Через Майдан і війну до громадської активності: навіщо у Кропивницькому об’єднались учасники АТО (ФОТО)

Середина жовтня. На балконі та даху старовинної будівлі у центрі Кропивницького людно. Група людей облаштовують місце для величезного банера. На червоно-чорному тлі портрет почесного громадянина Кропивницького Семена Сороки. Дід Сорока, так його називали містяни, воював в УПА, без нього не проходила жодна патріотична акція в місті. Хлопці на даху – ветерани АТО, а нині активісти ГО «Бойове братерство», які після війни вирішили – їх місія контролювати владу та підтримувати український дух у місті.

У цей день, 13 жовтня, на передодні свята вони встановлюють банер, який на Покрову в день Козацтва, створення УПА та Захисника України додаватиме карантинному місту дух свята, нагадуватиме про боротьбу поколінь українських воїнів.

До таких просвітницьких активностей дійшли через Майдан і війну.

Добровольці

Олег Кокуленко, активний учасник громадської організації «Бойове братерство» до 2013 року займався бізнесом, разом з дружиною виховував двох дітей і зовсім не думав про громадську діяльність. Аж поки не відчув змін довкола. На Майдан Олег ходив з перших днів. Побачив для себе цікавих людей, познайомився з Самообороною Майдану. Більше дивився і слухав, чекаючи свого часу – коли від мирного протистояння учасники революції перейдуть до активних дій.

– Із запитанням що ми будемо робити далі – шукати свою зброю чи буде якась централізована легальна і якими групами заходити в Крим, я пішов на Козачий острів, де базувалась Самооборона Майдану. На мене подивились із засторогою. Трохи поспілкувались і на тому, в принципі, все. Чіткої відповіді на свої запитання я не отримав. Але острів на той час на острові я знайшов людей з якими можна було щось робити.

23 квітня 2014 року в приміщенні Кіровоградської ОДА зібралися військовослужбовці, чиновники, громадські активісти. Тоді і оголосили про формування 17-го батальйону територіальної оборони.

Просто з Майдану хлопці ходили до військкомату. Одного разу їм роздали папірці, де вони мусили написати свої дані, але далі нічого не відбувалось. Зрештою справа зрушила з мертвого місця, коли з’ясувалось, що серед самоборонівців є офіцер. Всі ті, хто був «з острова» потрапили до 17-го батальйону.

– Ми всі були дуже заряджені та вмотивовані. Пам’ятаю як ходили через парк до їдальні, дорогою вигукуючи майданівські гасла: «Слава Україні – Героям слава!», «Україна понад усе!». Спочатку це був десяток людей, а потім всі гуртом – чоловік 40. Тоді через ротного командир батальйону попросив цього не робити. Мовляв громадське місце. Але ми чітко відповіли, що ні, без цього не буде. Це надихало.

Потрапивши до Запорізької області, за короткий час виокремилась група військовослужбовців, які прагнули потрапити на передову, серед них всі ті, хто був на «острові». З часом 80 бійців окремої роти 17-го ТРО домоглись свого – їх відправили на фронт. За 10 місяців на війні хлопці виконували різні завдання в Луганській та Донецькій областях.

Повернення до мирного життя

Відслуживши Олег повернувся до мирного життя, друг запропонував роботу в аграрній галузі і він погодився. Здавалося, що нічого окрім спогадів з війною його більше не пов’язує. Однак хлопці з окремої роти зустрілися знову. Спочатку в річницю створення 17-го батальйону, потім в день виходу в сектор і зрештою зрозуміли, що є потреба тримати зв’язок і необхідно організовувати наступні зустрічі.

На річницю створення окремої роти зібрались у Ковалівському парку і вирішили створити громадську організацію. Від початку близько 40 людей збирались у приміщенні новоствореної організації для того щоб вирішувати якісь питання.

– По поверненню з війни ми побачили, що нічого не змінилось, тому вирішили, що слід впливати на владу, впроваджувати свої ідеї, змінювати наше місто на краще. Однак спочатку всіх цікавило отримання землі, поліпшення житлових умов – відверто «шкурні» питання. Це змінилось перед місцевими виборами 15-го року.

Після відзначення другої річниці Майдану, учасники «братерства» організацію наступного такого заходу вирішили взяти в свої руки. Вони встановили проектор та величезний екран, на якому транслювалось відео з київського та місцевого Майданів, зокрема документальний фільм «Чміль» про Героя України, фермера з Бобринецького району Кіровоградщини Віктора Чміленка. Закупили великі лампадки.

Далі активісти все частіше стали з’являтись на офіційних заходах.

– Нас особливо не запрошували, але якимось чином ми потрапляли на різноманітні обговорення, круглі столи, комісії. Зрештою з’явилось відчуття спільноти, товариства, з яким рахуються і чию думку беруть до уваги. З’явилось відчуття того, що можна щось змінити.

