Ексклюзив

Від Крут до Таллінна: історичні події та міста у назвах вулиць Кропивницького (ПОДКАСТ)

. 2873

 У п’ятому епізоді подкасту «Перейменовано у Кропивницькому» ведучий Кирило Поліщук та історик Сергій Мілютін говорять про вулиці Кропивницького, які перейменували на честь історичних подій та географічних назв.

 

perej

Ви дізнаєтесь більше про:

  • Вулиці на честь сучасних українських міст-героїв
  • Географічні назви інших країн, які відображені у назвах міських вулиць
  • Історичні події, на честь яких назвали вулиці

Також слухайте нас на подкаст-платформах:

Також слухайте про те, чому взагалі перейменування вулиць зараз на часі, про жінок, на честь яких у місті назвали вулиці і про героїв-захисників, імена яких носять наші вулиці.

 

 Подкаст створено завдяки підтримці Чеської громадської організації NESEHNUTI.

Любите більше текст? Тоді читайте розшифровку нижче.

Вулиці названі на честь історичних подій

Вулиця Перегонівська

У травні 1919 року через активну діяльність українських повстанців та конфлікт більшовиків з отаманом Ничипором Григорієвим, а потім із Нестором Махном, лінії комунікацій та тили червоної армії були порушені. Це призвело до успішного наступу денікінців біля Маріуполя і подальшому рухові добровольчої армії на північ. Однією із ключових цілей переходу військ Денікіна на правобережжя було захоплення важливих продовольчих ресурсів, мобілізація місцевого населення та переслідування військ Нестора Махна. Тривалий час Нестор Махно міг маневрувати і уникати боїв із денікінцями. Однак добровольча армія змусила його прийняти генеральний бій, який відбувся біля селища Перегонівка на Голованівщині. Завдяки вмілому використанні кінноти, тачанок та піхоти Нестор Махно зумів відтіснити противника до річки Синюха, а потім, скориставшись порушенням бойових порядків противника, вийти на оперативний простір та вийти з оточення. Після виходу військ Махна із оточення, вони вирушили тилами Білої армії, дестабілізуючи лінію комунікації та захоплюючи міста. Це призвело до дестабілізації фронту та поразки добровольчої армії в боротьбі з більшовиками і її відступу до кримського півострову.

Вулиця Лицарів Зимового походу

Наприкінці листопада 1919 року армія УНР під ударами переважаючих сил противника та через неконтрольовану епідемію тифу була змушена опинитися в так званому «трикутнику смерті» у центрі із містечком Чортория. Головний отаман УНР Симон Петлюра прийняв рішення перейти до партизанських методів боротьби. 6 грудня 1919 року залишки армії УНР відправилися у військовий рейд, який увійшов в історію як Перший зимовий похід. Війська пройшли територію Черкаської, Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської областей. Вони захопили велику кількість трофеїв та кількісно поповнилися за рахунок місцевих повстанських загонів, які активно боролися поти більшовиків та Добровольчої армії. У Першому зимовому поході активну участь взяли й наші земляки Андрій Долут, Андрій Гулий-Гуленко, Василь Недайкаша, Фотій Мелешко, Семен Могила, Михайло Михайлик, Герасим Нестеренко (Орел) та багато інших. Найбільшим успіхом під час першого зимового походу стало взяття міста Вознесенськ і захоплення складів зі зброєю та одягом Червоної армії. Завдяки цьому українська армія підвищила свою боєздатність та отримала можливість далі боротися за українську незалежну державу.

Провулок Гончарський

У 1769 році представник правлячої династії Гіреїв кримського ханства вирушив у військовий похід. Його метою було захоплення прикордонних територій, а також грабунок селянських слобод. Після того, як кримські татари не змогли взяти штурмом фортецю,яка знаходилася на теренах нашогокраю, вони зосередилися на грабунках сусідніх поселень які не мали міцних фортифікацій. Одним із таких поселень була слобода Гончарська, яка знаходилася на території сучасного села Неопалимівка. Жителі слободи мужньо протистояли ворогу, який значно чисельно переважав. Завдяки своїй самопожертві, вони змогли відтягнути на себе переважаючі сили противника, чим врятували жителів сусідніх сіл від неминучої загибелі.

Вулиця Героїв Крут

У середині січня 1918 року більшовики організували повномасштабний військовий наступ у напрямку на українську столицю. На Київ рухалися дві групи, одна просувалася з боку Полтави під командуванням Муравйова, а інша на чолі з Берзіним з Гомеля наступала на Бахмач. 28 січня обидві радянські колони з’єдналися на вузловій залізничній станції Бахмач, а Муравйов відповідно розпочав підготовку до наступу на Київ. Для натиску на станції Крути він вирішив використати найбільш надійні сили.

