Рожеві рукавички для хлопчика: як гендерні стереотипи дорослих обмежують дітей
У суспільстві статі дитини відводиться визначальна роль – часто навіть вона є визначальнішою за навички й індивідуальні схильності. Дітям нав’язують норми статево-рольової поведінки у всьому – від кольору одягу до вибору професії, від виду іграшок до виду спорту.
Чи справді хлопчики «від природи» агресивніші, а дівчатка – чутливіші, та як дорослі нав’язують гендерні стереотипи поведінки дітям, тим самим обмежуючи їх у виборі – вирішила розібратися «Гречка».
Рожеві рукавички для хлопчика
Значимість статі дитини розглядають чи не вирішальною не тільки від народження, а й навіть до нього: при вагітності найчастіше у жінок питають «хлопчик чи дівчинка?», а для влаштування гендерних вечірок (коли оголошується стать майбутньої дитини) працює ціла індустрія різноманітних послуг.
При цьому розподіл на «хлопчаче» і «дівчаче» торкається дуже багатьох аспектів: кольору, іграшок, імен, гуртків, зачісок, одягу – навіть кольорів шпалер у кімнаті. Профемініст і батько двох дітей Микола Ябченко у коментарі для «Гречки» розповів, що такий розподіл часто не має нічого спільного з реальністю, а іноді його доводять до абсурду:
«Коли я купував спеціальні рукавички для новонародженого сина, то перше, що мене запитали в магазині – це стать немовляти. Хоча до чого тут стать? І сказали, що такі рукавички для хлопчиків (тобто блакитні) закінчилися, є лише рожеві. Я купив тоді рожеві і відповів, що немовляті все одно, якого кольору одяг, аби зручний».
Дитячі іграшки також часто є сегрегованими за статтю: для хлопчиків пропонують конструктори, машинки, пістолети, а для дівчаток – ляльки і візочки, іграшкові набори посуду тощо. Тим самим з дитинства людям нав’язуються, що для них є щось нормою в залежності не від здібностей, навичок, інтересів, а виключно через стать.
Як зазначає соціологиня Тамара Марценюк у книзі «Захисники галактики. Влада і криза у чоловічому світі», все це є елементами гендерної соціалізації. Гендерною вона називається тому, що передбачає навчання хлопчиків і дівчаток полярних ролей, які ґрунтуються на статево-рольовому підході: кожній статі приписується своя роль, яку слід «правильно» виконувати. Такий підхід не передбачає для дітей можливості вибирати, якими іграшками гратися та про які професії мріяти.
«Наприклад, дівчатка ще можуть гратися машинками, бо машинки більш статусні. А ось хлопчиків, які граються ляльками, більше шансів що засміють чи засудять за таку поведінку», – зауважує соціологиня.
При цьому первинними агентами соціалізації для дитини є батьки чи опікуни, а вторинними – книжки, фільми і мультики, дитячий садок і школа, група однолітків тощо. Тому відходити від обмежування дітей у рамках однієї гендернозумовленої ролі варто не тільки у вихованні в родині, а й загалом у соціумі.
У свою чергу Микола Ябченко наголошує, що вони з дружиною не нав’язують синам, що ті мають любити і як виглядати, щоб бути «справжніми хлопчиками»:
«Якщо син хоче гратися рожевим візочком – то чому б ні? Адже для нього це лише один з кольорів однієї з іграшок, які насправді ну ніяк не пов’язані з його статтю. Так він грається в догляд за дитиною, приміряє роль тата, якою не боятиметься, коли виросте», – розповів профемініст.
Фото з сімейного архіву Миколи Ябченка
Стереотип чи «від природи»?
Соціолог Ігор Кон, який досліджував тему маскулінності, зазначав, що «маскулінність і пов’язані з нею соціальні сподівання є похідними не від властивостей індивіда, а від особливостей чоловічої соціальної ролі». Тобто ті риси і навички, які приписують хлопчикам і дівчаткам як «притаманні від природи» відмінності, насправді є наслідками соціалізації. Наприклад, хлопчиків вчать пригнічувати емпатичну чутливість і не проявляти «зайвих» емоцій («хлопчики не плачуть»), водночас дівчаток спонукають гратися ляльками, через які розвивається емпатична експресія.
Також хлопчикам і чоловікам приписують більшу агресивність «від природи», начебто це зумовлено гормоном тестостероном. Проте в книжці «Захисники галактики…» Тамара Марценюк наголошує, що офіційна наука спростовує виправдання чоловічої агресії саме гормонами. Адже підвищений вміст тестостерону не передує появі агресії, а навпаки – цей гормон виробляється в процесі агресії.
