Свято Незалежності у політичному контексті

ЗАЧЕКАЙТЕ, А ДЕ Ж ЮЩЕНКО?
Цьогоріч офіційні заходи частково «наклалися» на інше «престольне свято» – День шахтаря. Через це Президент країни у п’ятницю відвідав Донецьк, де, як завжди, емоційно і тепло відгукнувся про трудівників гірничої галузі, нібито «базової» для української економіки. Вулиці обласного центру під час перебування Віктора Януковича були «зачищені», хіба що лідера нації іноді вітали групи попередньо ретельно обшуканих спецслужбами шанувальників Партії регіонів із відповідною символікою. Святковий концерт, на жаль, зірвався. Напередодні на шахті «Покровська» Красноармійського району обвалилася порода, загинули люди…

У суботу Віктор Федорович вітав харків’ян з Днем міста та 70-річчям визволення від гітлерівської окупації.
Перелетівши до Києва, Янукович виголосив ще один запальний спіч. Цього разу біля підніжжя пам’ятника святому Володимиру, Хрестителю Київської Русі. У акуратно вишикуваній на розкішно обладнаному «п’ятачку» групі почесних гостей, крім керівництва президентського Секретаріату й членів уряду, стояли 84-річний Леонід Кравчук та 75-річний Леонід Кучма. Третього екс-Президента України 59-річного Віктора Ющенка чомусь не було. Ближче до кінця заходу Віктор Федорович приступив до роздачі звань Героя України. Крім традиційних «передовиків виробництва», керівників великих підприємств та ректорів вишів, престижне звання отримав учень великого ленінградського “театрального Метра” Георгія Товстоногова Михайло Резнікович – народний артист України, художній керівник Національного театру російської драми імені Лесі Українки. У 1966-1970 роках Резнікович служив у Московському драматичному театрі імені К. С. Станіславського. З цієї (і не тільки) причини діячі культури РФ спромоглися наприкінці 2005-го домогтися відновлення режисера на посаді, якої він несправедливо позбувся через підтримку кандидата у президенти України Віктора Януковича. Позавчора Михайло Ієрухімовіч виявився єдиним, кому було дозволено сказати кілька слів подяки за надану честь/присвоєний титул. У своєму виборі співробітники служби президентського Протоколу не помилились. Позаяк інші новоспечені Герої давно відомі рідкісною недорікуватістю…

РОСІЙСЬКІ ВЛАДЦІ РОБЛЯТЬ ХОРОШУ МІНУ ЗА ПОГАНОЇ ГРИ
Як вже повідомляла «Гречка», напередодні національного свята з «ініціативи» російських митників Україна зазнала збитків, що обчислюються приблизно $2, 5 млрд.

Після відомих подій на українсько-російському кордоні та особистої зустрічі прем’єра РФ Дмитра Медведєва з українським колегою Миколою Азаровим наша офіційна пропаганда почала методично покладати провину за ті вельми чутливі фінансові втрати з-за затримки українського експорту на … самих недбайливих експортерів. Про якісь там «підводні течії», що посприяли недавньому удару по українській економіці, й без того не найпотужнішій в Європі, Київ воліє дипломатично мовчати. Так само як і про розпочатий напередодні Вільнюського саміту ЄС «примус до дружби» з Митним союзом, що передбачає й одночасне «охолодження почуттів» до Євросоюзу. Як днями поскаржився у бесіді з «Гречкою» керівник Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала, «ще якихось 2 місяці Росія нас подібним чином «подушить», – і нічим стане платити зарплату бюджетникам…».

У вітальній телеграмі, текст якої розміщений на сайті голови уряду Росії, говориться: “Традиційно дружні російсько-українські відносини розвиваються динамічно, реалізуються великі спільні проекти у промисловості, енергетиці, транспортній інфраструктурі, сільському господарстві та інших галузях. Переконаний, що подальше нарощування взаємовигідного торговельно-економічного, інвестиційного, культурного та гуманітарного співробітництва, активізація взаємодії в інтеграційних форматах на просторі Співдружності у повній мірі відповідають інтересам братніх народів Росії та України».

