“Я за твоїм плечем”: три історії кропивничанок, які чекають з фронту своїх захисників (ФОТО)

Фотопроєкт був втілений за ідеєю кропивничанки Рімми Дороганич, яка також чекає коханого і також стала учасницею проєкту.

Цю ідею реалізували на благодійних засадах, аби назбирати гроші на допомогу українським захисникам та захисницям. Взяти участь у фотопроєкті можна було із 19 по 25 вересня. І вже 11 жовтня о 16:00 в Обласній універсальній науковій бібліотеці ім.Д.Чижевського відбудеться фотовиставка за результатами проєкту.

А поки три історії тих, хто “За його плечем” і чекають на нього.

Рімма Дороганич. Чекає коханого Антона

Рімма вже 7 місяців чекає на коханого. 26 лютого він пішов добровольцем до “військкомату”.

“В мене навіть не було інших думок, крім того, що йому збирати, адже я знала, що коханий нікого не буде слухати і точно піде воювати. 26 лютого він записався і вже 28 – поїхав. До сьогодні в нього не було ротації і навіть жодного разу не приїздив додому.”

^{Фото з особистого архіву Рімми Дороганич}

Загалом пара разом вже 4 роки. Познайомилися в театрі Кропивницького, де її коханий працює актором. Рімма ж тоді прийшла на виставу. Під кінець вистави він зі сцени, а вона із залу – зустрілися поглядами. З цього й почалися стосунки. Через місяць жінка втратила батька, в цей час коханий Антон став для неї та її доньки справжньою підтримкою та опорою. Таким він для неї є і зараз, навіть, коли знаходиться за сотні кілометрів.

Рімма говорить, що спілкується з коханим часто. Він намагається постійно виходити на зв’язок. І навіть, якщо протягом кількох днів не має змоги спілкуватися, то його товариші сповіщають жінку, що з ним все гаразд.

“Він на самій передовій, тому попереджав мене, що може бути не на зв’язку і не варто від цього хвилюватися. Але як тут можна не хвилюватися?”

За весь цей час, не дивлячись на розлуку та відстань, говорить Рімма, стосунки навіть зміцнилися. Пара навчилася ще більше цінувати один одного, хоча вона акцентує, що і до повносмаштабного вторгнення вони завжди розуміли цінність своїх відносин і зокрема кожен свою другу половинку.

“Єдине, що дійсно змінилося, то це бачення майбутнього та плани в ньому. Якщо раніше ми щось відкладали на потім, на кращі часи, то тепер розуміємо, що якщо щось потрібно чи хочеться зробити, то це потрібно робити вже сьогодні, або ж навіть вчора”.

Рімма каже, що цьогоріч хотіли поповнити родину спільними дітьми. У жінки є донька, з якою вона й брала участь у фотопроєкті. Вона дуже любить і також чекає повернення Антона, який став рідним для дівчинки, а вона рідною для нього. 

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

“Через війну плани довелося відкласти. Але то нічого, пізніше все це буде, ми в це віримо. З донькою вже зараз заглядаємося в магазинах на різні іграшки та речі для малечі. Вона вже приміряє на себе роль старшої сестрички, адже дуже хотіла цього і постійно просила в нас пошвидше народити для неї меншу сестричку чи братика. Як тільки коханий повернеться, все обов’язково буде добре і ми реалізуємо свої плани в життя. Я думаю, це найголовніше, що може бути в будь-яких стосунках, адже це спільне продовження нас.”

Наразі ж Рімма говорить, що за весь цей час вона стала значно сильнішою. Чоловік їй одразу сказав: “Я не хочу чути ридання та зітхання. Краще розкажи мені, де ти була, що відбувається в місті, який ти фільм подивилася, щоб я щось бачив твоїми очима. Тут я нічого не бачу зі звичного життя – перемикай мене.” І це для жінки стало головним завданням, яке навчило її стримувати себе та завжди бути сильною заради коханого.

Так як чоловік Рімми актор, то вона разом із його колегами постійно збирає посилки для коханого, зазначає, що весь театр дуже хвилюється за нього та постійно допомагає, за що вона їм дуже вдячна. Окрема подяка і батькам чоловіка, які також підтримують її та постійно допомагають у зборі необхідних речей для сина.

Крім того, жінка наразі намагається зосереджуватися на роботі. Вона масажист і зараз вирішила здобути нові вміння – проходить курси реабілітологів.