«Варто відходити від вузьких уявлень, що, наприклад, хлопчики не мають плакати – це нормальний прояв емоцій. Виховувати загальнолюдські цінності, а не стереотипи. Тобто не казати “не ображай її, тому що вона дівчинка”. Тоді виходить, що хлопчиків ображати можна? Краще казати, що ображати інших людей не можна – без огляду на їхню стать. Або поступатися місцем у транспорті людині не тому, що вона є певної статі, а тому що їй важко стояти з тих чи інших причин», – зазначає Тамара Марценюк.
Такі підходи можуть формувати у дітей уявлення, що вони не здатні розвиватися у сфері, які не відповідають їхній статі. Наприклад, хлопчиків можуть висміювати і відмовляти займатися балетом, вишивкою, художньою гімнастикою та іншими заняттями, які приписують до «дівчачих». Водночас дівчата, які цікавляться точними науками, силовими видами спорту, механікою тощо можуть стикатися з упередженнями і проявами сексизму, чути, що вони «пацанки» і це заняття начебто не для них.
Такий статево-рольовий підхід у вихованні обмежує потенціал суспільства – наприклад, скільки талановитих науковиць могли б зробити відкриття, якби їм впродовж усього дитинства не казали, що наука – не для дівчаток.
Насамперед людина: як в Україні змінюється підхід до виховання
У 2000-х роках в Україні були популярні різноманітні енциклопедії для дівчаток і хлопчиків, в яких часто нав’язувалися стереотипні уявлення про соціальні ролі, які мають дотримуватися люди залежно від статі. Вже за самими назвами деяких з них («Як стати козаком за 7 днів» або «Енциклопедія юної принцеси») стає зрозуміло, що дітям пропонують розвиватися не з огляду на індивідуальні уподобання і особливості, а чітко дотримуватися прописаних шаблонів поведінки і норм.
Та з часом в українському суспільстві почали з’являтися інформаційні продукти з альтернативними ролями. Наприклад, казка «Принцеса+принцеса», де подвиги і порятунок іншої людини під силу дівчині, у коміксах з’являються супергероїні.
У 2018 році в Україні вийшла ілюстрована збірка для дітей і підлітків «Це зробила вона», де розповідається про видатних українок та пов’язаних з Україною жінок і їхні здобутки. Схожої тематики є ілюстроване видання Катерини Бабкіної та Марка Лівіна «Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків».
Відхід від радянського підходу з чітким статево-рольовим розподілом і перехід до зосередження на індивідуальності стався і в сфері освіти. Ще у 2016 році Міністерство освіти України почало впроваджувати нові стандарти для підручників, виправляючи у завданнях прояви гендерної дискримінації. У грудні 2022 року український уряд ухвалив Стратегію впровадження гендерної рівності у сфері освіти.
Також в українських школах почали відходити від гендерного розподілу на трудовому навчанні, де дівчаток вчили обслуговуючої праці (готувати, шити, прасувати, прати тощо), а хлопчиків – найчастіше столярству.
«Хоча це нормально для будь-якої людини вміти обслуговувати себе: пришити ґудзик, випрати і випрасувати одяг, приготувати собі поїсти. Це базові навички для людини незалежно від статі», – зауважила Тамара Марценюк.
Вже у 2017 році Міністерство освіти оновило шкільні програми, скасувавши обов’язкове роздільне навчання дівчат і хлопців на уроках праці.
«Трудове навчання віднині не матиме обов’язкового поділу за гендерним принципом: кожен учень зможе обирати той вид діяльності, який йому до вподоби», – зазначали у міністерстві.
Проте остаточне рішення щодо форм проведення уроків трудового навчання приймають адміністрації шкіл, і тому гендерний розподіл скасовується поступово. Наприклад, у місті Кропивницькому з 2019 року впроваджують проєкт «Міжшкільний ресурсний центр», в якому проводять практичні заняття для учнів і учениць тих шкіл, які не мають власних лабораторій чи обладнання для цього. У 2023/24 навчальному році в місті працюватимуть три локації ресурсного центру, які відвідуватимуть учениці і учні 7-9 класів у три зміни.
«Це зоновані кабінети трудового навчання без гендерного поділу. Діти 7-9 класів виконуватимуть проєкти в кулінарних, швейних, столярних майстернях, кабінетах робототехніки», – розповіла «Гречці» начальниця міського управління освіти Лариса Костенко.
Відхід від нав’язування з дитинства гендерних стереотипів – у родині, школі, через книги і фільми – дозволить зменшити соціальний тиск на чоловіків, у яких вимагають відповідати нормам маскулінності, і дасть більше можливостей жінкам розвиватися в тих галузях, які їм цікаві, а не які вважаються «жіночими за природою».
Ілюстрації Катерини Гусєвої
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