Історик Михайло Ковальчук зазначає, що всього на станції Крути мали наступати близько тисячі бійців і 2 панцерні потяги. За потреби ці сили могли втричі зрости за рахунок менш боєздатних «революційних» загонів, зосереджених у Бахмачі. З українського боку в обороні станції Крути було задіяно понад 500 вояків. Ліворуч розташувалися 2-га юнацька і студентська сотні, праворуч – 3-тя і 4-та юнацькі сотня. 1-ша сотня залишалася у резерві правого крила. Також у розпорядженні захисників були броне потяг Ярцева і бойовий потяг Лощенка, які мали відбивати ворожий натиск вздовж залізничної колії.
Після того, як штабний потяг Носенка відійшов, то безпосереднє керівництво обороною станції Крути перейшло до сотника Аверкія Гончаренка.

Варто зазначити, що завдяки влучному гарматному вогню з потягу Лощенка вдавалося успішно тримати оборону.

Коли під вогнем противника український потяг був змушений від'їхати від ст. Крути, то сталий зв'язок між двома ділянками оборони було порушено, оскільки залізничний насип, який розділяв оборонців був настільки високим, що на правому крилі не знали, що відбувається на лівому. Настання ночі та відсутність артилерійської підтримки спонукали Аверкія Гончаренка віддати наказ про планомірний відступ. Однак одна чота захисників заблукала та потрапила до полону. Згодом червоні розстріляли захисників станції Крути, які потрапили до полону. Оборона станції Крути дозволила затримати наступ військ Муравйова на Київ й заручитися в Брест-Литовську підтримкою Німеччини та її союзників у боротьбі з червоними.
На думку українських істориків бій під Крутами назавжди увійшов до історії як символ жертовності, як українські Фермопіли. У бою під Крутами брали участь й вихідці з Кіровоградщини – Михайло Михайлик, Левко Прядко, Семен Могила, Сергій Горячко і Володимир Шульгин.

Провулок Гурбенський

21 квітня 1944 року розпочалася наступальна операція НКВС і вже за два дні вони оточили дерманський та точевицький ліси, тоді й відбулися перші сутички військ УПА та підрозділів НКВС. В оточення потрапили відділ південної групи УПА-Північ під командою Петра Олійника («Енея») та з’єднання УПА-Південь під командуванням Василя Кука («Леміша»). Загалом сили повстанців складалися з 3000 бійців, з яких не кожен був озброєний. З боку ворога виступили 4 піхотні бригади, танковий батальйон, авіація та кавалерійський полк НКВС, що загалом складало 15 тисяч військових.
Під час операції повстанські підрозділи були змушені вести важкі фронтальні оборонні бої, що проходили з перемінним успіхом. За звітами НКВС відбулося 26 бойових зіткнень, причому деякі з них тривали по 8-11 годин. В ніч з 24 на 25 квітня командир «Ясен» (Микола Свистун) віддав накази курінним проривати ворожу облаву. 25 квітня розпочався Бущанський прорив. Курінні «Докса» (Семен Котик) та «Мамай» (Іван Сало) мали прорватись в бік села Буща, тим самим забезпечити прорив інших частин.

Згідно з підрахунками української сторони, УПА втратила не більше 100 повстанців, близько 300 було поранено. Війська НКВС зазнали більших втрат, приблизно 900 бойовиків було вбито і стільки ж поранено. Радянська сторона описує ситуацію по-іншому: на їхню думку, вони втратили лише 11 вояків, а вбили 2018 повстанців. Проте з цим не погоджуються українські історики.

Провулок і тупик Хотинський

Хотинська битва – найвідоміша битва Хотинської війни між Річчю Посполитою та Османською імперією. Центральним пунктом бойових дій стала фортеця міста Хотина, де поляки тримали оборону.1 вересня 1621 р. козацьке військо прибуло під Хотин. Того ж дня на з’єднання з ними відправився Петро Конашевич Сагайдачний. Козаки використовуючи особливості місцевості підготували оборонні укріплення, переважно це були земляні шанці й змусили противника атакувати вузьку ділянку фронту, яка була добре підготовлена для оборони меншими силами і не давала можливості туркам реалізувати чисельну перевагу в живі силі та артилерії. 2 вересня розпочалися перші серйозні бої за участі козаків Петра Сагайдачного. Турецька артилерія безперервно обстрілювала запорозькі окопи. Татари люто атакували передові загони запорожців, намагались відрізати їх від решти військ, однак їхні дії не мали реального успіху.