“Найперше, що мене підштовхнуло до цього – хвора спина коханого. Коли він повернеться, то його потрібно буде відновлювати. І його, й інших захисників та захисниць, які повернуться з фронту. Тому буду реабілітологом, аби мати змогу допомогти тим, хто цього потребуватиме. До всього, це добре допомагає відволікатися.”

Зараз же Рімма теж докладає максимум зусиль аби допомогти воїнам на передовій, серед яких її чоловік. Бере участь у різних зборах допомоги на армію, донатах, акціях та проєктах, завдяки яким відбувається збір допомоги. Серед таких і благодійний фотопроєкт “Я за твоїм плечем”, ідею якого і подала Олександру Майорову жінка.

“Дуже дякую Олександру, що він підтримав мою ідею. Долучилося багато людей і ми змогли зібрати необхідну суму”.

Розповідає, що виникла ідея, коли вона побачила у соцмережі фото, де знайомі святкували 10-ту річницю весілля. Все було у повітряних кульках і дуже святково.

“Мені так стало якось дивно і якось образливо, що я так зараз не можу. Проходила тоді поміж дзеркало і звернула увагу, що постійно ходжу вдома у його футболці. Я зрозуміла, що крім його речей, мені зараз навіть немає чого обійняти. Тоді я подумала, що я така не одна, проте в моєму близькму оточенні таких подруг не було. Вже завдяки проєкту я їх знайшла. Це багато що значить, коли ми змогли одна одну підтримати, а зібраними коштами ще й наших чоловіків.”

Жінка акцентує, що скрізь ми зараз бачимо подяки Збройним Силам України. Проте для рідних та близьких, таких як вона, їхні воїни – це не ЗСУ, а це конкретна людина, така рідна, яка була й до цього.

“Це мій коханий, це мій Антон Адаменко – актор театру. Це мій герой! Це людина, яку я колись покохала, яку зараз кохаю безмежно і кохатиму завжди. Можливо, він поверненться вже іншим, але для мене він буде, в першу чергу, коханим, а не воїном ЗСУ. Вони всі різні – вони люди із різними професіями та покликаннями, різними смаками і так далі, хоча зараз для всього світу вони ЗСУ. От саме це, саме про індивідуальність кожного, про те, хто вони є для своїх рідних, які їх чекають – я й хотіла показати цим проєктом.”

Рімма також наголошує, що найголовнішою метою проєкту було зробити приємно своєму Антону і всім, хто зараз на службі, хто не бачить свою родину. Аби вони побачили, як їх чекають, якими їх знають, якими їх люблять і нагадати їм які вони справжні. Адже вони змінюються і їм дуже тяжко. Весь тягар, який на них лежить, дуже тисне на них. Важливо було підняти їм настрій і нагадати, що жінки вдома намагаються по-максимуму зберегти всі складові того, життя, яке було до війни, аби повернувшись, повернулися і їхні справжі “я”.

^{Фото з особистого архіву Рімми Дороганич}

“Мій Антон – актор, який дуже любить свою роботу, свій театр. Тому я одразу знала в якому образі буду. На зйомку взяла костюм і образ його улюбленого персонажу, який він грав. Це дуже знаковий для нас обох персонаж й улюблена роль Антона. Тому я знала, що от для мене – це він і хотіла йому про це нагадати.”

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

До цього Рімма вже брала участь у подібному фотопроєкті Олександра Майорова. Тоді він його робив із танцівниками задля збору грошей на ЗСУ. Тому вона до нього одразу ж зі своєю ідеєю і звернулася.

Спочатку вони не знали, чи це отримається і чи будуть бажаючі, адже це дуже інтимна та приватна тема, проте ризикнули. Оприлюднили свою ідею і зібралося достатньо людей. Вони досягли поставлених цілей.

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

Яна Пшеніцина. Чекає чоловіка Артема

Яна чекає із фронту чоловіка. Мобілізували коханого Артема ще 15 березня. До цих пір він на передовій. Проте за цей час пара встигла навіть одружитися, хоча під час новорічних свят планували, що відгуляють справжнє весілля у вересні, однак війна плани пришвидшила і дещо змінила.

