в мене не було, а до випуску мені залишилось декілька місяців. У Старичі на той момент брали лише жінок кухарів і я відмовилась, — згадує Поліна.

У Львові також навчають артилеристів. Але там ніколи не навчались дівчата і не було зовсім ніяких умов для них. Але Поліна погодилась. Тепер згадує той період так:

— То було бомбезно. То були найкращі часи. Хлопці жили в казармах, а мені виділили кімнату в офіцерському гуртожитку. Він був малесенький, не багато було офіцерів. Але в мене була своя кімната. Спочатку я не ходила на заняття з хлопцями. Мене боялись до них підпускати. Вони на мене по-дикому реагували. Спочатку сиділа в штабі виконувала «паперову» роботу. Робила довідки, допомагала «замполітам».

Через деякий час начальник циклової комісії сказав дівчині, якщо вивчить тактико-технічні характеристики гармати, тоді допустить до навчань. Поліна вивчила все за день і почала ходити на заняття з хлопцями.

Дівчина після «учебки» потрапила до 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.

Офіційно дівчина була командиром протитанкового відділення, а виконувала обов’язки начальниці пресслужби.

— Мотопіхотна бригада – це мій фундамент в армії, — каже Поліна.

Півроку вона виконували бойові завдання на Донецькому напрямку.

— Коли приїжджали журналісти моя робота була їх супроводжувати на передній край, разом з ними знаходитись, підбирати героїв для сюжету. І бути спостерігачем, — каже військова. — Мені пощастило, що за цей період, я не була під жорстокими обстрілами.

Крім щурів в бліндажах нічого не боялась

Згадує перший день, коли приїхала в зону Операції об’єданих сил.

— Коли почула стрільби мені вже було страшно, в мене була паніка. Я дивилась на тих людей, які дуже довго на війні і розуміла, по їх реакціях, що все гаразд. Якщо вони вже кіпішують, тоді я знала, що і мені треба переживати. Я звикла до людей з якими працювала, тому крім щурів в бліндажах нічого не боялась.

Більшість бойових дій починається вночі. Поліна з журналістськими групами лишались ночувати, щоб зафіксувати порушення.

— Була позиція 300 метрів від сепаратистів. Нас попередили що треба бути максимально тихими. Щоб вони не знали що ми тут є. В селищі Піски було дуже багато великих щурів, як собаки. Я до цього маленьких мишок боялась. А коли я побачила щурів сиділа тихесенько навіть не пікнула, —  згадує військова.

Розповідає, що за час випробувань «опускались руки», тільки коли не могла досягнути офіцерського звання за 2,5 роки служби. Саме заради звання таки вступила в академію, яка відмовила їй дев’ять років тому.

— Коли я вступала в академію минулого року, думала рік провчусь і отримаю офіцерське звання. Не вступала. Мені запропонували допомогу з Міністерства оборони, пропонували роботу на «Армія FM» (військове радіо – авт) з присвоєнням офіцерського звання. Так само тривав збір документів довгий період, потім чекала підтвердження і в кінцевому результаті мене не перевили з моєї бригади в Київ. Тоді у мене опустились руки. Думала звільнятись, хоча мені моя робота дуже подобалась.

Проте вирішила востаннє спробувати вступити в Академію. Цього разу успішно.

Довгоочікувана академія

У 2018 році дівчина пробувала вступити на річні «Лідерські курси» офіцерського складу для тих, хто має вищу освіту. Пробувалась в артилерію і вкотре отримала відмову.

Зараз коли мрія про звання майже досягнута у дівчини відкрилось друге дихання.

— У цьому році я вступила в академію за спеціальністю управління діями механізованими підрозділами. Простими словами – на піхоту. — каже військова. — Вивчаю нову справу про яку я раніше писала, але не розуміла про що пишу. Наприклад, писала про навчання на полігоні, штабні навчання, бригадні. Я просто брала якісь матеріали переписувала по- простому, але сама не розуміла, що відбувається. Зараз я це все вивчаю зовні. Для мене цікавіше. Наберусь нових знань, приїду в бригаду і буду вже краще працювати ніж раніше.

У академії розклад у Поліни виглядає так: понеділок 6:20 підйом, загальне військове шикування на плацу. З 8:30 до 18:30 заняття: бойова, вогнева підготовка, типографія, тактика, водіння бойових машин. У другій половині дня самостійна підготовка домашнього завдання.

Коли на полігоні з 6 ранку виходять в поля на заняття. Після обіду з 16:00 знову починаються заняття. Кожен день по різному. Можуть закінчитись до 19 години, а бувають нічні стрільби та водіння.

– Буває приходимо в 23.00 і прокидаємось в 5 ранку.

Після академії Поліна планує працювати в пресслужбі.

– Ми випускаємось командирами і маємо прийняти взвод. Для мене це експеримент і хочу спробувати як це воно буде. Ми перші жінки, які випускаються з таких бойових посад. Але все таки планую бути пресофіцером.

За рік навчання дівчина стане молодшим лейтенантом та отримає звання офіцера. Разом з нею у серпні випускаються ще три дівчини.

Ірина Маслюкова, фото з архіву Поліни Кравченко.