4-го вересня султан розпочав новий наступ. Він спрямував свою численну орду то на козаків, то на поляків, але знову отримує рішучу відсіч. Уміло маневруючи, Петро Сагайдачний добився позиційної переваги над ворогом, з’являючись у зовсім не сподіваному для цього місці, цим самим він деморалізував вороже військо і надалі спрямував подальший перебіг подій у бік повного розгрому супротивника.

Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення турків, прославила запорожців і їхнього гетьмана Петра Сагайдачного, авторитет якого як полководця значно зріс.

Вулиця Конотопська

Конотопська битва – переможна битва України біля міста Конотопа сучасної Сумської області, одна із ключових подіймосковсько-української війни 1658-1659 років. З одного бокув битві брали участь війська гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату, а з іншого – московське військо. У Конотопській битві протягом дня було вбито 30 тисяч московітів, велика кількість потрапила в полон (близько 15 тисяч), серед яких князь Семен Пожарський (який відзначився жорстокістю проти мирного населення, та був страчений після битви), а також десятки знатних воєвод. Козаки й кримські татари переслідували втікачів аж до самого московського кордону.
Результати цієї битви описав російський історик Сергій Соловйов:
«Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Після здобуття стількохміст, після взяття литовської столиці Москва затремтіла за свою власну безпеку; у серпні з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль».

Проте скористатися перемогою під Конотопом не вдалося через несприятливе внутрішньополітичне становище та нові повстання промосковських сил.Конотопська битва залишалася довгий час забороненою темою в російській та радянській історіографії, адже вона розвінчувала багато великодержавних міфів. Конотопська битва в самому зародку знищила міф так званого «багатосотлітнього прагнення українського народу об’єднатися з росіянами». У Конотопській битві Україна відстояла своє право на власний національний шлях, засвідчила цивілізаційний вибір із західною орієнтацією.

Вулиця Вишгородська

Битва під Вишгородом (або Облога Вишгорода) – битва що відбулася під час другого походуна Київ князя Андрія Боголюбського, який був відомий своїми авторитарними методами правління, жорстокістю стосовно навіть близьких людей, та тим, що розорив та спалив Київ у 1169 році. Його другий похід був реакцією на непокору киян ставленикам Боголюбського, яких він залишив на князювання в Києві. У ніч на 19 грудня 1173 року під Вишгородом військо Боголюбського було дощенту розгромлене українцями підкомандуванням Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича. Військо Боголюбського розбіглося, а його похід завершився провалом, що фактично означало втрату ним влади й впливу на Русі. Це призвело до вдалої змови і вбивства Боголюбського.Ростиславичі віддали київський престол старшому в роді – луцькому князю Ярославу Ізяславичу.

Вулиці на честь географічних назв

У 2022 році на мапі Кропивницького з’явилися назви вулиць перейменованих на честь міст, країн та регіонів. У знак пошани та подяки країнам та народам за підтримку України та українців у війні з росією з’явилися вулиці Литовська, провулок Литовський, вулиця Празька на честь столиці Чехії, вулиця Таллінська на честь столиці Естонії. Варто зазначити, що вулиця Варшавська, на честь столиці Польщі, у Кропивницькому вже є давно, понад століття.
Чехія, Литва, Естонія від початку повномасштабної війни надають Україні військову та гуманітарну допомогу, а також приймають тимчасових біженців з України. У ХХ столітті після поразки Української революції 1917-1921 років відбувалася потужна хвиля еміграцій українців. Найбільш прихильно до українців поставилася Чехословаччинна. Міста Подєбради та Прага стали потужними культурними, освітніми, політичними центрами українського життя. Тут діяли Український вільний університет, Українська господарча академія, Вищий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова, Українські студії практичного мистецтва, Українське видавництво та інші.

У Празі мешкали Августин Волошин – український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, прем’єр-міністр автономного уряду та президент Карпатської України, Герой України; Микола Ґалаґан – український громадсько-політичний діяч, публіцист, член Української Центральної ради; Іван Пулюй – видатний український фізик і електротехнік, винахідник, громадський діяч; Олег Ольжич – український поет, археолог і політичний діяч, заступник Голови Проводу Українських Націоналістів. Неподалік Праги у Подєбрадах мешкав наш земляк видатний поет, сотник армії УНР Євген Маланюк. Інший наш земляк поет Юрій Дараган у 1923 році навчався в Українському вищому педагогічному інституту імені Михайла Драгоманова у Празі. У столиці Чехії поет помер та похований на Ольшанському цвинтарі. Також у Празі мешкав Микола Садовський – видатний актор, корифей українського професійного театру.