^{Фото з особистого архіву Яни Пшеніциної}

“24 лютого ми, мабуть, як і всі кропивниччани, прокинулися дуже рано від гулу літаків. Телеграм-канали вже написали, що розпочалася війна. Шок. Нерозуміння: Як так?! Я почала збирати тривожну валізку, перебирати документи, а Артем поїхав записався в нашу тероборону. Перші тижні ми допомагали комунікаційно й логістично тому, хто цього потребував.”

Жінка розповідає, що на початку березня Артем пішов до військкомату, щоб відновити свій військовий квиток, про всяк випадок. І 15 березня його мобілізували. Хоч він і не проходив строкову службу, але спокійно сприйняв те, що його мобілізували скажімо так «позачергово». Далі в нього була підготовка в одній з громад Кіровоградщини. Там пара й одружилися.

“Для мене це було несподіванкою, тому що пропозицію я отримала на новорічні свята і ми планували святкувати весілля 22 вересня. Але 8 квітня о 9 ранку мені подзвонив Артем і сказав, щоб за кілька годин я була біля їх частини. Я спершу не зрозуміла для чого, подумала, що просто речі передати. І тут він мені говорить: треба дві обручки, тільки я не знаю свого розміру, будемо розписуватися. Обручки придбала в нашій українській Церкві Святого Володимира, щоб оберігали.”

Потім їх перекидали далі, але чоловік “виривався” на кілька годин раз на місяць. Востаннє пара бачилася 12 липня. Зараз він на Херсонському напрямі. Не завжди виходить зателефонувати, проте вони мають правило, що, за можливості, вранці та ввечері Яні і мамі він присилає плюсик.

“Війна вплинула на всіх. Не лише на наші стосунки. Мені здається, що зараз кожен проявляє себе та свою сутність. Я підмітила, що чимало з тих, хто в простому житті були надхоробрими, зараз принишкли. А багато людей, які ніяк себе не проявляли – роблять якісь неймовірні титанічні вчинки. І я не лише про бій на фронті. Адже фронти є різні. Мені здається війна загалом стала таким фільтром з розуміння, хто тебе оточує та з ким ти спілкуєшся.”

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

Артем потрапив в таку частину, де із забезпеченням не надто все добре. Тому рідні вимушені часто звертатися до волонтерів, або купувати необхідні речі.

“Я б хотіла відмітити нашу фею-волонтерку, яка в будь-який час доби готова прийти на допомогу – Лілія Місюня. Але, насправді, таких людей більше. І ми всім дуже вдячні.”

Про проєкт «За твоїм плечем» Яна дізналася з інстаграму. Побачила фото в однієї з учасниць. Тоді жінка подумала собі: треба взяти участь, адже я теж пишаюся своїм чоловіком, я відчуваю його захист і хочу розповісти про це.

“Мені хотілося показати українську дружину, яка сильна, незламна, мудра, хоробра, але водночас дуже ніжна та любляча. Дружина, яка чекає на свого захисника, незважаючи ні на що, яка знає за що її чоловік воює та якою ціною дається боротьба за незалежність країни та її народу. Дружину, яка стоїть за своїм захисником і допомагає йому боротися. Може це звучить і не скромно, але мені здається, що цей образ ми змогли передати повністю.“

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

Яна говорить, що жінки, які чекають на своїх синів, братів, чоловіків, коханих – неймовірні. Адже кожна віддає свою енергію та захист. Моляться, підтримують, чекають.

“Це ціла вічність. Це дуже важко морально, але ми маємо пам’ятати, що від нашої підтримки залежать успіхи на полі бою. Я завжди всім кажу, що не треба плакати, не треба оплакувати, ми маємо бути сильними. Наші чоловіки мають відчувати цю силу і вона має бути рушійною, допомагати нашим воїнам. Ми обов‘язково переможемо та обіймемо своїх захисників!”

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

Тетяна Лугинець. Чекає одразу двох захисників – сина та чоловіка

Тетяна одразу ж наголосила, що «За твоїм плечем» – чудова назва цього прекрасного благодійного фотопроекту. У неї таких «плечей» двоє, бо захищати країну пішли старший син і чоловік. Вони, як і багато інших захисників стали пліч о пліч на захист України.

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

“Ми звичайна українська сім‘я, яка разом вже 27 років. Виховуємо двох синів. Старшому 25 років, молодшому 7.
Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, старший син закінчував школу. Тоді я подумала: «Слава Богу, що йому лише 17 років і він не піде воювати. Минуло 8 років і він пішов.”

