«Справа честі довести ці справи до завершення»: як українські прокурори фіксують воєнні злочини

Від початку повномасштабного російського вторгнення прокуратура почала документувати факти порушення Міжнародного гуманітарного права. Попри те, що воєнні дії в Україні тривають восьмий рік, у сьогоднішній дійсності правоохоронці опановують нові для себе навички. За даними офісу Генпрокурора, з 24 лютого станом на липень органи прокуратури зареєстрували вже майже 25 тисяч злочинів агресії та воєнних злочинів.

У Кримінальному кодексі України найоптимальніше відображення того, що є воєнним злочином, прописано у статті 438. Йдеться про порушення законів і звичаїв війни. А саме жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільних для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування заборонених міжнародним правом засобів ведення війни та інші порушення законів та звичаїв війни, а також віддання наказу про вчинення таких дій. Провадження саме за цією статтею найчастіше порушує прокуратура.

Водночас перелік статтей ККУ, які охоплюють поняття воєнного злочину, значно ширше. У Міжнародному гуманітарному праві у широкому розумінні до воєнних злочинів належать: злочини проти людяності, геноцид, злочин агресії та власне воєнні злочини.

Ольга Діячкова одна з двох працівників окружної прокуратури Кропивницького, які займаються опитуванням внутрішньо переміщених громадян та реєструють кримінальні провадження за фактами порушення законів і звичаїв війни. Опитування найчастіше проходить у Центрі надання адміністративних послуг, куди люди з тимчасово окупованих територій, які зараз зупинилися у Кропивницькому, приходять оформлювати необхідні довідки та виплати. Ми провели з пані Ольгою частину її робочого дня, аби поспостерігати за процесом збору інформації про наслідки російської агресії. Подібну роботу виконують прокурори у багатьох тилових містах.

«Чи постраждали ви від російської агресії?»

У просторому холі нещодавно відремонтованої за принципом «прозорого офісу» 4-поверхової будівлі декілька черг, на електронних табло висвітлюються порядкові номерки за якими людей запрошують до фахівців. На працівниці прокуратури синій жилет з написом «War crimes prosecutor». Рандомно підходимо до людей в черзі. Пані Ольга запитує, чи громадяни є внутрішньо переміщеними особами та чи постраждали вони, або їхнє майно від російської агресії. Надалі уточнює, чи вони зверталися до правоохоронних органів. Якщо ні – пропонує скласти заяву на місці та проводить опитування.

Люди реагують по-різному: розповідають про пережите, радяться, як їм оформити ті чи інші документи, відмовляються писати заяви, бо бояться за родичів, які лишились в окупації. Останні, як правило, побачивши камеру, переконливо просять не фотографувати їх. Є й такі, що відразу демонструють в телефонах фото наслідків війни – зруйновані оселі, пошкоджене майно.

Жінка середніх років, яка в очікуванні своєї черги розмістилась на дивані, погоджується розповісти свою історію. Вона з Донеччини. Коли російські снаряди впали поблизу її дому – вирішила виїжджати. Говорить, вже від сусідів дізналася про пошкодження своєї квартири. Показує фото в телефоні. Прокурорка фіксує в заяві її свідчення, паспортні і контактні дані. Надалі пропонує з’явитися до прокуратури для проведення допиту.

Таких заяв, каже Ольга Дьячкова, протягом дня може зібрати до десяти. За процедурою заяву реєструють в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, людині вручають пам’ятку про права та обов’язки, допитують та надають статус потерпілого. За наявності фото чи відео, їх долучають до матеріалів справи. Документи на житло також беруть в роботу, але якщо вони втрачені – прокурори формують довідки з державних реєстрів.

У разі опитування дітей, згідно з нормами кримінально-процесуального кодексу України, мають залучати психолога, педагога та законного представника. За необхідності й лікаря.

«Здебільшого реєструю заяви, де особам завдано майнової та моральної шкоди. Щодо фізичної шкоди, переважно мова йшла про отримання осколкових поранень від снарядів. Майнова шкода полягає у пошкодженні нерухомості, викраденні транспортних засобів тощо. Також люди скаржаться, що їм завдана психологічна травма, пов’язана зі збройною агресією. Даються взнаки переїзд, втрата житла, роботи. Тобто люди зазнають моральних страждань», – пояснює прокурорка.

Розповіді людей про пережите, каже прокурорка, вражають.

