Вимушені пережити: як переселенці з Рубіжного починають все наново
Ірина та Євген Семиряжки з Луганської області. Ще наприкінці 2021 року вони відкривали третє кафе власної мережі у Рубіжному та Сєвєродонецьку, та через війну були змушені відкривати своє четверте кафе вже у Кропивницькому – без майна, без житла і у новому для себе місті.
Знати бізнес на смак
Ірина та Євген раніше працювали у банківській установі у Рубіжному. Проте жінка плекала ідею про створення власного кафе. Це здавалося спочатку лише мрією, адже вони ніколи не працювали у ресторанному бізнесі. Та у 2018 році побачили у рідному місті приміщення, яке підходило для кафе – вирішили, що це знак і настав час втілювати мрію у життя.
Ресторатори-новачки не мали досвіду роботи у цій сфері, тож орієнтувалися на власний смак. «Головним критерієм стало готувати для гостей так, як готували би для себе – тобто знаючи власний бізнес на смак», – додав Євген.
Ставку робили на ті страви, які самі полюбляють всією сім’єю: піца, роли, хачапурі, гамбургери, супи і салати.
«У першому кафе спочатку готувала на обладнанні, принесеному з власної кухні», – згадує з посмішкою Ірина. «Моя домашня мультиварка, бо у ній рис класний виходив, моя м’ясорубка. Тож щоб приготувати щось родині, йшла на кухню свого кафе – бо все туди перенесла».
Назву для закладу обирали з поєднання власних імен: Ж+Іра, так вийшов «Жираff».
Вже з часом кафе ставало все популярнішим серед містян, тож вдалося і закупити нове професійне обладнання, оновити інтер’єр, а потім і розширити мережу. Так в 2019 році з’явилося дитяче кафе у Рубіжному, а вже у грудні 2021 року – ще одне кафе у Сєвєродонецьку. Бізнес розвивався, давав роботу більш ніж 20 людям. Ірина раділа, що нарешті займається улюбленою справою – працювала майже без вихідних, проте не відчувала цього. «І в неділю могли зателефонували ті ж постачальники, але я не дратувалася: я відчувала, що на своєму місці і роблю те, що треба», – розповіла вона.
Проте з першими обстрілами наприкінці лютого 2022 року мрії про свою справу у рідному місті руйнувалися – ракета за ракетою.
«Прильот» по улюбленій справі
Виїхати з-під обстрілів родина вирішила 5 березня. В машину сіли 15-річний син Богдан, 8-річна донька Ліза, власне Ірина з Євгеном і їхній кіт, який перелякано нявчав впродовж всієї поїздки. Прихопити з собою виплеканий бізнес, облаштовану комфортну квартиру було неможливо: з речей влізла одна валіза з найнеобхіднішим.
Виїхали спочатку у Дніпро до сестри Ірини. Та через пару днів «прильоти» почалися і там, тож довелося їхати далі.
«З усього майна у нас з собою була автівка, на якій їхали, і одна валіза. До останнього думали, що зможемо повернутися найближчим часом. Ми сподівалися, що все скоро закінчиться», – поділилася Ірина.
Вирішили їхати у Кропивницький – тут у батька Євгена живуть родичі. Вони не залишились осторонь і запросили пожити у себе. В’їхали сюди ввечері 8 березня. Як виявилося, вже 9 березня у рідному Рубіжному через обстріли зникли вода і електрика, а згодом і газопостачання.
За два тижні до початку війни, подружжя змогло накопичити грошей і встановити в одному зі своїх кафе сонячні панелі. Раділи, що зможуть економити на електроенергії і дороге обладнання окупиться за два роки. Та через два тижні – «прильот» у дах кафе все зруйнував.
Через деякий час міна влучила неподалік їхнього дому і наробила лиха.
Євген і Ірина діляться, що це дуже боляче – розуміти, як з кожним прильотом там, на Луганщині, руйнуються життя людей, житло, бізнес, у які вони вкладали свої кошти і час. «Боляче бути безсилими перед війною і знаходити сили почати все спочатку, у новому для місті. Проте віримо, що коли все закінчиться – зможемо повернутися на Луганщину, відновити улюблену справу. Діти дуже сумують за домом», – розповіли Семиряжки.