Відтоді «братчики» вдосконалили тимчасовий пам’ятний знак Героям Майдану, встановивши на ньому гранітні брили з цитатами українських поетів, а згодом підняли над Майданом перший в області червоно-чорний прапор. Більшість ідей народжувались в процесі обговорення, на думку активістів, важливих для суспільства питань.

– От потрапили ми на нараду на який обговорювали спорудження пам’ятника Героям Майдану. Буквально за кілька днів, щоб не виникало питань, де він буде споруджуватись, на центральній площі міста ми встановили червоно-чорний прапор. Це – своєрідний маркер. Адже цей прапор має велике значення. Цей прапор – це супротив, який відбувався під час другої світової війни вояками УПА, бандерівцями. Раніше один дід Сорока ходив на кожен захід із ним. От ми вирішили підняти нагадати про дух повстанців, встановивши червоно – чорний прапор. Ще у Дзержинську(Торецьк) приїхали до нас волонтери з таким прапором, розгорнули, а там: «Перемога або смерть!» – це надихає.

Пам’ять, віра і держава

Не забувають колишні військовослужбовці і про полеглих побратимів. Відвідують їхніх рідних, вшановують їхню пам’ять, облаштовують місця поховань.

– Перший наш візит був до Валентини Пойди у Нову Прагу. Адже Артем, який загинув на 7-му блокпості, був з нашої роти. Я його майже не пам’ятаю, але знаю точно, що він справжній герой. Артем Пойда першим відкрив вогонь з кулемета по сєпарам, які увірвались на блокпост, та знешкодив їхю техніку, змусив відступити піхоту. Він загинув, але своїм вчинком врятував побратимів.

Нещодавно на Алеї Слави Кропивницького біля кожного поховання героїв ветерани АТО встановили державні прапори України.

– Олена Степанок, дружина загиблого військовослужбовця 42-го батальйону неодноразово розповідала про те, що бачила в інших містах прапори на цвинтарі. Мовляв рідні приходять на могили, і коли бачать там прапор, їм ніби трохи легше. Кілька разів ми звертались до міської ради і зрештою нас почули. Все, що робили раніше, ми робили переважно власним коштом або з-за допомогою меценатів. Допомогала і міська влада, але суми були скромніші.

Підтримавши «братчики» військовополонених з 3-го полку, а також наших моряків. Так на приміщенні місцевого суду з’явився прапор ВМФ України та велетенський банер.

Окремий напрямок – підтримка української церкви. Активісти з «Бойового братерства» встановили наріжний камінь на місці майбутнього будівництва кафедрального собору ПЦУ, а також власноруч долучились до зведення Петропавлівського храму ПЦУ, будівництво якого триває у Кропивницькому. На Петра і Павла у цокольному приміщенні майбутньої церкви вже провели святкове богослужіння.

На День Незалежності на фортечних валах з’явився великий тризуб – малий герб України. Таким чином активісти ще раз нагадали, що Кропивницький – українське місто, адже герб розмістили в центрі клумби у вигляді восьмикутної фортеці святої Єлісавети. Свого часу саме учасники «Бойового батерства» поруч з іншими містянами не допустили реваншу проросійських сил, коли відбувались рухи за перейменування міста. Згодом Кіровоград отримав українську назву Кропивницький.

Координаторка і практичний психолог Центру медико-психологічної реабілітації КОМПАС КНП “Обласний клінічний госпіталь ветеранів війни” Анна Колєва вважає, що подібні організації є рушійною силою яка стимулює зміни.

– Те що ветерани об’єднуються в громадські організації це прогнозований і в рамках багатьох країн світу зрозумілий досвід. По -перше в таких організаціях люди з однаковим досвідом і цінностям, по-друге життя кидає нові виклики і завдання, і впоратися з ними разом з побратимами краще , зрозуміліше і на них можна покластися, їм довіряєш!

Тому тенденції до об’єднання це прекрасний імпульс як для суспільства, тому що такі організації виступають рушійною, передовою силою яка стимулює зміни, так і для самих ветеранів, які свій досвід боротьби, поразок і перемог трансформують і генерують вже на полі бою суспільних потреб.

 Більшість ініціатив, які зорганізували учасники війни на сході, а нині громадські активісти, спрямовані на підтримку української ідеї. Вважають, що таким чином вони створюють особливу атмосферу нашого міста.

– Це формування певного духу міста. За кожним вчинком стоїть перш за все наша власна самоорганізація, адже всі учасники «Бойового Братерства», мають змогу долучитись та відчути свою причетність до доброї справи, а це тримає в тонусі. Адже приходять люди і ми бачимо, що війна вже не об’єднує. Ну побув на війні, виконав свій обов’язок і виїхав за кордон. Адже треба заробляти гроші, у кожного сім’я. І єдине що може тримати купи – це намагання на щось вплинути, створити щось своє, таке, що не можуть зробити інші. Але неодмінно те, що принесе користь і зробить наше місто і життя людей у ньому кращим.

Валерій Лебідь

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки