Дар’я Шестель: «Перед виходом на поміст я не дивлюся на вагу штанги»

З талановитою спортсменкою та її тренером поспілкувався кореспондент «Гречки».

– Давно займаєшся важкою атлетикою, як прийшла у цей спорт?
– Займаюся вже майже чотири роки у заслуженого тренера України В’ячеслава Жукова. Тренери ходили по школах, вели набір дітей у секції. Зайшли в наш клас, казали, що набирають групи на фітнес, а оскільки в мене була зайва вага, вирішила ходити щоб схуднути, підкачатися. Потім мене затягнуло, а за місяць після тренувань я зрозуміла, що займаюся важкою атлетикою. У нас пройшли перші змагання, мені сподобалося, тому вирішила тренуватися далі. До спорту я шість років танцювала, зрозуміла, що це не моє, а важка атлетика – мені сподобалася, я загорілася.
– Твої дві медалі європейського рівня перші у кар’єрі?
– Це мій другий чемпіонат Європи. Перший був у 2019 році в Ізраїлі в місті Ейлат. Там я стала дев’ятою. На нинішньому чемпіонаті Європи у Польші я дуже хвилювалася, але завоювала дві срібні медалі, вони стали першими.
– Які ти показала  результати і наскільки вони відрізнялися від спортсменки, яка стала чемпіонкою Європи?
– У ривку я підняла вагу 75 кг, а моя суперниця 93 кг. У поштовху показала результат 100 кг, а переможниця 111 кг. У сумі двоборства набрала 175 кг, а чемпіонка – 204 кг.
– Як ти пройшла відбір на чемпіонат Європи і була включена до складу збірної України?
– Цього року перемогла у Дніпрі на чемпіонаті України з важкої атлетики серед дівчат до 17 років. Стала чемпіонкою навіть незалежно від вагових категорій.
– Скільки доводилося на тренуваннях віддавати часу, сил, щоб стати медалісткою? Поділися ціною медалі, адже читачі не знають як доводиться виборювати нагороди європейського рівня?
– До цього чемпіонату Європи я готувалася з 2019 року. У 2020 році його скасували через коронавірусні обмеження. Я поставила собі за мету, що у 2021 році мені обв’язково треба увійти до призової трійки. Тренувалася сім разів у тиждень по півтори години. В окремі дні тренувалася двічі на день. На навчально-тренувальних зборах там кожен день проходили годинні тренування. Але на зборах ми всі ще більше викладалися ніж удома. Нас там багато «ганяли», там дуже жорстка дисципліна і був лише певний час, коли ми могли кудись вийти, прогулятися. В основному сиділи вдома, там все за розкладом.
– Перед поїздкою до Польщі ти знала результати своїх суперниць?
– Я дивилася в інтернеті на сайті європейської та української федерацій важкої атлетики попередні заявки, бачила, що стояла третьою. Але спортсменки собі місця не забезпечують, і думати, що хтось із нас стане медалістками – зарано. Розуміла, що якщо підніму свою вагу, то буду в трійці. Тренери подають заявку, де пишуть попередню суму кожного спортсмена. Бачила, що моїми основними суперницями будуть дві полячки – одна, яка стала першою, а друга у ривку отримала «баранку». Вона не змогла у трьох підходах підняти вагу. Треба було ще боротися з турчанкою та білорускою.
– Зазвичай результати спортсменів під час тренувань вище, ніж під час виступів на змаганнях. Взята тобою вага відрізнялася від тієї, яку піднімала на тренуваннях?
– Після зборів я додала у поштовху три кілограми, але на змаганнях показала ті ж самі результати.
– Як ти себе налаштовувала перед виходом на поміст?
– Я жену всі думки подалі від себе. Я знаю, що мені потрібно вийти на поміст і підняти вагу. Я навіть не дивлюся на штангу, яка на ній вага. Знаю, як мені взяти гриф у руки, головне – виконати все правильно технічно, підняти та зафіксувати вагу, інших думок немає.
– Хто тебе вітав крім тренера В’ячеслава Григоровича Жукова?
– Дівчата зі збірної, з якими я готувалася, тренери збірної України, польської команди, всі родичі, також голова обласної державної адміністрації.
– До яких подальших змагань ти готуєшся?
– У жовтні пройде чемпіонат світу, де я налаштована гідно виступити. Підготовка вже триває, їду найближчим часом на навчально-тренувальні збори до Харкова.
– Бажаю показати високі результати на чемпіонаті світу та порадувати себе, тренера, батьків і всіх, хто тебе підтримує.

– В’ячеславе Григоровичу, як далися вашій спортсменці дві медалі європейського рівня?
– Даша триразова чемпіонка України – до 13, до 15 та до 17 років. У зв’язку з тим, що була пандемія, пов’язана з поширенням коронавірусної інфекції, минулого року чемпіонат Європи до 15 років не проводився. У 2020-му якби проводилися змагання, вона могла б теж бути в призерах. Чемпіонат Європи у Польщі був складним. В Європі багато сильних спортсменів і результати їхні ідуть буквально кілограм у кілограм. Результати проявляються переважно не за рахунок сили, а характеру. Даша проявила характер і волю, показала в сумі двоборства солідну вагу, але це не найкращі її результати, їх можна ще покращувати. Найближчим часом буде проходити чемпіонат світу в Саудівській Аравії. Розраховую, що вона увійде до шістки та побореться за медаль у поштовху. Головне, щоб її підтримали фінансово у процесі підготовки, та з участю. Покращенню результатів важкоатлетів сприятиме проведення капітального ремонту в СДЮСШОР «Надія», який вже розпочато. Планується розширення важкоатлетичного залу на п’ять помостів для елітних спортсменів.
– Давно побачили перспективу в Дарші?
– Її перший тренер – Юлія Кондратенко. Коли я зайшов у зал і помітив її, побачив одразу, який у нової дівчини потенціал. В неї є природні задатки для хорошого спортивного росту, тому сказав Юлії – «Я Дашу забираю собі». Це було, здається, друге її тренування. Якщо вона буде серйозно ставитися до тренувань, як в останні півроку, то думаю, буде як спортсменка рости та піднімати далі.
– Бажаю вам і вашій підопічній на чемпіонаті світу показати гідний результат.
– Головне, щоб вона зрозуміла – це її життя і від успіху на міжнародній арені буде багато що залежати.

Євген Савранський