Обмін досвідом: що в Україні краще ніж в ЄС, а чому варто повчитись
І до війни українці їздили до Європи: хто на заробітки, хтось на навчання, інші – на відпочинок. І завжди – це не лише обмін емоціями та враженнями, а й думками та порівняннями, що краще чи гірше вдома та закордоном. «Гречка» вирішила розпитати в українців, який закордонний досвід вони хотіли б бачити вдома і навпаки чого країни-сусіди могли б повчитись в України.
Згідно з опитуванням Gradus Research, українців, які жили за кордоном, уклад життя і менталітет в Україні кращі, як і люди та взаємини. Кращими в Україні також вважають розмір комунальних тарифів, комфортний графік роботи магазинів, співвідношенням ціна-якість у сфері краси, диджиталізацію комерційних, державних і фінансових послуг та можливості власного розвитку.
Натомість за кордоном українцям більше подобається облаштування міст, якість питної води з-під крана та роботи громадського транспорту, дотримання закону та порядку, розмір заробітної плати, сортування сміття, створення умов для людей з інвалідністю.
Олександр Ісаченко. Франція
У французів варто повчитися відпочинку і розкутості. Дозвілля заведено проводити на вулиці – рідко який француз проведе всі вихідні вдома. Тому тут особлива увага до вихідних – в суботу і неділю майже ніхто і нічого не працюватиме. Хіба що маркети – і то за скороченим графіком. Коли ми працюємо суботами, щоб швидше закінчити об’єкт, то залишаємо на цей день лише тихі роботи – за робочий шум сусіди без вагань викличуть поліцію. Тому що в суботу і неділю мають всі відпочивати самі й не заважати відпочивати іншим.
А відпочивати на дворі є багато де. Чи не на кожному кроці тут або парк, або тенісний корт, вуличні тренажери, фонтани та інші безкоштовні людино орієнтовані локації. Тут немає окремого місця для пікніків – де побачив траву, там і можеш розстелити коцика, або просто лягти на траву.
Паркові зони трапляються часто, і всі доглянуті. Сам простір міста планується так, щоб неподалік був парк, зелень, яку доглядає муніципалітет.
Доглянуті парки
Така свобода споріднює з містом і дає розкутість. У Парижі насправді всім все одно, в чому ти одягнений – аби тобі зручно було. Тут в метро буває люди в халатах їдуть. Якось бачив хлопця у зимовій куртці, шортах і шльопках.
Також в Парижі гомосексуальні пари відкрито показують те, що вони є парами – не боячись осуду чи нападу. Звісно, у Франції також є радикали, але на одностатеву пару, яка тримається за руки чи цілується, обертатися і тикати пальцями не будуть. Тут люди менше засуджують одне одного.
Оскільки Париж місто маленьке, а людей багато, то тут розвинене сполучення з передмістям – туди можна доїхати на надземному метро. Ну це як на метро з’їздити у селище Нове з центра Кропивницького. Звісно, транспорт тут дорожчий, проте дієвіший.
Наземне метро в Парижі
Є дуже зручна система – ти купуєш один квиток на весь наземний транспорт. Або спеціальний квиток «Навіго» на місяць (там твій підпис і фото), який коштує 80 євро. Або ж одноразовий квиток за євро, який діє протягом годин на всі види громадського транспорту. Так зручніше будувати собі маршрут, адже ти орієнтуєшся на час і комфорт, а не на вид транспорту і різницю у вартості проїзду.
В Парижі дуже чисто зранку і дуже багато сміття ввечері. Тут все прибирають якісно і швидко – комунальники працюють дуже добре.
Натомість у Парижі, де проживає більше як 2 млн людей, – постійні затори, натовп і черги. Тому немає відчуття затишку, який є у Кропивницькому чи навіть у Києві.
Мобільний зв’язок в Україні доступніший і якісніший. У Франції якісний мобільний інтернет доступний, якщо ти купуєш сім-картку на паспорт – типу нашого контракту з мобільним оператором. Він і дорожчий, і незручний для туристів або для заробітчан типу мене – бо навіщо мені платити за цілий рік послуги, з якого я половину не буду на території країни? Якщо ж купувати сім-карту зі звичайною передплатою за місяць, то на ній інтернету мало і той гальмує, місцями пропадає і погано ловить.
До того ж тут є проблема з мобільними номерами, які бувають б/у. Якось я не проплатив тариф і мені у Франції заблокували картку. Я в цей час був в Україні. Приїхав у Париж через місяць, спробував розблокувати картку – а виявилося, що мій номер вже перепродали. Тут таке часто буває: я можу купити нову сімку, але мені час від часу телефонуватимуть незнайомі й питатимуть людину, у якої цей номер був до мене.
Люба Пилипко. Польща
Найбільше в Польщі подобається законослухняність, ввічливість, розуміння. В цих людей немає озлобленості, вони стриманіші. Це, мабуть, більша частина поляків. Звісно є різні люди. Але коли чують, що ти – з України одразу пропонують допомогу. Не знаю як зараз, але до війни таких рис не вистачало українцям.
В Україні – легший доступ до медицини. Аптеки, мабуть, взагалі найкраще, що в нас є. Працюють 24/7, купити можна, які завгодно ліки. Натомість у Польщі такого немає. І неділя – це той день закордоном, коли все зачинено. Звісно, може працювати лише якийсь маленький продуктовий магазин, годин до 14.00, максимум до 16.00. Але якщо хочеш щось купити, краще йти зранку, бо ближче до обіду більшість продуктів розберуть, наприклад, хліб, овочі, фрукти, молоко, масло. Усі торгові центри зачинені. Ні одяг, ні інші необхідні закупи не зробиш. В Україні з цим простіше.
