«Поки змін не буде — не зупинимося»: хто та чому мітингує у Кропивницькому
З 16 липня 2026 року люди з картонками щодня (а часом і двічі на день) збираються на площі Героїв Майдану, вимагаючи не звільняти з посади міністра оборони Михайла Федорова, продовжити впровадження інновацій і реформування у війську та відправити у відставку Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
Це люди різного віку й професій, кропивничани та вимушені переселенці. Що мотивує їх виходити на площу й писати вимоги на картонках, чи справді мітинг «проплатили» та як довго люди готові виходити на ці акції у Кропивницькому — дізналася «Гречка».
Люди з картонками у Кропивницькому
Центральна площа Кропивницького наповнюється звуками автомобільних сигналів — так водії й водійки не лише приватного, а й громадського транспорту висловлюють підтримку учасникам та учасницям акції. Ті у відповідь усміхаються та стукають по картонках, які тримають у руках.
На них — різні написи: болісні й жартівливі, саркастичні та з прямим закликом до дій. Основні вимоги учасників та учасниць — не гальмувати впровадження інновацій в українській армії, яка протистоїть російським військам, не звільняти з посади міністра оборони Михайла Федорова, з яким вони пов’язують ці зміни, та звільнити Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, чиї методи вважають застарілими й небезпечними для війська.
Двогодинні мітинги у Кропивницькому тривають з 16 липня 2026 року. Спочатку вони відбувалися двічі на день: з 9:01 ранку та з 19:00. В неділю, 19 липня, мітинг відбувся тільки ввечері. Вранішній скасували з поваги до акції на підтримку безвісти зниклих та військовополонених, яка проходить в центрі міста щонеділі.
Вже з понеділка, 20 липня 2026, акції проходитимуть у місті лише вечорами — з 19:00 на площі Героїв Майдану.
Серед людей із картонками, на бордюрі площі сидить чоловік із протезом ноги. На протезі — маленька іграшкова коала, у руках — плакат із написом «Тобі личить чути свій народ».
Це 30-річний Дмитро — ветеран і вимушений переселенець із Лимана Донецької області. У травні 2022 року він повернувся з Польщі в Україну та став на захист українського народу.
Каже, на акцію прийшов, бо не хоче мовчати про рішення, з якими не погоджується.
«Ми вільний народ і маємо висловлювати свою думку. Я воював і отримав поранення ще при Залужному, але в мене багато побратимів і друзів, які залишаються у війську. Вони не згодні з тим, що відбувається. Якщо про це говорять самі військові, то чому ми маємо мовчати?» — говорить Дмитро.
Напис на його картонці — відсилання до відомої рекламної фрази «Тобі личить моє кохання», адже в цій рекламі знімався Володимир Зеленський ще до того, як його обрали президентом України. Тільки замість кохання Дмитро пропонує сьогоднішній владі почути людей.
Ветеран пояснює: для нього ця акція — не лише про конкретні прізвища у військово-політичному керівництві. А насамперед про те, якою має бути сучасна українська армія.
На його думку, перевагу потрібно віддавати технологіям і рішенням, які дозволяють зберігати життя українських військових.
«Зараз війна вже не така, як у перші роки. Треба більше використовувати дрони, щоб наші хлопці були в більшій безпеці. Спочатку мають працювати технології, а вже потім заходити люди», — каже він.
ОНОВЛЕНО (12:03):
У тексті виправлено ім’я кропивничанки “Лілії” на Лія та змінено вік. Перепрошуємо за неточність.
Поруч стоїть 30-річна Лія, кропивничанка, яка працює у громадському секторі. На її картонці короткий напис: «Фу, тхне совком».
Близькі їй люди служать у технологічних підрозділах, тому вона особливо гостро сприймає дискусії про майбутнє реформ у війську.
«Я хочу, щоб у нас була роботизована армія. Хай краще працюють роботи, а не люди. Технології рятують життя. Саме модернізація війська може дати нам асиметричну перевагу над ворогом, який значно переважає нас кількісно», — пояснює Лія.
Саме слово «совок» трапляється на плакатах неодноразово. Так учасники й учасниці мітингу роблять алюзію на керівництво часів Радянського союзу, коли людей у війську вважали статистикою і не турбувалися про кількість втрат на полі бою.
Організатор кропивницьких акцій Денис Марков теж вирішив обіграти цю алюзію, але більш буквально. В одній руці він тримає совок, до якого приліпив шматок сиру з пліснявою. Над ним — картонка з написом: «Сир запліснявів. І застряг у совку. Викидати разом». Сир з пліснявою — це відсилка на прізвище Олександра Сирського та застарілі підходи до управління військом.
32-річний Денис працює у сфері IT, займається волонтерством та разом із дружиною допомагає військовим підрозділам.
Він наголошує: вимоги учасників акції ширші за кадрові рішення.
«Ми вимагаємо не лише кадрових рішень. Ми вимагаємо системи реформ — реформи армії та ДБР. Люди обурені тим, що командування наразі робить із військом», — пояснює Денис Марков.
За його словами, на першу акцію у Кропивницькому прийшла 61 людина. Згодом кількість учасників почала зростати. На одному з вечірніх мітингів, за його підрахунками, одночасно перебували близько 150 людей, а протягом акції приходили й ішли загалом близько двох сотень учасників і учасниць різного віку.
Денис стверджує, що спеціально людей на акції не збирав. Він опублікував у своїх соцмережах інформацію про місце і час мітингу та повідомив про його проведення місцеві органи влади.