«Переселенців просимо не турбувати»
Перший час у Кропивницькому родина Семиряжків жили у родичів. Коли приїхали батьки з Луганщини, одразу почали шукати житло для оренди: в однокімнатній квартирі всім разом вже було тісно.
«На жаль, попадалися і завищені ціни, і припис «переселенцям прохання не турбувати». Відмовляли і через те, що наш кіт начебто щось може зіпсувати. Хоча в тих же квартирах ремонту видно не було десятки років», – розповіли вони.
Через деякий час волонтери допомогли знайти житло, що дало оговтатися трохи від пережитого.
За враженнями родини, у Кропивницькому дуже позитивні люди – особливо їх вразили волонтери, які допомагають, організовують заходи, підтримують дорослих і дітей, яким довелося рятуватися від обстрілів.
Богдан і Ліза звикли до постійних майстер-класів, які проводили у кафе у Рубіжному їхні батьки. Тож коли побачили анонс подібного майстер-класу у Кропивницькому, то не вагалися і взяли участь. А там Ірині порадили зв’язатися із співзасновницею волонтерського центру Krop:Hub Катериною Колтуновою. Як виявилося, Катерина Колтунова якраз домовилася із власником приміщення «Мир2.0» у центрі Кропивницького безкоштовно надати площу для відновлення бізнесу переселенцям, тож шукала рестораторів.
Нове кафе за два тижні
Катерина Колтунова запропонувала відновити Семиряжкам свій бізнес у Кропивницькому на базі «Мир 2.0». Проте відкриття сезону було вже за два тижні – і до цієї дати кафе мало відкритися.
Тож Ірині і Євгену у новому для них місті треба було знайти обладнання для кухні, оформити вивіску, знайти персонал і нових місцевих постачальників, домовитися про електриків та багато інших нюансів – і все за 14 днів з обмеженими коштами. Семиряжки вирішили ризикнути.
На допомогу подружжю з Луганщини прийшли представники місцевого бізнесу: дали в обладнання в оренду, підказали якісних постачальників продуктів. Вивіску намалювала Ірина зі своїм батьком. Навіть водій автодрабини, дізнавшись, що це вимушені переселенці, відмовився брати гроші.
«Ми вражені такою підтримкою і дуже вдячні. Нам безкоштовно оформили стіни місцеві художники, а водій автодрабини навіть гроші не захотів брати! Ледь вмовили його хоча б пригоститися першою нашею піцею, випеченою у Кропивницькому», – розповів Євген.
Родині переселенців вдалося встигнути – і вже з 21 травня у центрі Кропивницького на майданчику «Мир 2.0» працює сімейне кафе «Жираff». Меню тут таке ж, яке було у Рубіжному: бургери, хачапурі, роли, боули і напої. Наразі Семиряжки вже зробили послугу доставки страв по місту, працюють ще й над бізнес-ланчами. Зізнаються, що часу на адаптацію цін не було, тож тут поки що можна поласувати стравами за тими з цінниками, що були у Рубіжному.
Наразі в кафе вже працюють шестеро людей – це і місцеві мешканці, і вимушені переселенці з Харкова, Маріуполя, Херсону. Персонал ще буде розширюватися. В планах – розпочати майстер-класи для дітей, щоб вчити маленьких кропивничан готувати смаколики.
«Нас тут дуже підтримали. Ніколи раніше і уявити не могли б, що четверте кафе ми відкриємо у Кропивницькому», – поділився Євген.
Ірина додала, що і повернення до улюбленої справи, і підтримка місцевих допомагає відходити від пережитого. Тож гостей кафе у Кропивницькому Семиряжки зустрічають зі щирою усмішкою – зізнаються, що радіють кожному гостю.
До того ж, каже Ірина, робота і спілкування з людьми відволікає від болючих думок про своїх знайомих, своє житло і бізнес – адже все це досі залишається на території воєнних дій
«Іноді здається, що ось наче зараз все нормально: ми у відносній безпеці, є робота. Та іноді і нас, і дітей накриває бажання повернутися до рідного дому – і до сліз прикро, що поки що це неможливо. Та ми тримаємося!», – сказала вона.
Проте вірять, що коли все закінчиться – зможуть повернутися на Луганщину, відновити улюблену справу.
Ірина Требунських