Поляки одразу пропонують допомогу українцям
Антон Мельников. Естонія
Чого ми можемо повчитися – і чого успішно вчимося – так це диджиталізація документів і державних послуг. Тут також є паспорт ID-карткою. Проте у нас це малофункціональний пластик, до якого прописку ще носити треба. В Естонії він є носієм інформації про тебе. За допомогою спеціальних зчитувачів інформації ти можеш використовувати його як електронний підпис. Вставляєш у спеціальний зчитувач, під’єднуєш його до комп’ютера – і можеш підписувати документи.
Можеш реєструватися на сайтах, переглядати свої штрафи – та навіть дисконтні системи в мережах магазинів можна до нього підв’язати.
З іншої сторони – Україна є першою у світі країною, яка прирівняла електронний паспорт в додатку до фізичного по юридичній силі – це круто.
Також тут зручний податковий номер. В сенсі у нас це просто набір випадкових цифр. В Естонії перша цифра номера вказують на твою стать, далі йдуть цифри твоєї дати народження, а вже останні чотири – випадковий порядковий номер. Це зручно, коли треба просто його називати.
У Таллінні для всіх місцевих мешканців транспорт весь безкоштовний. Зовсім – сам довго до цього звикав. А також безкоштовно їздять діти до 18 років. В автобусах, трамваях і тролейбусах стоять спеціальні зчитувачі – прикладаєш до них проїзний і так розраховуєшся. Все безготівково. За проїзд в Таллінні платять естонці з інших міст, і туристи. Таким чином людей спонукали реєструвати місце проживання, якщо вони живуть у Таллінні – адже лише так можна отримати безкоштовний проїзд.
До речі, тут класно продумали із безпекою руху. Коли ти за кермом, то поворот наліво є одним з небезпечних маневрів. Тому тут всюди стоять поруч зі звичними світлофорами окремо світлофори для повороту наліво.
Натомість естонці можуть навчитися в українців – згуртованості. І у фізичному, і у соціальному сенсі. Наприклад, в Естонії не заведено бути поруч з незнайомими: при можливості всі відходять від інших на декілька метрів. Наприклад, на зупинці у нас в Україні всі стоять або чергою «ніс в потилицю», або групками. Тут же всі стоять навколо зупинки на відстані 3-5 метрів одне від одного. Звісно, в умовах карантину це класно. Але якось… не затишно.
На зупинці в Таллінні
Оксана Макей. Німеччина
З плюсів – люди бачать, куди йдуть їх податки. Комунальні служби працюють, на вулицях чисто і гарно, хороші дороги. Було б добре, якби і у нас так було. Люди дотримуються правил, якими б вони не були, навіть якщо ці правила здаються їм абсурдними. Однак важко сказати, плюс це чи мінус.
На вулицях чисто, гарно. Великий плюс, що тут в більшості люди відносяться відповідально до сортування сміття.
Чисті німецькі вулиці
Точно мінус – бюрократія цвіте та пахне, такого навіть в Україні немає, мені здається. Погано розвинений цифровий сервіс – хочеш подивитись виписку по рахунку йди в банк і роздруковуй. Хоча це мій власний досвід, і все залежить від банку. Також проблематично винайняти житло, особливо зараз. А якщо вже знайшов, то треба бути готовим до того, що у квартирі буде пусто, треба мати свої меблі, свою техніку типу холодильника, пральної машинки, навіть люстру. Вдома з цим набагато краще. Влаштуватись на роботу з достойною зарплатою без знання мови нереально. В маленьких містах з роботою сутужно, але в Jobcenter зараз для українців будуть щось робити, шукати вакансії.
Міла Ляшенко. Португалія
До переваг можна віднести те, що тут, як і по всій Європі, дуже багато уваги приділяють оформленню зон відпочинку: парків, скверів. Тут усюди є велодоріжки. Є навіть спеціальні доріжки для бігу.
Тут чисто.
У Португалії стилістично оформлюють зелені зони
А ще в країні сортують сміття.
Більшість сміттєвих контейнерів на вулицях дозволяють сортувати відходи
Тут часто місцева влада оформлює простір, де є коворкінг, магазини з локальними сувенірами, кафе, туалети. Усе це безкоштовно й дуже полегшує життя як місцевим, так і туристам.
Естетичні простори як для місцевих, так і туристів
На мою думку, в Україні краще, ніж у Португалії, якщо брати за основу базові речі для комфорту людини. У Португалії – складна і застаріла банківська система. Наприклад, тут дуже складно відкрити банківську картку. Майже ніде, крім магазинів продуктів та одягу, не можна розрахуватися картками Visa чи MasterCard, приймають лише місцеві картки.
З медичною системою у Португалії вже набагато складніше і бюрократичніше, ніж в Україні. Коли мені потрібно було записатися терміново до лікаря, то все одно довелося чекати кілька днів.
До речі, при середній зарплаті в 700 євро в Португалії мінімальна ціна, аби орендувати квартиру – 700-800 євро. Тому по всій країні помітна бідність в плані нерухомості. Тут дуже багато покинутих або занедбаних домівок.
Спілкувалися Ірина Требунських, Валерія Жовтун