Донецькі прихильники вступу України до МС відреагували на загалом нейтральний тон Дмитра Медведєва акцією «Останній День Незалежності». Мовляв, до 24 серпня 2014 Україна вже й забуде, що було колись таке «штучне свято». Біля пам’ятника Артему зібралися півтора десятка проросійських активістів із плакатами «Росія, Україна, Білорусь – тільки разом ми Свята Русь!», «Батьківщина, Свобода, Митний союз!». Варто було якомусь чоловікові підійти до них з розгорнутим плакатом «Митний союз – гов … о!», як організатори акції миттєво порвали на шматки «наочну контрагітацію», зажадавши від міліціонерів затримати «провокатора».

Не менш яскраво «відзначилися» прихильники МС і в сонячній Одесі. На Тещиному мосту, в центрі міста-героя, замайорів Державний прапор … Російської Федерації. А на вулиці Космонавтів (район одеських Черьомушок) з’явився дуже своєрідний «додаток» до гасла на офіціозному банері (див. фото).

“БЛАКИТНІ” ТА “РОЖЕВІ” ОБРАЖЕНІ. ХОЧ ЇХ І НЕ БИЛИ, ЯК ВАСИЛЯ ЛЮБАРЦЯ
У Львові ж (який за радянських часів був традиційним суперником Одеси у «Всесоюзному соціалістичному змаганні») до останніх «заморозків» у взаєминах України з Росією поставилися як до доказу «нещирості» Москви. Мовляв, після «пристібання» України до економік РФ, Білорусі та Казахстану процес втрати Незалежності понесеться з неконтрольованою швидкістю.

Екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, виступаючи у столиці Галичини на 10-му Всесвітньому конгресі українців, закликав співвітчизників, а надто опозиціонерів, до… припинення тиску на Януковича. Нехай, мовляв, Віктор Федорович спокійно підписує наприкінці жовтня у Вільнюсі угоду про асоціацію України з ЄС, – а то візьме та й передумає йти до Європи. Як безвідмовний аргумент на користь своєї тези (невигідної опозиції з низки причин, включаючи фінансові), Юрій Віталійович бовкнув: «Вже краще гей-паради на наших вулицях, ніж чоботи російських вояків!». Правозахисники такому формулюванню не зраділи, звинувативши одного з «моторів» так званої «помаранчевої революції» у дрімучому невігластві. А вже як образилися на екс-міліціонера самі геї з лесбіянками, взагалі не передати!

Іншому учаснику 10-го Конгресу, який зірвав у Львові оглушливі овації, пощастило ще менше.
Герой кількох публікацій “Гречки” Василь Любарець дорогою до Києва вирішив провідати на Волині відомого в тих краях “в’язня сумління” на прізвище Мартинюк. Ледве Любарець зійшов на перон Нововолинської автостанції, як до нього наблизилися троє чоловіків атлетичної статури. Двоє незнайомців взялися штовхати новоприбулого і відбирати мобільник, а третій зайшов зі спини і потягнув рюкзак…

Про те, що було далі, “Гречка” розповідала.

Ось як виклав подальшу “титанічну працю” зі знешкодження бандитів сектор зв’язків із громадськістю УМВС України у Волинській області: “… На місце події негайно виїхала слідчо-оперативна група. Як пояснив потерпілий, він приїхав у місто Нововолинськ до свого знайомого. Доки потерпілий спілкувався зі знайомими на території автостанції міста, невідома особа відкрито заволоділа його рюкзаком, який він залишив без нагляду. У рюкзаку, зі слів потерпілого, знаходився ноутбук, документи, кредитні картки та гроші у сумі 1 тисячі гривень. Слід зазначити, що тілесних ушкоджень потерпілий не отримав.

Під час проведення слідчо-оперативних заходів працівниками міліції неподалік від місця злочину, на вулиці, було знайдено викрадений рюкзак. Проте ноутбука та документів у ньому не виявилося.

За даним фактом слідчим відділом Нововолинського міськвідділу внутрішніх справ відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину,передбаченого ч.1 ст.186 (“грабіж”) Кримінального кодексу України. Триває слідство”.

Наважуся припустити: підіслані “атлети” сумлінно й без затримки передали відібране у екс-росіянина Тим, Кому Треба. Під розписку. Це означає, що“видурені” у координатора “Врадіївської ходи” паперові та електронні носії інформації зараз перебувають у стадії ретельного вивчення.

 Олег БАЗАК