«На першій акції принаймні половину людей я знав, бо ми перетиналися на різних активностях. Зараз я не знаю і десяти відсотків тих, хто приходить. Люди приходять самі. Я не кажу нікому, що писати на картонках чи що говорити. Тому закиди, що мітинги організовані кимось “зверху” є абсурдними», — розповідає організатор.
«А де наша зарплата?»
Поки журналістка «Гречки» говорить із Денисом Марковим, повз учасників акції йде жінка з дівчинкою. В руках у дитини — коробка з цукерками, на якій великими літерами написано: «Зарплата».
Цукерки роздають учасникам акції, й ті, посміхаючись, пригощаються та дякують за «зарплату». Так люди вирішили відповісти на коментарі в соцмережах про те, що за вихід на мітинг їм нібито платять гроші.
Денис розповідає, що такі звинувачення звучать від початку протестів у коментарях у соцмережах. Тому учасники вирішили перевести їх у жарт.
«Дуже багато було коментарів, що це все проплачені мітинги. Люди не можуть зрозуміти, що хтось може вийти за ідею, відстоювати своє не за гроші. Для мене проплачені мітинги неприйнятні. Люди тут якраз виступають проти корупції», — каже він.
39-річна кропивничанка Анастасія, яка працює менеджеркою по роботі з клієнтами в IT-компанії та волонтерить у двох організаціях, на мітинги виходить із першого дня — коли дозволяє робота.
Про закиди щодо «проплаченості» акції теж говорить із гумором.
«Я вперше сьогодні побачила тут печиво. До цього навіть печива не роздавали. Якщо встигну — може, хоч спробую», — сміється вона.
А тоді додає вже серйозніше:
«Це все на нашому ентузіазмі, любові до України й вірі в кращі зміни».
Її плакат закликає «залишити одного нормального міністра», а постійні кадрові зміни вона називає неповагою до військових.
Для Анастасії вихід на площу — спосіб показати, що суспільство не готове мовчки спостерігати за рішеннями, з якими не погоджується.
«Хто, як не ми, може вплинути на рішення влади? Якщо ми будемо мовчати й просто це проковтнемо, нічого не зміниться. Я хочу вірити, що нас почують», — говорить вона.
Про акцію Анастасія дізналася від Дениса Маркова, з яким знайома через волонтерські ініціативи. За її спостереженнями, якщо спочатку виходили переважно люди, які вже були залучені до громадської діяльності, то з кожним днем на площі з’являється дедалі більше незнайомих облич.
З Вінниці — на мітинг у Кропивницькому
Серед учасників цього вечора є й ті, хто приїхав з іншого міста.
Це зокрема 38-річна Ольга — літературна редакторка. Вона вимушена переселенка з Донецька, нині живе у Вінниці. До Кропивницького приїхала разом із чоловіком — провідати друга-ветерана, а заодно підтримати місцеву акцію.
На протест у Вінниці вона виходила ще першого дня. Спочатку напис на її плакаті був на підтримку Михайла Федорова. Але тут, у Кропивницькому, вона змінила його — тепер же вимагає відставки Олександра Сирського.
Ольга говорить, що її обурюють не лише кадрові рішення, а й те, як влада пояснює їх суспільству.
«Була вже ціла низка змін, незрозумілих звільнень і призначень без адекватної комунікації. Це дуже втомлює. У випадку з Федоровим для мене це теж виглядає необґрунтовано», — каже вона.
На її думку, наступним головнокомандувачем ЗСУ має стати людина, яка матиме авторитет серед військових і бойовий досвід.
«На цю посаду має прийти не просто чийсь новий друг, а людина, яку підтримують і поважають військові. І яка не буде дотримуватися застарілих підходів, де життями людей нехтують», — говорить Ольга.
Саме рішення про відставку Олександра Сирського, за її словами, стало б для неї сигналом, що вимоги мітингувальників почули.
«Поки змін не буде — зупинятися не збираємося»
Близько восьмої вечора людей на площі стає більше. За словами організатора, більшість учасників приходить саме після роботи.
Серед них — молодь, люди середнього та старшого віку.
Саме через спеку та складність поєднувати ранкові мітинги з роботою організатори вирішили відмовитися від акцій о 9-й ранку.
«Всупереч популярній думці, що тут одна молодь, виходить дуже багато старших людей. Вранці дуже спекотно, людям стає погано, і ми не хочемо ризикувати їхнім здоров’ям», — пояснює Денис Марков.
Вечірні акції планують проводити з 19:00 до 21:00. Для координації учасники створили Telegram-канал «Мітинги Кропивницький», де повідомляють про наступні мітинги та можливі зміни.
Кінцевими вимогами Денис Марков називає відставку Олександра Сирського, повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони та продовження реформування українського війська.
Схожу відповідь дає й Анастасія, коли «Гречка» запитує, як довго вона готова виходити на площу:
«Поки не буде ніяких змін, зупинятися не збираємося. Інакше навіщо ми тоді все це починали? Якщо зупинитись, не допливши до берега, то ми просто потонемо»
Автівки продовжують проїжджати повз площу й час від часу сигналити. У відповідь знову здіймаються картонки та лунають підбадьорливі вигуки.
Хтось прийшов сюди після роботи. Хтось — із друзями. Хтось подолав дорогу з іншого міста. Люди розходяться лише близько дев’ятої вечора, кажучи одне одному «до завтра».
Наступного дня вони планують повернутися сюди знову — допоки українська влада не дослухається до їхніх вимог.