Жінка говорить, що пішов, бо не зміг сидіти вдома, коли велика біда прийшла на нашу землю. Син був резервістом після строкової служби в Національній гвардії України.

“Для кожної мами її дитина сама дорога і сама найкраща! І у мене найкращий син!Він з відзнакою закінчив школу, паралельно професійно займався футболом і навчався в академії ФК «Зірка», яку теж закінчив у 2014 році. Після успішної здачі ЗНО вступив до Львівського університету їм.Івана Франка на факультет «Міжнародні економічні відносини», який теж успішно закінчив. Старший син-моя найбільша втіха! Пишаюся ним і зараз дуже хвилююся за нього.”

З чоловіком Тетяна познайомилася на весіллі подруги в далекому 1994 році. Вона була запрошена дружкою нареченої, а запрошеного друга нареченого, за непередбачуваних обставин, замінив її майбутній чоловік.

“Це була наша доля. Мій чоловік працював у МВС нашої області, потім достатньо багато часу служив у миротворчих місіях ООН в Косово та Ліберії. У 2012 2011 році звільнився і до лютого цього року успішно працював у міжнародній компанії за кордоном. Ми будували плани на майбутнє, але все змінив один день 24-те лютого цього року.”

За її словами, коли чоловік, побачив, що син іде захищати країну, теж не зміг сидіти вдома. «Як же я синові буду в очі дивитися?! Він нас захищає, а я вдома сиджу?!»

Пішов спочатку на старе місце роботи, думав можливо там стане в нагоді, але там місця не знайшлося і тоді пішов до ЗСУ звичайним солдатом, хоча в поліції мав звання підполковника.

Жінка зауважує, що зараз, в такий непростий час, всі почуття загострились. Вона дуже сумує за своїми чоловіками і часто згадує цікаві життєві моменти.

“Ось, один із них. Чоловік із сином дуже люблять футбол. Вони разом грали і вболівали! Тому я принесла на фотопроект їх улюблений м’яч і фото в рамці, де чоловік з сином на футбольному стадіоні в Манчестері, в футболках і шаликах ФК «Динамо», коли ті грали 15 березня 2016 року! Це легендарне фото зі своєю неймовірною історією! Там на фото є надпис «Футбол. Прямий ефір», бо це фото – то скріншот з телевізора! “

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

Тоді Тетянин чоловік із сином дуже хотіли полетіти в Англію на цей матч. Поїхали удвох, а вона лишилася вдома з молодшим сином, якому на той час був 1 рік.

“І от вечір матчу. Я вмикаю телевізор, щоб теж дивитися цей матч, в цей час телефонує мама і каже, що вони теж дивляться, раптом їх покажуть. Я засміялася і відповіла, що це просто нереально, бо вона не уявляє який це великий стадіон і скільки там взагалі людей! І я ще не договорила цю фразу, на екрані телевізора крупним планом показують сина і чоловіка! Я від несподіванки мало телефон з рук не випустила! Я не вірила своїм очам! Як так може бути?!!”

Загалом жінка говорить, що таких цікавих сімейних історій у них наскільки багато, що всі й не розкажеш. Вона впевнена, що подібні емоції відчувають всі жінки, які чекають своїх рідних.

“Дуже хочеться, щоб скоріше закінчилася війна і наші рідні люди повернулися додому. На жаль, за свою перемогу ми платимо страшну ціну, ціну тисяч життів наших людей і цивільних і військових! Кожна людина-це окремий неповторний світ, який жив, любив, творив і згас… Загинув за те, що просто хотів жити на своїй рідній землі… Але ми змушені платити таку страшну ціну, бо у нас немає іншого вибору, якщо ми хочемо, щоб наші діти жили у вільній прекрасній країні. Світла пам‘ять полеглим героям і героїням, які захищали нашу землю. Світла пам‘ять тим, хто невинно загинув, був замучений і страчений окупантами. Україна жила, живе і буде жити! І на цій землі будуть жити прекрасні люди, наші діти і внуки, які люблять Україну і цінують пам‘ять про її героїв!”- підсумувала Тетяна Лугинець.

^{Фото Олександра Майорова в рамках фотопроєкту “Я за твоїм плечем”}

Підготувала Таміла Делюрман