В українській літературі відомою є празька школа поетів – умовна назва для групи українських письменників, які у 1920-х роках виїхали за кордон і тривалий час мали своїм культурно-управлінським осередком місто Прагу. Празька школа охоплює творчість Євгена Маланюка, Юрія Липи, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Олександра Олеся, Оксани Лятуринської, Олега Ольжича, Олени Теліги, Леоніда Мосендза. Ця назва є досить умовною, адже окремі «пражани» самі заперечували існування такого об’єднання, і не всі із них мешкали у Празі. Наприклад, Юрій Липа проживав у Польщі, а Юрій Клен у Німеччині.

У Кропивницькому також перейменували вулиці на честь українських міст та регіонів. Зокрема у нашому місті з’явився провулок Буковинський на честь історико-географічного регіону Буковина, назва якої походить від слова бук, адже землі цього регіону вкриті буковими лісами. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина) та Румунії (Південна Буковина).

Також перейменували вулиці на честь міста Бердянськ Запорізької області, яке наразі перебуває у тимчасовій окупації, звільненого села Чорнобаївка Херсонської області, яке стало відомим на усю країну через багаторазові удари ЗСУ по аеродрому, на якому було скупчення російської військової техніки. Через це Чорнобаївка увійшла в інформаційний простір та масову культуру – назву села використовують у піснях, назвах кулінарних страв, мемах, карикатурах.
Також на мапі Кропивницького тепер маємо вулицю та провулок на честь селища міського типу Бородянка Київської області. На початку повномасштабного вторгнення Бородянка, знаходячись на стратегічно важливому шляху до Києва, стала об’єктом численних ворожих нальотів. російські військовики використовували для знищення будинків касетні боєприпаси та ракети систем «Торнадо» і «Ураган», якими вони стріляли навмисно вночі, коли максимальна кількість людей була вдома. Більшість будівель у місті було зруйновано, включаючи майже всю його головну вулицю. Під час окупації російські війська вчиняли військові злочини проти цивільного населення, а відступаючи розстрілювали кожне відчинене вікно та розставляли скрізь міни. У травні працівники ДСНС врятували з сьомого поверху зруйнованого будинку кішку Глорію, яка провела там без води і їжі близько двох місяців і стала символом незламності українського народу у боротьбі з російськими окупантами. Також відомими образом війни став Бородянський півник. На фото одного із зруйнованих внаслідок російського вторгнення будинків у Бородянці на стіні однієї з квартир вціліла кухонна шафа, на якій люди помітили декоративного півника васильківської майоліки. Це зображення стало вірусним, а шафка та півник стали символом української незламності. У листопаді 2022 року Бородянку відвідав всесвітньо відомий андеґраундний художник Бенксі, який залишив на зруйнованих будинках графіті, присвячені дітям під час російського вторгнення та окупації.
Тепер на мапі Кропивницького ми маємо також вулицю Цибулівська, названу на честь села Цибулеве Кіровоградської області. На початку активних будівельних робіт фортеці святої Єлисавети переселенці з села Цибулевого оселилися поряд з великим військовим об’єктом. Як наслідок, фортеця і цивільне поселення поряд з нею стали основою нашого міста. Село Цибулеве відоме також військовими діячами Холодноярської республіки, зокрема Микола Кібець-Бондаренко – отаман українських повстанців, що діяли на території колишнього Знам’янського району. Також він входив до загону Пилипа Хмари. У Цибулевому також народився Михайло Дорошенко – підхорунжий Чорноліського полку, автор книги «Стежками холодноярськими».

Вулиці на честь українських міст-героїв

«Місто-герой України» – почесна відзнака, встановлена Президентом України 6 та 24 березня 2022 року для відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Станом на грудень 2022 року відзнакою нагороджені 10 українських міст. 6 вулиць Кропивницького отримали назви на честь вулиць міст-героїв: вулиця Охтирська, вулиця Волноваська, вулиця Бучанська, вулиця Ірпінська, вулиця Гостомельська, вулиця Героїв Маріуполя.

Місто Охтирка Сумської області одним із перших прийняло бій під час повномасштабного вторгнення росії. Через стратегічне розташування Охтирки її захоплення було дуже важливим для російського командування, адже тоді відкривався прямий шлях на Полтаву і Миргород, через Гадяч на Київ, а також на південь у бік Харкова. За даними слідства, російські окупаційні війська впродовж 30 днів обстрілювали з важкої артилерії та скидали бомби на житлові квартали Охтирки, а також завдали удару по місцевій військовій частині забороненою Женевською конвенцією вакуумною бомбою. Під час боїв за Охтирку російські окупанти повністю знищили пам’ятку архітектури ХІХ століття, старовинну будівлю Охтирської залізничної станції. Також суттєво постраждали будівлі Охтирського міського краєзнавчого музею та Районного будинку культури – архітектурні пам’ятки початку XX століття.

