Із Харкова з надією: переселенцям допомагає адаптуватись вишивка і волонтерство

Перші вибухи – як перші поштовхи дитини у животі

Анна Баранова народилася і жила у Кропивницькому, та декілька років до повномасштабного вторгнення Росії жила у Харкові. Каже, вирішила виїхати після перших вибухів:

– Перший вибух схожий на перший поштовх дитини під серцем. Спочатку він відгукується десь в глибині живота, а потім хвилею прокочується по всьому тілу.

Після перших вибухів у місті Анна з родиною та близькими, прихопивши тварин (кота і хамелеона) сіли в автівку і поїхали. Каже, що їхали, як «оселедці в бочці», тому місця на більшість речей просто не вистачило.

Дорога з обстрілюваного ворогами Харкова зайняла більше 12 годин: дороги вже були забиті, бензин було важко купити. Куди саме виїжджати, питання не було – у Кропивницький, де багато друзів і все знайоме. Після приїзду Анна допомагає своїм знайомим і близьким виїхати з-під обстрілів. Тут харків’яни знаходять житло, роботу, активно допомагають захисникам і захисницям, іншим мешканцям з «гарячих точок» на мапі України.

– Ми працюємо, заробляємо – і на себе, і на армію. Люди дуже відгукуються. Я коли зустрічала тут потік харків’ян – при найменшій потребі для переселенців кропивничани миттєво вирішували все.

Анна розповіла, що мешканці Кіровоградщини допомагають і з житлом, кормом для тварин, одягом для дітей, підтримують морально.

– Кажуть, що люди різними бувають, та поки мені траплялися лише офігезні. Я знайомлюся з крутими людьми, пишаюся бути серед них. Є на кого рівнятися, куди рости – це класно. Це величезний шанс.

Сама Анна Баранова наразі активно волонтерить: закупає і передає все необхідне українським захисницям і захисникам, яких по-теплому називає «підопічними». Нещодавно її син Дем’ян святкував 15-річчя, то «підопічні» привітали його і навіть подарунок приготували – він «ледь не луснув від щастя».

Донька Анни Іванка мала у вересні піти в перший клас. Та через обставини наразі перші уроки проходять в неї тут зараз, у кропивницькій альтернативній школі «Крок».

Українців відрізняє прагнення до естетики

Серед мешканців Харкова, яким Анна Баранова допомогла врятуватися, є і викладачка давньої української вишивки Тетяна Чорна. Небагато людей в Україні вміють вишивати, як вона.

Тетяна зараз у Кропивницькому допомагає охочим опанувати вишивку.

– Відраховуєш чотири нитки, підрізаєш, повертаєшся. Так робимо мережку «прутичок». Бачиш, яка краса виходить!  – пояснює харків’янка під час майстер-класу для дорослих в школі «Крок».

У рідному Харкові вона працювала у сфері медицини. І навіть під час майстер-класу відповідала на дзвінки колег, які продовжують під ворожими обстрілами везти необхідне до лікарень. Сама продовжує допомагати у логістиці віддалено.

До першого уроку майстрині у Кропивницькому долучилися як харків’яни, так і кропивничани.

Розмова за вишивкою зайшла на роздуми: а як же українці вирішили вишивати? Це ж після важкої праці треба знайти час і сили для такої тонкої роботи.

– Бачите, це нас і відрізняє: прагнення до естетичності, духовність. Навіть після важких днів українці хотіли прикрашати. Той же одяг не просто носити, а робити його гарним, – ділиться своїм баченням майстриня.

До Кропивницького їй вдалося привезти своєрідну реліквію – вишиту сорочку своєї бабусі.

Вишивка як медитація під час війни

Учасниця майстер-класу Наталя зізналася, що давно хотіла навчитися вишивати.

– Це шанс поспілкуватися з такою фантастичною людиною і чудовою майстринею, як Тетяна! Мрію вишити власну сорочку. Вишивання схоже з медитацією, допомагає сконцентруватися на позитивних думках.

Серед кропивничан, які захотіли навчитися вправлятися з голкою і нитками, є і Роман. У дитинстві вишивати його вчила бабуся – хрестиком та гладдю. «Тут нова, цікава техніка. І дійсно: мозок відпочиває від новин, його треба іноді розслабляти. Ну ще й можливість здобути нові навички», – поділився він.

Після того, як відвезла теплий одяг і необхідне обладнання «підопічним», до майстер-класу у школі «Крок» долучилася і Анна Баранова. Вона вишиває орнаментом кольору неба сорочку і вірить, що як закінчить цю роботу – війна закінчиться, і вона вдягне вишитий одяг на святкування перемоги.

– Мене рятує моя сорочка. Щодня я вишиваю певну частину, фотографую і викладаю у соцмережі. Я так стимулюю себе – навіть в укритті під час тривоги, та пару стіжечків роблю.

Раніше вона не хотіла показувати незакінчену роботу на загал, та опублікувала ось схему вишивки на своїй сторінці у Фейсбуці.

Попередньо майстер-класи з вишивки від Тетяни Чорної у школі «Крок» планують проводити щовівторка, можливо частіше. Для участі варто прихопити п’яльця, тканину для вишивки, голку та нитки. Майстер-класи проводяться за умовами донейту – тобто кожен залишає суму за покликом серця. Час і дату проведення можна уточнити у Анни Баранової: 0635117333.

Робота допомагає відпустити страх і біль

У цьому ж кабінеті, де проходить майстер-клас, волонтери плетуть сітки. Жінки і чоловіки між особистими справами приходять сюди, вітаються між собою вже як старі друзі – царює дружня атмосфера взаєморозуміння і взаємопідтримки.

Наприклад, поки за п’яльцями розмова крутилася навколо того, яку і де купувати тканину для вишивки, зайшов волонтер. Чоловік поставив на стіл коробку з печивом і запросив всіх учасників пригощатися. До Анни підбігла її донька Іванка, бо в школі якраз була перерва між заняттями. Від печива дівчинка відмовилася, натомість показала всім, як вміє зображати чайник, що закипів: голосно і зі сміхом.

– Всіх харків’ян, які затримуються у Кропивницькому більше ніж на добу, я відправляю сюди плести сітки. Люди під час ручної роботи відпускають той страх і біль, відпочивають. Вони знають, що роблять щось потрібне. Це дуже допомагає, – пояснила Анна Баранова.

Адміністраторка кропивницької школи «Крок» Тетяна Пташник розповіла, що тут створився такий собі громадський простір, де і сітки плести зручно, і майстер-класи проводити, і заняття для дітей. До того ж, поруч є укриття, де можна сховатися під час повітряної тривоги. Слідкувати за активностями у школі можна на їхній офіційній фейсбук-сторінці facebook.com/schoolKrOK.

 Ірина Требунських