Кличко чи Порошенко: хто стане мером Києва?

Ось що з приводу тих перспектив думає заступник директора АМС Олексій Голобуцький:
– При нормальній явці, при більш-менш нормальній кампанії найбільше шансів перемогти у кандидата від опозиції. На даний момент це Віталій Кличко. В разі відсутності Віталія Кличка найбільше шансів є у Петра Порошенка, який, мабуть, матиме підтримку як мінімум “Батьківщини” (найбільш популярної політичної сили). Підтримає Петра Олексійовича й УДАР, виходячи з того, що вони не можуть агітувати за когось іншого, якщо не буде їхнього кандидата, і виступати проти… нібито опозиційного кандидата.
У Олександра Попова теж залишаються непогані шанси. Знову ж таки, будуть використані всі можливі й неможливі ресурси та наявність вже досить розкручених “технічних кандидатів”. Розумію, що дуже образиться Микола Катеринчук. Але “технічність” визначається не в тому, що він, як натякають експерти, начебто на когось працює, а в тому, що кампанію ніхто не веде, – а він веде. Питання: в чому інтерес і звідки беруться фінанси, якщо ніхто не може сказати конкретно дату виборів?
Тому ми можемо називати Катеринчука “умовно технічним кандидатом”.

Є ТАКА ПРОФЕСІЯ: “ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КАНДИДАТ”
Директор АМС Віталій Бала дещо розширив поняття “технічних”:
– Якщо розібратися, то всі, хто не перемагають, – технічні кандидати. Тобто є кандидати, які можуть перемогти, всі решта в тій чи іншій мірі є технічні або технологічні. Потім такі кандидати починають торгуватися, щоб щось з цього приводу використати; дехто сприймає це “щось” як грошові надходження, дехто — певні можливості. Особливо це характерно для двохтурових виборів, меншою мірою — для парламентських по мажоритарних округах. Хоча й в цьому випадку, якщо підійдуть і попросять зняти свою кандидатуру тих, хто може “завадити” й відібрати 2-3 чи 5 відсотків, – всі кандидати, які потім “знімаються”, можуть сприйматися як технологічні. Завдання тих, хто ображається за таку характеристику, – “перескочити” за 10 відсотків. Якщо це трапляється, кандидат стає “умовно претендентом на призові місця”.

Олексій Голобуцький також відзначив, що у якості кандидата на посаду мера називають і віце-прем’єр-міністра України Олександра Вілкула. «Це дуже гіпотетично, що він може висуватися», – сказав він. На думку політолога, народний депутат Олег Ляшко (позафракційний), у разі участі у виборах мера, під час своєї кампанії «буде чітко працювати проти Кличка».

Водночас, експерт припустив, що вибори мера Києва все ж відбудуться ще до 2015 року, «тому ми спостерігаємо таку активність саме технічних кандидатів».

У свою чергу, директор АМС Віталій Бала відзначив, що наразі існує високий рівень недовіри як до провладних, так і до опозиційних політиків. Водночас, у громадян більше «позитивних емоцій» викликають політики, які можуть дати їм надію. «Той, хто буде апелювати до емоційних речей, до гідності, позитиву, до добра та світла, він, як би це не звучало неприродно з боку політичних технологів, консультантів, які радять більш цинічні речі, але в цій ситуації, яка склалася в країні, мені видається, це буде найкращий варіант в ситуації з виборами у Києві», – сказав він.

Крім того, Бала висловив думку, що «війна» навколо Київради продовжуватиметься і з кожним наступним її засіданням виникатимуть суперечки, легітимна вона чи ні.

Як відзначається у дослідженні Агентства моделювання ситуацій, народний депутат від ВО «Свобода» Андрій Іллєнко навряд чи зможе скласти серйозну конкуренцію «важковаговикам» від влади та опозиції.

Водночас, «Батьківщина» має негативний досвід участі у виборах мера Києва, адже другий результат народного депутата Олександра Турчинова у 2008 році «розцінювався як поразка політичної сили Юлії Тимошенко».

“ГРА ПРЕСТОЛІВ” ІЗ УКРАЇНСЬКИМ СУБТИТРУВАННЯМ

При очевидних суперечностях між Партією регіонів та опозицією, кандидати від третіх партій, в тому числі, парламентських (представлені комуністами), серйозно не зможуть втрутитися у боротьбу за посаду голови міста Києва. Малоймовірною є також поява сильних незалежних кандидатів, потужних незалежних підприємців, а також представників колишніх київських еліт.

– Зараз почали показувати телесеріал “Гра престолів”, – говорить В. Бала. – Приблизно те ж саме ми зараз спостерігаємо. Йде політична війна і якщо хтось доведе, що в тому чи іншому політичному епізоді він виграє, він ніби отримує якусь моральну перемогу. З моєї точки зору, легітимність будь-якої влади в Києві є, м’яко кажучи, сумнівною. Тому опозиція використовуватиме ситуацію, аби показати, що вона бореться за права киян; влада ж показуватиме, що вона теж переживає за жителів міста Києва. Вона останніми днями повторювала: “Буде колапс, якщо не буде проведено сесію Київради”. Те, що вони прийняли упродовж 15 хвилин, начебто відвернуло загрозу колапсу. Маємо зрозуміти просту річ: якщо комусь хочеться і він не призначає вибори, – це є шлях в нікуди і це є дуже небезпечно! Ті, хто це зробив, мають зрозуміти: пролунав “дзвіночок”, за який рано чи пізно доведеться відповідати. Я б навіть так сказав: питання міста Києва завжди буде “ахіллесовою п’ятою” для влади, доки вона це не зробить (тобто не проведе вибори мера та Київради — авт.). Незрозуміло, навіщо вони продовжують це робити: в них і так є “проблема Юлії Тимошенко”, тепер вони взяли “на свою голову” ще й Київ…

Фахівці, як нагадує пан Бала, неодноразово казали: вибори у столиці треба було проводити одразу після Євро-2012. Навіть якби кандидат від влади не виграв і став би другим, він би набрав таким чином достатньо серйозний результат і можна було б розігрувати ситуацію із залишенням його на посаді голови КМДА. А з виборів до Київради можна було б “вичавити” навіть провладну більшість.
Однак “політична доцільність” позбавляє людей здорового глузду при прийнятті тих чи інших рішень.

– Ми стали заручниками “телесеріалу”, що тільки починається, – продовжує пан Бала. – Маємо зрозуміти: за будь-яких обставин влада програє. Публічне несприйняття проведення виборів у столиці щодалі заганятиме її у глухий кут. Вони ж не можуть взагалі ніколи не проводити виборів! Ну на 5 років відтермінують, ну на 10. Вони (тобто депутати Київради — авт.) ніби звернулися до Верховної Ради, що треба таки проводити вибори. Але ж вони мають зрозуміти: прийде інша влада і якщо вона діятиме в такий само незаконний спосіб, – вона з усіма ними буде розправлятись! Тобто діятиме, як теперішні депутати, тільки ще гірше. Я колись казав “молодій команді Леоніда Михайловича” (Черновецького, колишнього мера Києва — авт.): “Післязавтра” буде все рівно, – після “сьогодні” та “завтра”. Вони похихикали; подальший результат всі знають. Так само й зараз: хтось тікатиме за кордон, хтось писатиме в газету покаяння, когось заарештують…

БАНКОВА ЗАХОПИЛАСЯ СТРАТЕГІЄЮ ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКИХ ДИКТАТОРІВ?

– Зрозуміло, що більшість депутатів Київради є підставні, – каже Олексій Голобуцький. – Грубо кажучи, вони обслуговують певні фінансові групи, які в свою чергу вирішують певні питання. Благополуччя членів Київради повністю залежить від того, чи проголосують вони “як треба”. Там нема політики, нема громадських діячів, нема спеціалістів. Теперішні “рухи”посилюватимуться, бо вони вигідні опозиції. Це не Врадіївка, коли треба йти сотні годин по незручних дорогах. Тут, у Києві, лише треба спуститися на декілька метрів (політолог має на увазі членів Верховної Ради, які того дня перебували або у приміщеннях парламенту, або у готелях, де їх тимчасово поселили — авт.) й спробувати знов повибивати вікна та двері. Це — непоганий піар. Не дай Боже, трапиться якийсь колапс восени, щось вибухне! Це спричинить більш серйозні протести. Якби позавчора вийшли не депутати Верховної Ради, а хоча б 10-20 тисяч киян, – було б як у Болгарії, де депутати вибігали через вікна. І закінчилося б у будівлі на Хрещатику “трохи по-іншому”: депутатів Київради викидали б через вікна…

– …і, скоріше за все, не з першого поверху, – додав Віталій Бала.

– З першого, мабуть, летіли б опозиціонери, – за додержання своєї позиції, – пожартував О. Голобуцький. – А з верхніх… На щастя Партії регіонів, її представників лишень дев’ять, тож “партія влади” не надто постраждає. Постраждає в основному Блок Черновецького. З одного боку, це смішно. З іншого, – навіть у найжахливіших диктаторських режимах є столиці. Можемо побачити різницю Києва та Москви. Там зрозуміли: далі ну просто вже не можна так робити! Указом президента РФ на посаду містоуправителя мегаполіса був призначений Сергій Собянін. Та все одно, незважаючи на відсутність тиску “знизу”, у Кремлі зрозуміли: треба таки провести вибори мера столиці Росії, бо рано чи пізно “котел” все одно вибухне. І, щоб “випустити пару”, 8 вересня у Москві проводяться вибори мера. Ви ж розумієте, у Росії режим жорсткіший, ніж у нас, і можливості у того режиму набагато більші.

Тут, коли не вистачає грошей ні на що, коли можуть скінчитись гроші на пенсії із зарплатами (якщо нас Росія іще зо два місяці “подушить”) і людей вже ніяк не заспокоїш, – вони (влада — авт.) все одно вперто не призначають столичні вибори! Між тим вибори — це найкраща можливість “випустити пару”: от нібито все погано — а відповідальність перекладається… на виборців.

Зараз кияни можуть робити все що завгодно. Мовляв, ми ні за кого не голосуємо, ми не відчуваємо ніякого зв’язку з владою, це “не наше” місто і ми за нього ніякої відповідальності не несемо. В разі ж, якщо люди все ж таки проголосували, – звичайно, не без помилок, як це завжди в нашій історії бувало — влада казатиме: “Ну, хлопці, хто ж вас змушував?! Проголосували, зробили свій вибір — ми тут при чому?..”. І це, починаючи з 2008 року і до останнього, – таки діяло. Регіонали завжди примовляли, мов, ви ж самі проголосували за них (тобто за “молоду команду Леоніда Черновецького” – авт.) – чого ж від нас хочете?
– Проблема влади нині в тому, що ті, хто займаються управлінням, дуже далекі від реальної політики, не розуміють, що це таке, – вважає В. Бала. – Я їм постійно пояснюю: аби зберегти владу, потрібно владою ділитися. Алегоричний приклад: повітряна куля набирає висоту, з часом стає менше газу і потрібно потихеньку скидати баласт, щоб далі летіти… То в мене таке враження, що вони ще намагаються якимось гачками ще щось тягнути з землі; куля вже стрімко летить униз, а вони все одно хочуть понабирати побільше. Ще й по дорозі їдять багато, при цьому “продукти життєдіяльності” навмисне залишають на кулі… Іноді думаю: живемо у “країні дурнів” із власним “полем чудес”.

– А потім їдеш у броньованій автівці із 2-3 мільярдами доларів, оточений 30-ма охоронцями, – пророкує О. Голобуцький. – “Зненацька” вибухає потужна бомба — і тебе добивають ногами… твої ж охоронці.

-У сина Муаммара Каддафі було півтора мільярди грошей, – знов жартує В. Бала. – Але чоловік помилився, не тим запропонував гроші за свій порятунок. Дав би нам, – ми б залишили його в Україні, купили замок, що майже дотягує до рівня Межигірського. А якби міжнародна спільнота чи Інтерпол почали вимагати видачі новій владі Лівії, – “заховали б”, як свого часу генерала Пукача, в якомусь глибинному районі Житомирської області. Хай би качок там вирощував. Чи свиней відгодовував…
У нас була одна людина, здатна достатньо впевнено формувати “порядок денний” в Україні, – Юлія Тимошенко. Більше ніхто цього не може робити. Якщо опозиція зможе формувати “порядок денний”, тоді вона візьме ініціативу у свої руки. Якщо влада зможе формувати, – перевага Януковича стане беззаперечною. А в нинішньому стані… може бути що завгодно. І Туреччина, і Болгарія (це ще не найгіршій варіант…). Маємо зрозуміти: коли з’являються… навіть не політичні в’язні, а люди, заарештовані за якусь політичну активність на 5 діб, це говорить про те, що режим переходить певну межу і після 5 діб буде 10, потім 15, потім 100, далі 200. Тих спортсменів, яких влада виводить, можна порівнювати з “горильяс” у Центральній Америці часів Трухільо, з “ескадронами смерті” (які “вирішували проблеми” з політичними опонентами тих, хто їх найняв та озброїв). 

Добре було б, якби радники Партії регіонів зрозуміли: люди зі спортивних клубів підуть проти тих, хто них наймає. Бо якщо люди йдуть щось робити за гроші, знайдеться такий, який скаже: “Скільки б вам не заплатили — я дам вам більше!” – і спортсмени вчинятимуть вже зовсім по-іншому.

ВІТАЛІЙ КЛИЧКО НЕ ПРИПУСТИВСЯ ФАЛЬСТАРТУ. ШВИДШЕ НАВПАКИ

Віталій Бала зізнається: поведінка Віталія Кличка його дуже здивувала. Він переконаний: кампанію з його “просування” на Банкову треба було починати ще рік тому, або хоча б півроку.
Для чого?

– Дехто думає: ну виграє Віталій Володимирович у Києві- і зітнеться з браком повноважень, – каже В. Бала. – Їх може дати тільки Верховна Рада, треба щось робити з міським господарством, поспішати до президентських виборів, бо якщо нічого не буде зроблено, шансів поменшає… Все це дурниці! Вибори столичного мера можуть бути “першою серією” президентської виборчої кампанії.
Кличко міг би абсолютно спокійно ініціювати місцевий референдум у Києві — щоб змінити “Закон про столицю України” у бік передачі владних повноважень від голови КМДА міському голові, щоб відновити районні ради і таке інше. Для цього не треба великих коштів. Аби зібрати необхідну кількість голосів, вистачило б максимум місяця. Одночасно фракція УДАР у Верховній Раді внесла б відповідний законопроект. Її депутати тим часом періодично задавали б риторичне запитання: як змінювати на краще ситуацію в країни, якщо не можна навести лад у столиці?! Інформаційну кампанію набагато ефективніше проводити без гасел про “боротьбу зі злочинним режимом”, рештою політичних заяв (що не “заводять” людей, як це було раніше). Як мінімум 10 відсотків людей (з одного мільйона “підписантів”) не відкличуть своїх підписи. Тобто забезпечити щонайменше 100 тисяч людей тільки для того, аби вини вийшли з вимогами, – технологічно проблеми не становило б. Після того як оновлений “Закон про столицю” було б прийнято, можна вже поетапно рухатись безпосередньо до виборів у Києві, на яких Кличко безумовно перемагає, в нього з’являється більшість у міській раді. Міська ж рада може хоч щотижня приймати рішення про небажання працювати з призначеним Януковичем головою Київської міськдержадміністрації. А Кличко починає роз’яснювати: доки не змінимо владу на рівні країни, нічого не зможемо зробити тут, у місті Києві. А до старту президентської передвиборчої кампанії залишається якийсь рік. Маючи, умовно кажучи, досвід “бойових” політичних війн на рівні столиці, Кличко у статусі законно обраного мера використовує ресурс і посаду для чіткої інформаційно-просвітницької кампанії на всю Україну.

Чому Віталій Кличко не скористався такою стратегією?

На думку В. Бали, вся справа — в його консультантах. Мислення у цих людей, які займалися політичним консалтингом 10-20 років тому, достатньо прямолінійне й примітивне. Вони кажуть: якщо ми дійсно підемо на вибори, то в нас не буде того й того… Насправді ніхто з них не хоче займатися реальною політикою. Всі хочуть прийти на готове.

– До речі, так само міг діяти й Арсеній Яценюк, – припускає В. Бала. – І за рік у Арсенія Петровича могла вибудуватись міцна управлінська команда, яка б з часом у повному складі перейшла на Банкову…

…Колись, аби стати членом КПРС, треба було рік “ходити” кандидатом у члени КПРС.

Для того, щоб стати президентом України, людина теж має прожити певний період “кандидатом”.

Нині ж відбувається навпаки. Часом нізвідки з’являється людина, її призначають на високу посаду і все для країни закінчується погано.

Олег БАЗАК