Місто Волоноваха Донецької області чинило опір російським військам та проросійським збройним формуванням ще на початку війни у 2014 році. У бою під Волновахою 22 травня 14-го року загинули 17 військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади. Втрати у бою під Волновахою українських сил на той момент стали найбільшими від початку війни та найбільшими за історію української армії до того часу. Під час російського вторгнення 2022 року Волноваха у перші ж дні опинилася на лінії фронту. 27 лютого окупаційні війська захопили Волноваху, але незабаром були вибиті з міста Збройними силами України. Протягом двох діб російська армія наступала на місто, його обстрілювали з РСЗВ і артилерії, через що загинули мирні житиме та було пошкоджено житлові будинки. З 11 березня 2022 року місто тимчасово окуповано російськими військами

Місто Буча Київської області в російсько-українській війни стало символом військових злочинів росіян проти цивільного населення. Після відходу російських окупаційних військ із Бучі наприкінці березня 2022 року з’явилися докази численних звірств, вчинених росіянами під час окупації міста, яке у інфопросторі стало відомими під назвами Бучанська різанина, геноцид у Бучі. Російські військові в Бучі цілеспрямовано вбивали людей за складеними списками, які окупантам допомагали складати місцеві колаборанти. Відомими також стали знімки зі знищеною українськими військовими російською військовою технікою на вулицях містах.

Біля міста Ірпінь Київської області 25 лютого 2022 року українські війська знищили російську колону, що прямувала до Києва через Ірпінь. Бійці 72-гої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців знищили окупантів, які прагнули прорватися до Києва з боку Бучі через Ірпінь. Завдяки цьому українські військові затиснули загарбників у котел у напрямку Ірпеня та довколишніх міст, продовжуючи відтісняти ворога від української столиці, що зупинило просування ворога, і зрештою наприкінці березня місто було звільнено від російських окупантів.

Селище міського типу Гостомель Київської області, зокрема аеродром у Гостомелі, стало першим, яке 24 лютого 2022 року почала атакувати росія. Неодноразово в аеропорту «Антонов» висаджувався російський десант, який знищувала українська авіація, артилерія та сили нацгвардії. Бої тривали з перервами до 27 лютого. Згодом російські сили зайняли територію аеропорту, але вже не могли користуватися нею для своєї авіації. У цих боях російські нападники майже повністю знищили найбільший у світі літак АН-225 «Мрія», що стояв в ангарі. Але українську мрію не знищити. У листопаді 2022 року генеральний директор державного підприємства «Антонов» заявив про початок будівництва другого літака АН-225 «Мрія», який, за його словами, уже готовий на 30%.

На честь міста-героя Маріуполя та його захисників, спротиву російському вторгненню в Україну, вулиця в Кропивницькому отримала назву Героїв Маріуполя. Із початком російсько-української війни Маріуполь через важливе стратегічне значення, став одним із ключових міст війни. У квітні 2014 року місто контролювалося проросійськими терористичними формування, а вже у червні було визволене силами добровольчих українських батальйонів. У визволене місто було перенесено Донецьку ОДА.

Із початком повномасштабної війни у 2022 році Маріуполь знову став ключовим містом для окупантів. Оборона міста-героя тривала 86 днів, 82 з яких у повному оточенні. 9 березня на Маріупольський пологовий будинок № 2 російські літаки скинули авіабомби, у результаті ударів будівля була зруйнована. 16 березня окупаційні війська скинули бомбу на Маріупольський драматичний театр. На час авіаудару в сховищі театру переховувались мирні жителі.

Більше ніж за місяць після початку вторгнення, російським силам вдалося повністю взяти в облогу українських військових, які залишилися на території «Азовсталі», який мав складну систему глибоких підземних укриттів і комунікацій. Дії російських військ на території «Азовсталі» спричинили гуманітарну катастрофу: українські захисники, які опинилися замкненими в підземеллях комплексу разом із цивільними, відчували гостру нестачу води, їжі, лікарських засобів, боєприпасів. Українські військові майже 2 місяці утримували «Азовсталь» у надскладних умовах. Ситуація привернула велику увагу міжнародної спільноти. У середині травня, розпочався організований вихід українських захисників з території заводу, а восени розпочався процес обміну військових, які перебували на «Азовсталі» та які вже змогли повернутися додому.

 

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

Поширюйте

Коментуйте


Реклама