«Місто Попасна, що на Луганщині, постійно обстрілювалося з перших днів збройної агресії. Молода сім’я, яка там проживала, йдучи додому помітила ворожий безпілотник. Люди вирішили сховатися. Вони забігли на територію свого помешкання, зайшли до підвалу, закрили над головою ляду і почули шалений вибух, гуркіт, тріскіт. Коли вони вийшли зі сховку, побачили, що немає ні їхнього будинку, ні сараю, ні навіть паркану. Усе, що вони нажили, втратили за хвилину. А за декілька днів до цього загинув їхній родич. Дідусь їхав на автомобілі у бік містечка, яке неподалік Попасної. Авто разом з дідусем переїхав танк», – пригадує Ольга Дьячкова.

Прокуратура повідомляє про право громадян самостійно звернутися до правоохоронних органів, постійно проводить роз’яснювальну кампанію.

Яка доля кримінальних проваджень далі?

Керівник Кропивницької окружної прокуратури Володимир Ізотов розповідає про те, що з зареєстрованими кримінальними провадженнями відбувається надалі.

Законодавчо визначено, що розслідування справ про порушення законів і звичаїв війни проводить Служба безпеки України. Прокуратура здійснює процесуальний нагляд. З його слів, СБУ веде розслідування оперативними методами, які не розкриваються. Прокуратура погоджує ті чи інші експертизи й клопотання.

На питання, чи не закриються ці кримінальні провадження з часом, прокурор заперечує.

«Якщо фактовий злочин, Закон надає півтора року на розслідування такої категорії злочину. Надалі маємо можливість звернутися до слідчого судді з клопотанням продовжити строки слідства. Ми розуміємо необхідність доведення цих справ до суду. Для доведення вини тих чи інших осіб є оперативні підрозділи й оперативні можливості. Справа честі довести ці провадження до кінця», – зазначив посадовець.

Також ми поцікавились, чи будуть кримінальні провадження об’єднані, наприклад, у разі подібності випадків за якимись ознаками. Поки таких відомостей у прокуратурі не можуть надати, адже лише почали збір заяв. Втім, зі слів Ольги Дьячкової, найбільш кричущі факти передадуть до міжнародних судів.

Станом на початок літа у Кропивницькому зареєстрували 52 кримінальні провадження за статтею 438 ККУ (порушення правил та звичаїв війни), опитали понад 2 тисячі громадян. Переважно це громадяни з Харківщини, Донеччини, Луганщини, Херсонщини.

«За ці роки Маріуполь став просто шикарним містом»

Однією з тих, хто звернувся із заявою до прокуратури, є жителька Маріуполя Марина. До повномасштабного російського вторгнення вона працювала у місцевому медзакладі, мала дві квартири та будинок. Внаслідок обстрілів російських військ, вона втратила все.

«Обстріли тривали щодня, починаючи із 23 лютого. Вже 28 лютого ми не змогли перебувати вдома, ховалися в укритті. На вулицю могли вийти лише десь поблизу, адже не знаєш, коли біля тебе щось впаде і вибухне», – розповіла Марина журналісту «Гречки».

Виїхати з міста дівчина змогла тільки 15 березня. І лише завдяки удачі, адже оголошений росіянами «коридор» був номінальним, обстріли не вщухали.

«Ми виїхали на свій страх і ризик. У машині було 8 осіб. Брали з собою і знайомих і незнайомих, усіх, кому могли допомогти. Багато людей виходили з міста пішки й намагалися зупинити транспорт, аби їх хтось підвіз. Але це було нереально, адже авто були переповнені. У день виїзду місто обстрілювалося авіацією, мінометами, реактивними системами залпового вогню. У цей день було шумно як ніколи, місто накривали з «Градів». Вони заявили, що 14 березня дають коридор для виїзду. Ми поїхали наступного дня. Але це залежало від удачі. Знаю випадки, що люди, які виїжджали у наступні дні, просто гинули під обстрілами», – розповіла Марина.

Нині вона знайшла роботу у Кропивницькому, оформила статус внутрішньо переміщеної особи, а після звернення до правоохоронців ще й офіційно потерпілою від дій агресора.

«Сподіваюся, що Маріуполь буде українським містом і нам усе повернуть. За ці роки місто стало просто шикарним і все так знищили за три місяці. Це дуже боляче», – розповіла дівчина.

Текст і фото Анастасії Зубової

Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.