Чотири легенди Кропивницького, які не варто розказувати туристам
Коли кропивничан просять розповісти щось про своє місто, то серед справді цікавих історичних фактів подекуди можна почути і меншовартісне порівняння з Парижем, і імена архітекторів, яким приписують не їхні роботи. Які зі звичних нам історій насправді не мають жодного підґрунтя, «Гречці» розповіла дослідниця архітектури міста Оксана Гончарова
Легенда 1. Не маленький і не Париж
Меншовартісне порівняння Кропивницького із «маленьким Парижем» зазвичай виправдовують або начебто схожим плануванням вулиць, або зразками історичної архітектури. Та насправді ні те, не інше не має під собою підґрунтя.
Щодо планування, то Париж поділяється на 20 адміністративних округів, нумерація яких йде від центру по спіралі за годинниковою стрілкою.
Адміністративний поділ Парижа
У свою чергу Кропивницький ділиться на два адміністративні райони – Фортечний і Подільський. При цьому мікрорайони розташовані відцентрово, поволі віддаляючись від центру, а не спіраллю.
«З огляду на архітектуру кінця 19 – початку 20 століття, яка залишилася нам у спадок, забудова переважно зосереджувалася у центральній частині, якщо говорити саме про відомі пам’ятки архітектури. Хоча і подалі від центру міста теж зустрічаються дуже вдалі архітектурні рішення зі своїми родзинками», – зазначила дослідниця
Щодо архітектури, то, як пояснила Оксана Гончарова, Кропивницький має набагато більше спільного з київськими архітектурними пам’ятками початку ХХ століття, аніж із паризькими. Та ж стилістика та насичення деяких фасадів оригінальними деталями виділяє їх на фоні інших. Особливо це стосується порталів (парадні входи) відомих у нашому місті пам’яток архітектури, які є репліками або стилізованими копіями декількох видатних київських шедеврів,
«Це робить архітектурний простір столиці України ближчим до нашого міста, аніж засиджене мухами порівняння з Парижем. Оце порівняння з «маленьким Парижем» завжди було суто емоційним, а не аргументованим», – підкреслила Оксана Гончарова.
Звісно, на архітектуру Кропивницького впливали ті чи інші стилі, які були популярні у різні часи. І стилістика деяких відомих фасадів має характерні ознаки ар-нуво – це франко-бельгійський модерн). Проте деталі, властиві ар-нуво, зустрічаються серед деталей інших стилів, тож вказувати, що франко-бельгійський модерн є чимось визначальним в архітектурі міста було б помилкою.
«Архітектура Кропивницького – це дивовижний світ, у якому переплелися елементи загадкового романського, таємничого готичного, величного ренесансу, пишного барочного, вишуканого класицистичного, фантастичного модерну та казкового арабського стилів, що застигли безсмертною мелодією у камені», – зазначила дослідниця.
Також місто не можна назвати маленьким. Наразі площа міста з населенням у 219 675 жителів (станом на 1 січня 2022 року) становить 115 квадратних кілометрів. Площа того ж Парижу – 105,4 квадратних кілометри. Тобто за територією і кількістю населення воно схоже, наприклад, із Вінницею. Водночас гостей міста вражає його компактність: все необхідне знаходиться «під рукою», а від краю до краю міста можна проїхати громадським транспортом приблизно за годину.
Легенда 2. Змії на «Дзеркальному»
Подекуди містяни переказують міф про те, що дві змії, які «сповзають» з еркерів по боках будівлі на розі вулиць Великої Перспективної та Чміленка, є ознакою того, що тут раніше був «будинок розпусти». Йдеться про будівлю торгівельного центру «Дзеркальний».
Водночас Оксана Гончарова висловила сумнів щодо такої версії. За її словами, «будинок розпусти» не міг з’явитися у самому центр міста, поруч з, як назвав це тодішній міський голова Єлисаветграда Олександр Пашутін, «усіма міськими установами, міською поліцією та пожежною валкою» (оригінал звучить як «всеми городскими присутственными местами, городской полицией и пожарным обозом»). До того ж, неподалік від будинку зі зміями розташована Велика хоральна синагога та кафедральний собор міста.
«Це суперечило б тодішньому законодавству. Присутність змій на трикутних еркерах обох крил будинку зумовлена самим оригінальним архітектурним стилем у якому вирішені фасади будинку», – переконана Оксана Гончарова.
При цьому подібну змію можна побачити на фасаді так званого Будинку з химерами, спроектованого та побудованого по вулиці Банковій у Києві видатним архітектором Владиславом Городецьким у стилі раннього модерну в 1902-1903 роках.
«Ймовірно, що саме цей екзотичний персонаж із будинку Городецького, який уособлює собою київський модерн, і став у свій час прототипом єлисаветградських зміїв. Треба зазначити, що точна дата будівництва споруди невідома, але відомо, що будівля за декілька років до 1909 року вже утворювала цінний міський простір», – додала вона.
Легенда 3. Інформаційні таблички з обманом
В місті біля пам’яток архітектури можна побачити інформаційні таблички з короткими історичними описами. Проте, як пояснила Оксана Гончарова, на деяких з них містяться суперечливі факти, а на деяких – відверті помилки. Одна з таких табличок розміщена на стіні старого корпусу педагогічного університету і розповідає про те, що тут раніше була жіноча гімназія. «Будівлю спроєктував архітектор Олександр Лишневський. У 1860 році тут відкрили перше в Єлисаветграді міське дівоче училище», – йдеться на табличці.
Архітектор Олександр Лишневський справді спроєктував багато відомих будівель в Кропивницькому, серед яких громадська жіноча гімназія, будинок Долинського (Марущака). Архітектор також розробив генеральний план лікарні Червоного Хреста, був виконробом на будівництві Великої хоральної синагоги тощо. Він народився у Херсоні у 1868 році, і яким чином він побудував дівоче училище за 8 років до свого народження – залишається невідомим.
«Та маємо те, що маємо. І гіди, які знають про помилковість деяких описів на цих табличках, вказують туристам, щоб не звертали уваги на написане», – додала Оксана Гончарова.
Легенда 4. «Провінціальне містечко» з трамваєм та водогоном
У деяких старих російських джерелах, де згадується місто Єлисаветград часів Російської імперії, часто додається слово «провінційне». Та чи було наше місто насправді провінційним?
Як запевняє Оксана Гончарова, Єлисаветград було купецьким містом – а отже заможним: саме тому серед історичних будівель багато купецьких будинків та прибуткових домів. Не кажучи вже про ту саму жіночу гімназію, яка є найстарішою на території півдня другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Інфраструктура міста також розвивалася: місто могло дозволити собі водогін, електричний трамвай раніше за багато інших міст. Тому стверджувати, що це місто, яке завжди йшло у ногу з часом, мало на своєму рахунку будівельний бум та значний розвиток освіти та культури було провінційним не варто.
Тим паче, що трамвай запустили у місті у п’ятірці перших серед населених пунктів, які тоді відносили до складу Російської імперії. Наше місто отримало електричний трамвай 26 липня 1897 року, тобто четвертим містом тодішньої держави – після Києва (13 червня 1892), Нижнього Новгорода (20 травня 1896) та Катеринослава (сучасний Дніпро – 14 червня 1897 року). А ось у Москві пустили трамвай лише за 2 роки після єлисаветградського.
«Це був електричний символ прогресу. Але саме український винахідник Піроцький вперше по дротах підвів електрику до рейок, щоб звідти вона надходила до мотора. Просуванню винахіду завадили російські монополісти-власники кінних трамваїв. Винаходом Піроцького скористався Сіменс, адже вже за рік його фірма відкрила першу у світі електричну трамвайну лінію за проєктом українського винахідника», – пояснила дослідниця.
До речі, щодо пам’ятника трамваю у Кропивницькому Оксана Гончарова розповіла про цікавий історичний збіг, який виявив краєзнавець Костянтин Шляховий. Пам’ятник встановили у 1997 році по вулиці Театральній на честь 100-річчя запуску першого трамваю в місті. Його розташування не визначалося якимось історичними моментами. На цьому ж місці по вулиці Театральна раніше був готель італійки Маріані. Саме в ньому наприкінці 19 століття зупинявся Федір Піроцький, який вважається «батьком» першого електичного трамваю.
